Зазвичай основна претензія науковців до так званих надприродних можливостей полягає в тому, що ті можливості дуже тяжко задокументувати, а провести повторний експеримент – майже неможливо. Однак у війни є свої переваги, і одна з них – важливість результату, а не потреби документування чи повторного експерименту. Для розвитку надприродних здібностей це неабиякий плюс.

Почнемо традиційно здалеку.
Сучасна західна цивілізація наріжним каменем проголосила свободу вибору. А от ситуації, коли вибір не потрібний, ця цивілізація повністю ігнорує. І, звісно, дарма. Тому що насправді немає вибору тільки в одному випадку: коли ви точно і достеменно знаєте, що саме вам потрібно, і ні на що інше ви не погодитеся. Який тут може бути вибір?
А якщо принципово бігати між тим, що вам треба, і тим, що вам не треба, тільки для того, щоб зберігати ілюзію свободи вибору – то так можна і до буриданового осла докотитися…

Чималеньку свиню у цій справі підкладає нам і масова культура, і історія.
От, для прикладу, Славко Вакарчук співає «Я не здамся без бою». Таке можна співати тільки коханій людині, і то тільки у тому випадку, коли ви, перед тим, як здатися, плануєте добряче поперебирати цій людині не просто нерви, а й усі синапси з дендритами.
У всіх решта випадках такого вибору бути не повинно, а для людини, котра йде на війну – то й поготів. Ні з боєм, ні без бою ні про яке «здамся» мови бути не може.

Ще гірше виглядає девіз Грецької Республіки «Свобода або смерть», особливо у тих його варіантах, котрі мають стосунок до України. «Воля України або смерть» – звучить, звісно, романтично, але будь-який спостерігач, у якого ще не відмовила логіка, з радістю вам скаже, що смертей вже й так забагато. Тому жодних «або» тут бути не може: Воля – і без варіантів.
На перший погляд здається, що це дрібниця. Але у тому випадку, коли ви опиняєтеся на війні, це якраз одна з тих дрібниць, котрі вирішують все.
Шимон Перес у своїй промові, котра так схвилювала українську громадськість, не дарма наголошує: «…Люди повинні були стати мужніми та хоробрими. Вони повинні були зрозуміти, що у нас немає вибору – ми повинні тільки перемогти».
До перемоги найлегше йти тоді, коли точно знаєш, що саме вона, і тільки вона тобі потрібна.
І от саме тут можна починати говорити про ті здібності, котрі в мирний час вважаються надприродними.
Для прикладу, вміння відчувати іншу людину спиною – через стіни та інші поверхні. Або вміння вчасно ухилитися від кулі, перекинути противника, не торкаючись його – і так далі…

Ці здібності даються двома способами.
Перший – коли людина намагається їх навчитися – сама чи з чиєюсь допомогою.
І другий випадок – коли людина щиро прагне до мети, і цієї мети звичними людськими зусиллями досягти неможливо. При цьому, звісно, ліпше, коли людина знає, які саме здібності могли би їй допомогти, і здогадується про їх існування. Джерелом інформації може бути як наукова фантастика, так і недільні проповіді в церкві. Оскільки які б ті надприродні здібності не були, без волі Господньої вам їх ніхто в користування не дасть. Однак і сподіватися на те, що саме вам і саме зараз допоможуть, надмірно не варто – тут все залежатиме від щирості вашого бажання…

Втім, поговорімо про перший випадок – коли людина намагається розвинути в себе надприродні здібності з допомогою тих чи інших тренувань. Загалом над цим з більшою чи меншою успішністю працювали всі спецслужби всіх держав всіх часів і народів.
Навіть КГБ (чи особливо КГБ).
На щастя, магія має кілька суттєвих відмінностей від науки. І одна з цих відмінностей – те, що в магії все залежить від щирості намірів людини. Ну і – в більшості випадків – від так званої «екологічності» цих намірів. Якщо добрі наміри і щире серце – то й гора з місця зрушить. А от якщо ні добрих намірів, ні щирого серця нема – ну то що ж, вибачайте…
Звісно, можна спробувати взяти магію штурмом. Декому навіть це вдавалося, іноді досить жорстокими методами, на кшталт методу собаки Павлова.

От, для прикладу, по мережі ходить один із методів тренування «бойової екстрасенсорики».
«По обидва боки глухої стіни, не бачачи і не чуючи один одного, сидять два курсанти. Перед кожним розміщувалася електрична кнопка. У курсантів на животі, на відстані 5 см лівіше і нижче пупця (в цьому місці немає життєво важливих органів), прикріплялися електроди з напругою 110 вольт.
Уникнути розряду можна було, тільки якщо одночасно і синхронно, не бачачи один одного, натиснути на кнопки. Спочатку не виходило у обох, але в ході тренування жорстока необхідність виробляла досі не пояснену наукою здатність відчувати момент, коли треба натиснути на кнопку і не допустити удару електрострумом в живіт. Тобто тренувалася здатність відчувати за стіною живий організм і його наміри. Курсанти, які пройшли таку підготовку, могли не просто передчувати небезпеку, а відчувати противника в горах, в лісі, в лабіринті руїн, на горищах, в хитросплетіннях підземної каналізації. Вони могли точно вибрати напрямок на неочевидну ціль і влучно по ній стріляти.»

Жорстоко, звісно, але певні здібності в такий спосіб відтреновуються. Однак і побічні ефекти в такого «тренування» бувають чималі.
А от життєва необхідність відтреновує такі здібності набагато ліпше, ніж будь-які досліди у стилі «собаки Павлова».
От, для прикладу, громадяни країн Азії зазвичай століттями відтреновували вміння відчувати рух людини в полі – чи то вдень, чи то вночі. Електроди до животів їм не приставляли, але доволі часто від вміння відчути ворога в степу залежало їхнє життя. Ці здібності під час війни – і, зокрема, в наш час – їх неабияк рятують. Історії про дивовижне чуття на ворогів у відкритому просторі наших бійців, котрі мали серед предків представників азійських народів, можна почути доволі часто.

Втім, українці теж в цій справі мають чим похвалитися.
Хто має час і натхнення – може порахувати кількісне співвідношення турецького і козацького війська – чи козаків і орди. Кажуть, в деяких боях кількісне співвідношення сягало до 20 турків на одного козака. Можете собі уявити силу удару і швидкість реакції цього одного козака… Тоді ви легко зрозумієте, як зо три десятки українських бійців відбили Донецький аеропорт у понад трьох сотень російських найманців, і утримували там оборону скільки часу.
Звісно, таку швидкість реакції і силу удару теж можна натренувати. Але найлегше вона тренується зовсім простими речами: щирими намірами, бажанням вижити, перемогти – і захистити тих, хто стоїть за тобою. Ну і, звісно, успадковані вміння дідів-прадідів тут стануть в нагоді.
Бо насправді успадковані вміння – то дуже неоднозначна річ. Майже так само, як і успадковані великі гроші. Корисні вони тільки тоді, коли людина знає, як ними користуватися, для чого ними користуватися, і як зробити так, щоб кількість Любові в світі від того збільшувалася. Звісно, Любові – у тому найвищому сенсі, в якому Бог є Любов. В усіх інших сенсах успадковані здібності, які б вони не були феноменальні, можуть дуже феноменально вилізти боком. Так само, до речі, як і успадковані феноменальні гроші. Ще гірше, коли успадковані здібності ховають в землю – втім, той, хто ходить до церкви, то добре знає… Заривати талант в землю – гріх. Однак саме ці таланти – та така штука, що зарити їх в землю неможливо. Єдино можлива стратегія для людини з цими здібностями – цими здібностями користуватися. І вибору тут нема.

Доволі часто люди з такими здібностями намагаються вдавати з себе буриданового віслюка – і роблять вигляд, ніби вибір в них є. І навіть вигадують собі купу причин тими здібностями не користуватися – мовляв, ми занадто дурні, чи занадто мудрі, чи занадто матеріалістичні, чи занадто жадібні, чи ще якісь…
Але ця енергія, якщо їй не давати виходу на благі цілі, починає застоюватися й іржавіти. І тоді людина або сама себе руйнує зсередини, або ж несвідомо шукає собі проблем на свою голову – і починає потрапляти у потенційно небезпечні ситуації. І якщо при цьому її мета не зовсім добра, або ж мети нема взагалі, то надзвичайні здібності її якщо й рятуватимуть, то не довго. І тому загалом має сенс те вкрай негативне ставлення до надприродних здібностей, котре демонструє церква. Бо одна справа, коли ці здібності з’являються самі – за щиросердечні наміри і добре серце – тоді ці люди вважаються святими. Їх мало. А інша справа, коли людина в святі преться, проламуючи лобом заперті двері. Таким здібності даються рідко, але таки даються. І коли людина такі здібності розбудить – то приспати цю енергію доволі тяжко. І навіть для того, щоб трошки цю енергію втихомирити – вже доведеться переходити на новий рівень цінностей. А от якщо змінювати цінності не хочеться взагалі, а енергія в людині вже прокинулася… То є дуже багато шансів, що з цією енергією доведеться давати раду її нащадкам, і добре якщо не до сьомого коліна….