Від редакції:
Нові часи – нові проблеми. Що робити, коли бачиш у соцмережах профіль викладача? Зробити вигляд, що ти його бачиш вперше – якось не пасує…

«Студвей» запитав про спілкування студентів із викладачами в соцмережах. Ми дізналися про дистанцію, якої варто дотримуватися, й те, як таке спілкування може вплинути на навчальний процес, авторитет і особистий простір обох суб’єктів комунікації.

Проти

Олеся Дудник (Буковинський державний фінансово-економічний університет)
Мені не подобається, що викладачі додаються «у друзі». Потім можуть ставити запитання стосовно приватного життя, на які не хочеться відповідати. А казати, щоб не втручалися, незручно. Це може вплинути на їхнє ставлення до нас і навпаки.

Яна Григораш (Вінницький державний університет імені М. Коцюбинського)
Це не добре, адже тоді у викладачів може скластися неправильне враження про студента, що пізніше відобразиться на оцінюванні знань.

Тяжко сказати

Діана Слободянюк (Кам’янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка)
Важко сказати однозначно. Присутність викладачів у соцмережах говорить про те, що вони йдуть у ногу з часом. Але викладачі, як і ми, можуть публікувати на своїх сторінках власні фото, історії та думки – їхнє життя переходить під контроль великої аудиторії. Це впливатиме на авторитет у студентів. Інша справа, коли сторінка викладача призначена для інформування (корисні посилання, бібліотеки і т.д.).

Анастасія Бевз (Львівський національний університет імені І. Франка)
Нічого не маю проти того, що викладачі є в соцмережах, але стосовно «дружби» зі студентами – думка неоднозначна. На мій погляд, це дещо обмежує власний простір. Іноді переймаєшся тим, яку інформацію поширювати, що про тебе подумають. У мене є знайомий, який працює з молоддю і при прийомі на роботі має пунктик: проаналізувати сторінки претендента на посаду в соцмережах. Каже, що групи, на які підписана людина, записи і навіть фотографії можуть дати характеристику її пріоритетів і цінностей.

Володимир Вірстюк (Український католицький університет)
Якщо викладачі класні люди, то так, ми «дружимо» в соцмережах. Але з деякими проректорами чи псевдовикладачами – ні. Аби вони не «шастали» моєю сторінкою і не розпускали пліток, я їх просто додаю в чорний список. А з чудовими викладачами я дружу не лише в соцмережах.

Василь Арович (Кам’янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка)
Соціальні мережі стали універсальним засобом комунікації, тому сам факт «френдзони» із викладачами радує. Зручність, оперативність, мобільність – головні переваги отримання відповідей від них у соцмережах. Але тут є досить суперечливі моменти: студент вагається, чи варто ставити «like» на записах викладача чи ні, як останній це сприйме. В онлайн-спілкуванні з наставниками не варто переходити за межі навчального процесу – лише коротко й по суті.

За

Вадим Решетник (Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича)
На мою думку, це чудово, адже так можна краще пізнати нового викладача, побачити його захоплення, музичні смаки і т.д. Якщо виникли якісь запитання стосовно навчання, то їх можна поставити в режимі онлайн. Такі наслідки лише позитивні, адже навчання навчанням, а дружбу з викладачем ніхто не забороняв, особливо у наш час. Зараз багато молодих викладачів, у яких погляди на життя часто співпадають із твоїми.

Ірина Пивоварова (Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова)
Бути з викладачами на зв’язку – це завжди плюс. Можна проконсультуватися в будь-який зручний дня нього час. Через соцмережі викладач більше дізнається про студента, його інтереси й навпаки. Але відносини, як на мене, завжди мають залишатися на рівні викладач-студент. А коментувати його фото (типу «мі-мі-мі») не варто.

Анастасія Штогрин (Кам’янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка)
Я вважаю, що це нормально. Я староста, і так мені набагато легше підтримувати контакт з викладачами й бути в курсі всіх новин і подій. Особисто на моє навчання це не впливає. Як наслідок, викладач переходить із зони «викладач-студент» у зону «колега-студент».
Анастасія Григорук (Київський університет імені Б. Грінченка)
Нічого не маю проти. До того ж вважаю, що це може стримати від необдуманих дій на особистих сторінках у соцмережах. Це стосується і викладачів, і студентів.

Думка викладача

Оксана Почапська (кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент, Кам’янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка)
Як на мене, у спілкуванні студентів і викладачів у соціальних мережах більше позитивних моментів, ніж негативних. Справа в тому, що викладач – це професія цілодобова. І головне ж у навчальному процесі – не поставити оцінку, а дати певну базу, що далі стане відправною точкою для саморозвитку й самовдосконалення. Щодо можливих закидів про фамільярність відносин, які формуються між викладачами і студентами через спілкування на платформах соціальних мереж, то, напевно, не варто аж так високо статусувати свої соціальні ролі, бо не дипломи роблять людей людьми, і не завжди соціальний статус вартий того, щоб будувати навколо себе стіни. Звичайно, є певні межі, які не варто переступати, – межі особистого життя. Але це вже питання самоцензури, яка має бути властива усім користувачам соціальних мереж, а не тільки викладачам і студентам.

Олександр Рибщун (кандидат соціологічних наук, доцент, Кам’янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка)
Сучасні онлайн-мережі, як на мене, вже переросли задум їхніх творців – бути комунікаційним середовищем людей, що є близькими друзями в житті. Фактично, мережі сьогодні – це інфраструктура, а також додатковий або альтернативний соціум. Тому і дружба, і спілкування в них між різними в дійсності людьми (між викладачами та студентами в тому числі), є не лише допустимими, але й необхідними. А щодо наслідків, то тут все як у реалі. Мережа – це все ж таки лише інфраструктура, яка дозволяє долати деякі бар’єри. Які з них людина зберігає, вже залежить від соціалізації та її культурного рівня.