Від редакції:
Про те, що робота з молоддю – запорука здоров’я нації, працівники музеїв Чикаго, і, зокрема, українських музеїв Чикаго, знають дуже добре. А от в Україні музеїв, котрі активно працюють з дітьми, аж цілих… 27. На понад 40 мільйонів населення…

Яким чином українські музеї стають відкритими й цікавими для дітей та підлітків? Музей – це аж ніяк не склад, де все тихо припадає порохом, не комора накопичених протягом попередньої історії речей, котрі чомусь мають бути в кожної держави (атрибут, так би мовити). За сучасних умов, коли в усіх цивілізованих країнах знають музейну педагогіку й активно працюють над нею, він є інтелектуально-культурним центром, своєрідним відкритим для всіх клубом, куди люди, а передусім діти можуть прийти, щоб усебічно розвиватися й спілкуватися, креативним простором, де проводити час справді класно.
Проте в начерках офіційних концепцій і стратегій культурно-гуманітарного розвитку України про музеї та їхні суспільні функції, зокрема педагогічну й просвітницьку, не йдеться. Немає і натяку на те, щоб держава через музеї готова була інвестувати в освіту своїх громадян, зокрема наймолодших. Музей є недооціненим українськими педагогами та МОН, яке всіляко наголошує на потребі європейської освітньої практики, чудовим майданчиком, де діти й підлітки можуть доторкнутися безпосередньо до своєї культури та історії, матеріалізувати їх для себе.

Альтернатива потребам шопінгмолу

Музейники констатують, що нині радянська практика насильницького водіння до музеїв сама себе знищує. Так само «експонатом» є ходіння туди задля накидання тієї чи тієї пропаганди. Нині українські вчителі можуть запропонувати дітям мандрівку до музею на свій розсуд, бо така діяльність не зараховується їм за робочі години, й організовують екскурсії здебільшого з ініціативи батьків.
Авторка класичного музейного мануалу «Як говорити з дітьми про мистецтво» Франсуаза Барб-Ґалль розповіла Тижневі, що наші вітчизняні проблеми не унікальні.
«Кожному, від дитини до особи похилого віку, важливо особисто долучитися до мистецького твору. Дуже важливо торкнутися чогось людського в кожному, незалежно від віку, статків, освіти. Різниця лише в словах. Витвір мистецтва – це точка інтенсивного життя. Відвідувачу треба показати, що він у центрі цього життя, а не десь поза ним. Тоді його сприймання й мистецтва, й музею кардинально зміниться. Головне – спрацювати так, щоб бути впевненим: із музею люди пішли з чимось – знаннями, емоціями тощо».
У Європі вже давно зрозуміли, що музейники мають бути адекватні тим, хто до них приходить, а дітям особливо. Вдала зустріч із хлопчиками та дівчатками – коли вони не нудьгували. Саме на це працює інтеракція: малюк чи підліток не лише пасивно слухає, а й активно залучений до екскурсії, ставить запитання, дискутує, самостійно виконує завдання. На Заході є доволі відома музейна розвага Scavanger hunt. Це квест, у котрому потрібно, відповідаючи на запитання з аркуша, знайти й розглянути конкретний предмет у залах. Це працює на те, щоб люди не ковзали увагою, підмічали деталі певного мистецького твору, складали собі повнішу його картину, що не завжди вдається у звичних музейних форматах. Музей має все для того, щоб поповнити знання, дати відчуття задоволення й самоствердження, і саме через емоційно-пізнавальний канал можна сформувати певні смаки та потреби.

Обличчям до дітей

Дитячі та підліткові музейні програми європейського зразка в Україні дуже й дуже молоді. Самій роботі над тим, щоб вони з’явилися в українських музеях, не більше ніж 10 років.
Нині у 27 музеях Києва, Львова, Одеси, Батурина, Кіровограда, Дніпропетровська, Харкова, Чугуєва та Шепетівки діють програми, спрямовані саме на дітей і підлітків як окремі категорії відвідувачів. Усе це справа рук галузевих ентузіастів, які долучилися до спільного з нідерландськими колегами проекту «Матра. Музеї України» в 2005-му, у межах якого впродовж трьох років опановували новітні методи менеджменту й передусім роботи з дітьми. Їхній досвід свідчить: для ефективної роботи з малюками та підлітками в музеях, для відкритості й зацікавлення цієї категорії золоті гори не потрібні, але й на голому ентузіазмі не виїдеш.
«Вирішили почати зі старших груп дитсадочка й перших – третіх класів, бо починати ходити до музею в десятому вже, мабуть, пізно. Вигадали для дітей музейні заняття «Історія каганця», де розказували про те, як людство користувалося світлом, починаючи від міфу про Прометея і закінчуючи найсучаснішими засобами ілюмінації», – розповідає заступник дирек­тора з наукової роботи Чугуївського художньо-меморіального музею І. Ю. Рєпіна Ольга Шевченко. Зазначає, що з появою співробітника-археолога було започатковано заняття, на яких дітям демонстрували ази відповідної науки, а також «Первісне мистецтво», де показували, розповідаючи про них, наскельні розписи, глиняних «венер» тощо. Окрім того, є «Рєпінська скринька», на якій малеча дізнається не лише про творчість художника, а й про його захоплення в дитинстві, зокрема витинанки. Кожне заняття закінчується виготовленням чогось власноруч, аби можна було забрати виріб із собою додому.
Починали роботу з дітьми з музейних занять у школах і в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького. Тамтешній завідувач науково-просвітницької роботи Людмила Гайда бачить ситуацію так: «Ми зрозуміли, що треба не лише виїжджати до шкіл, а й самих учнів залучати до музею. Мотивувати приходити і їх, і вчителів». Нині на базі музею для дітей існують чотири різні типи занять з історії козацтва. Тут можна дізнатися про новорічні традиції прикрашання різних дерев у стародавніх народів, про те, чи була ялинка в запорозьких козаків, та про побут на Січі й навіть погаласувати, як козаки, що обирають кошового. Окрім того, є заняття з історії колеса й інтерактивна екскурсія-квест на тему стародавнього суспільства. Своєрідне тутешнє ноу-хау – студія «Жива глина». Дітям показують артефакт із постійної експозиції чи виставку або ж приносять експонат, що зберігається у фондах, показують і розповідають про нього, а потім вони ліплять цю річ із глини. З одного боку – історичні факти, а з другого – юні гості щось роблять руками, долучаються до історії через тактильні відчуття, знайомляться з азами археології, пробують змолоти зерно на справжній кам’яній зернотерці, як це робили стародавні люди.
Багато майстер-класів, курсів, різноманітних дитячих і підліткових занять у Національному художньому музеї у Львові імені Андрея Шептицького пов’язано з іконами.
«Кілька років уже триває програма «Канікули в НХЛМ», де ми намагаємося поєднати лекторії, різні тематичні екскурсії з майстер-класами: малюємо ікони на склі, робимо відбитки гравюр, вибійку, вчимося гравіювання. Майстер-класи з іконопису на дошці проводимо рідше», – розповідає завідувач сектору культурно-освітньої роботи Марія Цимбаліста. Також у музеї є тематичні екскурсії, присвячені образові Юрія Змієборця, св. Миколая, богородчанському іконостасу, іконографії як такій, що закінчуються квестами або складанням пазлів. Марія Цимбаліста додає, що не менше можливостей дають художньо-мемо­ріальні музеї Івана Труша, Леопольда Левицького, Олени Кульчицької та Олекси Новаківського в складі НХЛМ, де можна й вугіллям помалювати, й відбиток гравюри на справжньому пресі зробити.
Своєрідна фішка Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків – це формат проведеного в ньому дня народження.
«Сунь Укун, або Азійська мандрівка Сходом» китайського письменника У Чен’еня про пригоди монаха Сюаньцзана й царя мавп Сунь Укуна, які пішли на захід, до Тибету й Індії, – один із найулюбленіших сюжетів Пекінської опери. Саме він і став основою для сценарію, за яким у нас нині відбувається день народження в музеї», – розповіла Тижневі Ганна Рудик, заступник директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Йдеться про театралізовану виставу-пригоду, коли до дітей з’являється монах, потім дуже каверзна біла тигриця-перевертень, а відтак цар мавп. Задіяно багато реквізиту, пов’язаного з винаходами жителів Піднебесної: компас, шовк, папір, лаки, різьба по нефриту. Діти мають знайти справжню китайську скриньку для снів і розгадати загадку у віршах, проходять експозицією ісламських країн та Японії, бавляться у японську гру дзян-кен-пон, яку ми знаємо під назвою «камінь-ножиці-папір».
Від цієї осені заплановано проводити день народження в музеї «Школа чарів і магії» на європейській частині колекції. Йтиметься не тільки про алхімію, а й про фаянс та порцеляну або ж мистецтво приготування шоколадного напою. Музей Ханенків має достатню колекцію, щоб розказати своїм юним відвідувачам про гербологію, бестіарій у культурі європейців.
27 музеїв, котрі мають програми для дітей і підлітків, на всю Україну – це дуже мало, тривожний дзвіночок щодо відсутності життєздатної й ефективної української культурної та освітньої політики. Музеї як важливий і дієвий для досягнення цієї мети ресурс не задіяні, вони не мають державного фінансування на роботу з малюками та підлітками, ніхто їх не спонукає і не питає звітності, чи вони взагалі щось роблять у цій галузі. Мабуть, не останньою чергою такому станові речей сприяє реальна байдужість уряду до стану національних культури, освіти й науки, які поки що зводяться до ЗНО, ВАК та хору імені Верьовки.