Ми продовжуємо розмову про причини російського тоталітаризму – і про особливості масової тоталітарної культури. Наприклад, рекламних відео, в яких діти катують батьків, аби лишень ті відвели малечу в «Центральний дитячий магазин на Луб’янці». | |
| Російських журналістів із помірної meduza.io (колишній колектив Ленти.ру) вразив креатив московських маркетологів. Центральний дитячий магазин на Луб’янці (до реконструкції там розташовувався «Дитячий світ») зняв серію рекламних роликів до свого відкриття. У них показано, як діти влаштовують імпровізовані допити своїх батьків, спонукаючи їх до поїздки в магазин. В одному з роликів демонструється, як діти переходять від допиту до тортур у вигляді плачу: це в ролику називається «застосувати тиск». Після того, як дорослі починають благати про помилування, їм повідомляють, що сім’я їде на Луб’янку. У заставці в кінці відео звучить слоган «Любиш дитину? Відведи на Луб’янку!»
|
Минулого разу ми почали з опису психологічного феномену злиття – саме він і лежить в основі процесів, котрі приводять суспільство до тоталітаризму.
Феномен доволі цікавий – без злиття не може бути ні кохання, ні любові. Однак варто тільки трішки «переборщити» з цією справою – і починають давати про себе знати доволі неприємні речі.
Психолог Марина Комісарова називає такий феномен у стосунках «дисбалансом». Він з’являється тоді, коли зацікавленість у стосунках починає ставати нерівномірною. Людині з мінусовим балансом (назвемо її «мінусом») починає здаватися, що весь світ обертається навколо людини з додатнім балансом (назвімо її «плюсом»).
Мінус багато думає про плюса, дивиться на нього великими очима, разом з тим, зростає його потреба у близьких стосунках, ілюзії ростуть, як на дріжджах. Плюс для мінуса – ідеал, від одного його слова світ стає прекрасним.
А от мінус для плюса стає обтяжливою ношею. Якщо на початку стосунків увага мінуса тішила самолюбство – то з наростанням дисбалансу ця увага починає заважати і навіть дратувати. Плюс не може піти геть – шкода покидати комфортне місце, але ніц не може вдіяти з роздратуванням…
Мовою фінансів – чим більше мінус вкладає в плюса, тим більшою є інфляція, тим менше плюс цінує старання мінуса. Мінус не може змусити плюса більше шанувати докладені ним зусилля – він може тільки зменшити (або й взагалі урізати) свої інвестиції… Так би мовити, створити дефіцит на ринку. Якщо послуги були унікальними – клієнт повернеться…
Весь фокус в тому, що самопочуття людини є реакцією на те, як до неї ставляться найближчі люди. Якщо люблять і цінують – самооцінка зростає, з’являється натхнення, є енергія для того, щоб жити і розвиватися. Якщо ж не цінують – процес іде в інший бік.Певний час мінусові допомагають жити ілюзії – він ігнорує роздратування плюса, просто не бачить його, в його світі плюс його любить, і все от-от буде прекрасно.
Плюсові допомагає жити обожнювання мінуса, однак плюс не усвідомлює цього, він відчуває тільки те, що його роздратування є перешкодою для того, щоб повністю поринути в комфорт, він шукає причини цього роздратування… Так виникають сварки на пустому місці.
Якщо мінус раптом позбудеться своїх ілюзій, і припинить «інвестувати» в плюса свої думки, час, працю і натхнення, обірве стосунки, почне «інвестувати» в себе і своє життя… То через якийсь час плюс повернеться – і навіть сам не розумітиме, що ж його так потягнуло назад.
На цьому ´рунтуються безконечні поради для покинутих закоханих – змініть зачіску, відволічіться, знайдіть собі хобі, і т. д. Єдине, чого не враховують автори цих порад – це те, що
повертатиметься «плюс» не до «коханої половинки», а до джерела енергії, зарядного пристрою. Тільки-но енергії стане забагато – і все, кохання розтане, як сніг біля теплотраси. Нічого особистого – всього лишень «автопілот», автоматичний алгоритм людської поведінки, котрий природа поставила нам «за замовчуванням».
А все чому? Та тому що людина просто не знає, куди витрачати свою енергію. Не вміє займатися собою, не вміє вчитися. Душевним багатієм не так вже й просто бути – енергію психіки в банк не покладеш, нею треба користуватися, інакше власника таких величезних запасів просто розірве на шматки. Життєва енергія – це не валізи з грошима, це бурхлива річка, котру треба розвести в різні «рукави», дати їй кілька русел, щоб вона не знесла все на своєму шляху. Таку енергію треба не просто акумулювати, а регулярно в щось вкладати… От і намагаються люди багато не набирати – бо жити на повну силу не вміють.
Для того, щоб взагалі не користуватися «інвестиціями» закоханих в тебе людей, якщо не відчуваєш взаємності – для цього потрібні певні етичні принципи. Їх багатьом бракує. Тяжко встати і піти з місця, яке обіцяє стати дуже комфортним. Та й взагалі без енергії кохання жити тяжко. А для того, щоб користуватися інвестицією з одного джерела, але на повну силу – тут вже навіть етичних принципів забракне, тут треба вміти розпоряджатися своєю енергією. (Інакше стосунки можуть виглядати ідеально збоку, однак в душі – то буде суцільне пекло). А це справа для багатьох незрозуміла – от і намагаються хапати шматочками з різних кошиків…
Щоправда, деякі «мінуси» після 20 серій «розставань і повернень» (котрі зазвичай супроводжуються криками і бурхливими італійськими пристрастями) починають розуміти суть процесу – і годують «плюса» маленькими порціями енергії.
Значна кількість пар інтуїтивно вчаться «змінювати полюси» – в такому процесі італійські пристрасті забезпечені на кілька років, якщо не на кілька десятиліть.
Ще частина після бурхливого роману пристроюється на роль плюса, і самі собі самоконтролем обрізають апетити. Мовляв, головне – щоб мене любили і створювали мені комфорт, а любов я собі і поза стосунками знайду. І в «побічні стосунки» така людина вже не вкладатиметься на повну силу – з одного боку, залежності не виникає, з іншого – ніяких особливих почуттів…
(До речі, дисбаланс може виникати не тільки в особистому житті – а й на роботі, в дружбі, стосунках батьків і дітей… В останньому випадку сцени з’ясовування стосунків можуть бути навіть більш бурхливими, ніж стосунки закоханих, однак романтичними їх назвати тяжко. І от що цікаво – московські «креативники» у своєму ролику «Любиш дитину? Відведи на Луб’янку!» спробували «виправити» той дисбаланс, котрий зазвичай виникає між батьками і малими дітьми. Батьків і дітей поміняли місцями, та ще й додали лозунг, від котрого в адекватних батьків мороз поза шкірою піде. Цікава вийшла перевірка народу на глибину неадекватності…)
Рано чи пізно більшість приходить до стану, котрий Комісарова назвала «дефолтом» – ні особливих пристрастей, ні особливих бажань, ні особливого роздратування…
Але ж енергію звідкись брати потрібно. Треба ж мати якийсь ідеал людини в житті. Такий, щоб можна було навішати на нього купу ілюзій – але ідеал має бути далеким, як Полярне коло, щоб ілюзії трималися якомога довше.
В таких випадках фігура диктатора – то якраз те, що треба. А якщо та фігура ще й забезпечує екстрим… Самого диктатора з часом, до речі, закохані очі громадян починають дратувати. Не те щоб сильно, але… Але екстрим він їм забезпечить.
В соцмережах довго ходила розповідь мешканця російської «глибинки», котрий пояснював, чому росіяни з провінцій рвуться воювати на Донбас – бо в їхньому одноманітному і нецікавому житті це – чи не єдина справжня ПРИГОДА. Все решта – короткі побігеньки між кіоском з горілкою, ліжком і туалетом, сірість і одноманітність.
От так і виникає соціальна психологічна епідемія.
І загалом ні рівень освіти, ні рівень фінансового забезпечення, ні соціальний статус від цієї біди не рятують. Сірість і одноманітність життя буває скрізь. Культ особи перемелює і інтелігенцію, і творчу еліту, і науковців. Рятує тільки цілісність особистості, вміння отримувати енергію від світу без ілюзій – і вміння отриманою енергією користуватися.
За великим рахунком, громадянам, котрі «ведуться» на культ особи, не потрібен мудрий правитель, котрий скеровуватиме їхню життєву енергію на добре діло, і в такий спосіб її примножуватиме. Вони не вміють нею керувати – а надлишок некерованої життєвої енергії може і розірвати зсередини. Набагато простіше «віддати» надлишок життєвих сил в бездонну бочку культу особи…
Загалом справа виглядала б вкрай кепсько, однак є обнадійливі моменти.
Вченим давно було відомо, що для тоталітарного мислення ключовим є нерівномірність розвитку функцій, котрі зазвичай в людини розвиваються у вигляді функціональної асиметрії півкуль головного мозку. Простіше кажучи, коли людина або забагато сприймає, і мало аналізує, або забагато аналізує, і мало сприймає. Тоді в людини порушується вміння адекватно пристосовуватися до світу і до себе.
Комісарова звернула увагу на одну з пар функціональної асиметрії.
«Уявіть собі коло, поділене на дві вертикальні половинки, світлу і темну, як інь-янь.
Права половина – сфера волі, відповідальності, розуму, принципів, – янь. Ліва половинка – сфера спонтанності, почуттів, хаосу – інь. Можна не звертатися до езотеричних янів і янів, а просто зрозуміти, що ліва частина – це сфера почуттів, а права частина – волі. В ідеалі ці дві частини повинні бути в балансі, тобто рівні. Саме тоді людина є гармонійною істотою. Якщо в парі обом вдається підтримувати внутрішню гармонію, баланс двох цих половинок, то і між ними баланс, і навпаки – баланс між партнерами допомагає підтримувати баланс кожного. Якщо сфера почуттів починає витісняти вольову сферу або навпаки, виникає дисбаланс.
Зверніть увагу: дві дисгармонійні істоти (одна з надлишком янь, друга з надлишком інь) не можуть утворити гармонійну пару, вони хворі. Якщо в одного сильний перекіс і права частина набагато більша, ніж ліва, перекіс незабаром виникне і в другого, або другий вилетить з поля. Перекіс на перекіс не дають ніякої гармонії в парі, а посилюють перекоси один одного. Мужність і жіночність не впливають (і як такі ніколи не впливали, навіть в традиційної моделі) на баланс волі і почуттів кожного, вони впливають лише на форму прояву, а баланс повинен бути в кожному окремо і в парі в цілому, незважаючи на своєрідність кожного і в особистісному, і в гендерному планах.
Мінусом з приблизно рівною мірою ймовірності може стати і чоловік, і жінка, як і плюсом, незважаючи на всі гендерні особливості. Гендерні особливості будуть впливати тільки на форму прояву мінусових і плюсових рис жінки і чоловіка.»Так от, що цікаво – у росіян, як то вже давно відомо, є перекіс в парі контроль – спонтанність у бік спонтанності. Другу світову розв’язали німці, у котрих в цій же парі був перекіс у бік контролю…
(Далі буде)