Від редакції:
Кохаю одну людину, а жити хочу з іншою – це тільки один із випадків, коли серце і розум, на перший погляд, не знаходять спільної мови. Насправді вихід з цієї ситуації є, і він зовсім не в тому, щоб заклеїти пащеку скотчем серцю або мізкам… Ситуацію пояснює психолог Марина Комісарова.

Ви, напевно, не раз чули про те, що чоловіки закохуються в одних, а одружуються зовсім з іншими, або, будучи одружені, можуть закохатися в іншу, але дружину нізащо не покинуть? І про жінок, напевно, багато разів чули, що вони частенько закохуються у покидьків, але якщо голова на плечах, виходять заміж з розрахунку, а не через кохання.
Багато жінок дуже бояться стати ось такою дружиною з розрахунку, яку вважатимуть зручною для шлюбу, а кохатимуть інших. І ще більше цього бояться чоловіки, побоюються стати такими ось запасними аеродромами, куди жінка готова сісти, якщо на всіх інших аеродромах їй не нададуть теплий прийом. У страшних снах чоловіки бачать, що їх будуть використовувати як годувальників, а мріятимуть про інших або навіть спатимуть з іншими, а ще гірше – принесуть їм чужу дитину і скажуть – «твоя». А жінки у страшних снах бачать, як чоловіки будуть бурчати на них за погано відпрасовану сорочку, а самі у цей час ставитимуть лайки знайомим і незнайомим красуням у соціальних мережах. Одним словом, і жінки, і чоловіки дуже негативно ставляться до того факту, що з ними можуть одружуватися не через кохання.
Але проблема дисонансу між закоханістю і бажанням вступити у шлюб набагато ширша і стосується далеко не тільки меркантильних міркувань. Я спробую розповісти, як ця проблема виникла, з чим вона пов’язана, та яка її динаміка.
Подібні теми я вже не раз порушувала, описуючи, що у більшості людей не вистачає інтеграції для того, щоб обов’язок і задоволення збігалися.
Можна сказати, що люди поділяються діляться на чотири типи, пропорційно до рівня своєї зрілості (хоча третій етап зовсім необов’язковий, іноді після другого йде четвертий, а третій часто буває якраз відхиленням на шляху до четвертого):
1. Люди, для яких немає жодного «треба», а є тільки «хочу».
2. Люди, в яких є «треба», і воно часто не збігається з «хочу», тому вони роблять складний вибір.
3. Люди, в яких є «хочу» і «треба», але «треба» завжди важливіше, ніж «хочу».
4. Люди, в яких є «хочу», і воно збігається з «треба».
Для людей першого типу «треба» – це безглузда мораль, якісь чужі норми, які намагаються нав’язати їм суспільство і батьки. Іноді їм доводиться поступатися, але тільки, коли інакше неможливо отримати те, що їм хочеться. У всіх інших випадках вони воліють робити тільки те, що хочеться. І це «хочеться» майже ніколи не збігається з тим, що їм «нав’язує» суспільство. Тому між такими людьми і суспільством – конфлікт. Вони завжди – жертви системи, а система завжди – експлуататор, яка намагається їх зжерти. Але якщо звернути увагу на те, що хочеться таким людям, виявиться, що їм самим хочеться експлуатувати інших. І вони щиро вважають це своїм правом або просто не помічають, що блага не сиплються з неба, а їх треба заробляти.
Для людей другого типу «треба» – це все ще зовнішні норми, багато з яких здаються їм зайвими, але вони згодні, що певна частка розумного у цьому є, всі повинні намагатися їх дотримуватися, у перспективі вони іноді корисні, але найчастіше – це просто обов’язок, якого багато хто примудряються уникати, якщо «добре влаштуються». І люди другого типу мріють влаштуватися так само. Між такими людьми і суспільством – певний договір, якого вони намагаються іноді дотримуватися, іноді порушують, але порушують лише тоді, коли це не потягне за собою занадто багато збитків. Тобто, вони вже згодні, що «треба» – це не чиєсь голе свавілля, а іноді навіть – об’єктивна необхідність, хоча й нудна.
Для людей третього типу «треба» – це те, що робити треба обов’язково, як би не було важко. Якщо не робити, це загрожує проблемами, обов’язковим жалем і муками совісті, а також – засудженням або навіть презирством людей. Як би не хотілося поступитися своєму «хочу», яке часто розходиться з цим «треба», поступатися не можна, тому що хвилинне задоволення зміниться багатьма днями, а то й роками розплати. Будь-яке зухвале «хочу» для таких людей – ворог і спокусник, який намагається задурити їм голову, щоб потім вони довго шкодували, як піддалися своїй слабкості і зрадили «себе». Тобто, «собою» такі люди вже вважають якийсь обов’язок, а не задоволення. І цей їхній обов’язок збігається у них із тим, що об’єктивно вважають хорошим у суспільстві, тобто, збігається з основними етичними нормами.
Для людей четвертого типу «треба» збігається з «хочу», тобто, все, що об’єктивно корисне, приносить їм і тимчасову насолоду, і тілесну радість. Шкідливі і руйнівні речі не є для них спокусливими, вони їх відштовхують і на чуттєвому рівні теж, як звиклого до здорового харчування відштовхує нудотний і жирний маргариновий крем на торті. Його рецептори розпізнають це як «несмачне». Для звиклого до фізичних навантажень лежати цілий день у задушливій кімнаті на дивані – мука, а не радість. Його тіло не реагує на неробство як на відпочинок, на відміну від того, хто не любить спорт. Те ж саме стосується й інших сторін життя.
Інтегрованій особистості (а люди четвертого типу – це вони) все, що шкідливе, здається і неприємним, вона не пригнічує себе, як люди третього типу, коли потрібно вибирати між приємним і корисним або вигідним і етичним. Для неї приємне те, що корисне, а вигідним здається тільки етичне. Обдурити когось їй не хочеться, але не тому, що вона боїться розплати, засудження або мук совісті, а сам факт обману не здається їй вигідним, оскільки асоціюється з усім поганим. Одним словом, жодного розриву між «хочу» і «треба» у такої особистості немає.
А тепер давайте подивимося, хто з чотирьох типів людей здатний закохатися, але відмовиться пов’язувати з цією людиною життя (не тому, що вона відкинула, а з власної волі). У кого з чотирьох типів людей «розум із серцем не дружить», тобто, серце хоче одного, а розум – іншого?
У першого типу розум і серце дружать. Його розум згоден із серцем, і завжди намагається захищати його від спроб інших людей нав’язати якісь правила. Він відкидає будь-які чужі правила, його єдине правило – «я так хочу».
А ось люди другого і третього типів можуть піти проти власних почуттів, якщо їхнє серце і розум посперечаються. А в людей другого і третього типів так буває нерідко. Людина другого типу буде робити вибір важко. Вона буде весь час сумніватися і може метатися, намагаючись помирити серце і розум. А людина третього типу, швидше за все, навіть сумніватися не буде, вона зробить вибір одразу і потім буде мужньо (і навіть із деяким задоволенням) страждати, поки її серце буде нити.
Тобто, якщо людина другого типу, наприклад, жінка, закохалася в алкоголіка чи кримінальника або просто людину, яка за всіма розумними висновками може принести в її життя безліч проблем, то вона буде переживати і метатися, здійснюючи нелегкий вибір між доказами розуму і потягом серця. Вона буде намагатися довести своєму розуму, що алкоголік може кинути пити, а кримінальник виправитися, і вона може, врешті-решт, вибрати те, до чого закликає її серце, а може, все-таки, прислухатися до розуму, але цей вибір буде для неї неоднозначний.
Якщо така жінка належить до третього типу, вона із самого початку знає, що її любов – це мана, з якою вона повинна впоратися, вона не має наміру «ламати своє життя», і навіть просто ризикувати вона не буде. Вона відчуває свій обов’язок перед своїми батьками, перед майбутніми дітьми, яким зобов’язана забезпечити нормальні умови, вона відчуває свій обов’язок перед самою собою, сприймаючи себе трохи окремо від свого «хочу» і свято вірячи, що пристрасть поступово мине. Але навіть якщо залишиться, прислухатися до неї жінка не буде. Тобто, саме людина третього типу, швидше за все, вийде заміж або одружиться з не з тим, у кого закохана, якщо її кохання суперечить якимось її планам або тому, що вона вважає своїм обов’язком (перед собою або перед близькими, неважливо).
Людина четвертого типу завжди одружується тільки з тим, кого вона любить, але вона ніколи і не закохується в того, з ким через якусь причину не варто одружуватися. А ось людина третього типу й особливо другого типу закохується у таких нерідко.
Найчастіший такий приклад третього типу – це чоловік, закоханий у дуже яскраву, але дуже навіжену і вітряну жінку. Вона може приголомшити його, полонити, навіть повністю «знести дах» своєю емоційністю і сексуальністю. Але він постарається взяти себе в руки і розлучитися з нею, бо вона не підходить йому як дружина. Він скаже їй: «Я люблю тебе, але я зовсім не так бачу свою майбутню дружину, я хочу мати надійний тил, хочу мати дітей, я не хочу жити на «пороховій бочці» і витрачати своє життя тільки на пристрасть». Жінка може вважати, що він бреше про любов або що він сто разів пошкодує. Насправді він може не брехати і може ніколи не пошкодувати, якщо це людина третього типу (от другого типу може й пошкодувати, оскільки так до кінця і не знає, що важливіше – серце чи розум).
Чи добре це – вибирати те, що підказує розум, коли серце з ним так сперечається?
Все залежить від того, наскільки нерозумне у людини серце.
Дуже нерозумне серце властиве людям із сильними саморуйнівними тенденціями. Такі тенденції мають люди, в яких власні ресурси дуже слабкі, і немає якихось правильних авторитетів. Тобто, наприклад, якщо це підліток, то у нього, швидше за все, будуть дуже слабкі ресурси (є й винятки, деякі підлітки рано розвивають свою особистість, але це – рідкість). Але якщо при цьому у нього нормальні ідеали й авторитети, він буде формуватися у порівняно здоровому руслі. А якщо він зв’яжеться з дуже поганою компанією, то досить швидко його захоплять саморуйнівні тенденції. І тоді його серце може стати дуже нерозумним, і слухати таке серце – зло.
У всіх інших випадках, коли немає явних саморуйнівних тенденцій, серце слухати треба. Але слухати – це не означає беззаперечно слухати, це означає зважати на нього і поважати його, оскільки інакше можна додушити себе і до фрустрації, і до депресії. Те, що людина називає «серцем», маючи на увазі якийсь центр потягів і бажань, є енергетичним центром. А розум лише допомагає правильно його розвивати, і в ідеалі в якийсь момент повинен в це серце інтегруватися, коли серце достатньо розвинеться.
Люди другого типу, які наступили своїм бажанням на горло, вибирають те, що хоче їхній розум (теж, до речі, не надто розумний, оскільки дійсно розумний розум шукає баланс між «треба» і «хочу»), дуже часто проживають сіре, низькоенергетичне життя, скаржаться на штучність, на демотивованість, і на те, що житті перетворилося на марноту марнот.
Люди третього типу можуть стверджувати, що в їхньому житті є сенс, що «жити треба не для радості, а для совісті», але й вони часто помирають від інфарктів (одна з причин поширених чоловічих інфарктів у 40 років – ось це бажання на себе тиснути) або ламаються психічно (починають пити або якось інакше виявляють депресію). З людьми третього типу це відбувається швидко і різко, вчора був задоволений і раптом зрозумів, що він – машина, і перехотілося жити (або пішов на війну, наприклад).
Одним словом, поки «треба» і «хочу» не єдині, а між ними є конфлікт, потрібно дуже уважно слухати і те, й інше, намагатися рухатися в напрямку «треба», але обов’язково поважати і «хочу», іноді вибирати і його, у тих випадках, коли воно не повністю скасовує «треба».
Одружуватися варто, все-таки, тільки через кохання, якщо не хочеться позбавляти себе енергії. А ось зворотне правильно не завжди: не кожна любов гідна того, щоб з людиною обов’язково одружитися. Але завжди потрібно пам’ятати і про безліч можливих побічних ефектів (щоб їх відстежити і пом’якшити), і про те, що лікувати себе від любові можна тільки делікатними засобами, а не просто «рубати сокирою» і витравляти з душі. Це все одно, що порівняти роботу нейрохірурга та м’ясника. Друге для лікування від любові ніяк не підходить.