Від редакції:
Родини переселенців з України, котрі потрапили до Польщі, діляться враженнями про польські школи. Будемо сподіватися, за кілька років Україна зможе перейняти польський досвід.

Ніякої шкільної форми, мінімум зауважень та критики щодо дітей з боку адміністрації навчального закладу. Діти сидять прямо на підлозі під час перерв, а свої велосипеди і самокати скидають у шкільному дворі на одну велику купу. Це польські школи – безкоштовні державні заклади освіти, які дедалі частіше відкривають свої двері для українських дітей.
Протягом останнього року тисячі родин з анексованого Криму та Донбасу переїхали до Польщі. Покидали рідну землю вони не за власним бажанням, відтак були змушені швидко адаптуватися до нових реалій життя.
«Кірі було 8 років, коли ми з Криму переїхали до Польщі. Це було навесні минулого року, все довкола для нас було новим і невідомим, тому ми не одразу зорієнтувались, що потрібно було здати документи в школу», – розповідає Наталія Сухобойченко. Дівчинка пішла до школи лише восени, втім за літо вона вивчила мову, відтак з навчанням у третьому класі не було жодних проблем. «Насправді я вважаю, що нам дуже пощастило: наша класний керівник сприяла нам в усьому і допомагала Кірі пристосуватися до нового середовища. Один з прикладів – вона одразу сказала нашій донечці: не можеш писати диктант (вона не встигала, хоча добре говорила польською, але письмо ще давалось складно) – не пиши! Сиди, слухай, але не хвилюйся і не переймайся! Все буде добре», – продовжує Наталя і додає: багато що залежить від того, який педагог попадеться в школі.
Ще один приклад наводить мама. Учні перших-третіх класів вчаться на одному поверсі школи, і старшокласники не мають права й можливості потрапити на їх простір навчального процесу.
– Але наша вчителька дозволила, аби хлопчик і дівчинка з України, які старші від Кіри, під час перерви приходили до неї, провідували її – щоб діти між собою спілкувались. Адже Кіра – єдина українка в класі, і рідного спілкування їй дуже бракувало.
Найкраще і найшвидше адаптуються до навчального процесу в новій країні діти віком від двох до шести років, говорить психолог Олена Непокульчицька, яка також приїхала з України до Польщі разом з двома дітьми – сином (8 років) та дочкою (13 років).
«Кожна дитина – індивідуальна історія, але процес адаптації багато у чому залежить від того, як батьки підготують дитину до переїзду, – додає фахівець. – Втім, з останніми подіями в країні, все частіше ці переїзди були спонтанними не лише для дітей, але й для самих батьків. Тому, коли переїзд відбувся несподівано – все залежить від стресостійкості батьків, адже діти насправді все відчувають, і навіть коли мама і тато намагаються створити ілюзію, що все добре, тим самим обманюючи дітей, вони роблять тільки гірше».
Отже, перша умовна інстанція – це батьки. Далі – вчителі у школі. «Повинна зізнатись, що є випадки, коли польські вчителя м’яко кажучи, не люблять дітей-емігрантів. У таких випадках дуже важливо, чи вдасться батькам побудувати особистісне спілкування з такими педагогами», – розповідає Олена. Для польських дітей, за її словами, українські діти, наче мавпочки – вони розглядають новеньких, цікавляться їх минулим життям в Україні, багато розпитують. «Не кожна дитина теж психологічно готова до такого контакту і уваги. Тому ключовим моментом залишається сприйняття вчителем дитини з іншої країни у своєму класі. Адже саме йому доведеться пояснювати багато речей, і якщо таке спілкування «вчитель-дитина» у класі є – жодних проблем не виникне ні в кого», – підсумовує вона.
І батьки, і психологи, і самі дітки старших класів кажуть, що адаптація дитини в школі – це не спільний процес для усіх емігрантів. Кожен випадок – індивідуальний й все залежить від людей і від самих емігрантів. «Мені подобається всюди – і в Україні, і в Польщі. Я з усіма товаришую і мені тут добре, хоча польські мої однокласники не завжди кажуть правду, а я звикла, щоб не обманювали», – розповідає дев’ятирічна Кіра, яка вже другий рік навчається у польській школі. На запитання, чи було спершу важко і складно, вона дипломатично відповідає: «Може, й було важко, але я вже цього не пам’ятаю…»
Олеся, мама 11-річної дівчинки розповідає, що її доньці одразу призначили так званих опікунок – двох однокласниць, котрі розуміли російську мову і допомагали дитині зорієнтуватись у перші тижні в школі. «Якщо ж порівнювати українську та польську системи освіти, то тут, у Польщі, вчителі спокійніші, не кричать на дітей, і діти теж інші – на перервах традиційно «сходять з розуму», але на уроках поведінка значно краща, аніж в українських школах, – розповідає Олеся. – Домашнього завдання у польських школах дають більше, але багато уваги приділяється соціалізації. Поряд з цим, після школи у дітей багато вільного часу, який вони можуть використовувати за власним бажанням: для спортивних секцій, занять музикою чи просто гуляти і гратися».
Також усі батьки з України із захопленням розповідають про всебічний розвиток дітей у польських школах. «Всі діти тут грають на музичних інструментах. Ми, наприклад, вибрали флейту. Ще один цікавий момент: польська мова та література – це один предмет», – додає Олена. А Наталя Сухобойченко розповідає про групи продовженого дня, які теж дуже відрізняються від українських. «У Польщі в цих групах діти займаються переважно творчістю – малюють, ліплять, майструють, граються, займаються спортом. Домашнє завдання роблять тільки за власним бажанням. На жаль, українська система освіти заганяє дітей в рамки, де надто багато «можна-не можна». У Польщі такого немає», – ділиться своїми спостереженнями Наталя. Тобто, за її словами, принцип середньої освіти у Польщі полягає у тому, що батьки виховують, а школа навчає. Ці процеси, безумовно, перетинаються, але, радше, співпрацюють, аніж конфліктують між собою.
У державних школах Польщі – середня освіта безкоштовна. Вперше за багато років батьки з України стикаються із тим, що не потрібно здавати гроші на потреби школи. Єдині витрати батьків – це шкільні обіди (5 злотих щодня – близько 30 гривень) та купівля підручників. Але якщо у родини немає матеріальної можливості придбати книги – адміністрація школи попіклується, аби їх видали дитині безкоштовно.