Від редакції:
Міліціонер за освітою, співак за покликанням, лідер гурту “АнтитілА” останнім часом активно працює волонтером, і особисто возить на фронт, разом із піснями, харчі, медикаменти і спорядження. До речі, активно співпрацює з «Автомайданом Чикаго». «Гостинці» передає військовим особисто в руки – аби часом щось не щезло по дорозі.

“Для них воля – сміття. А для нас – понад усе”, – співає лідер гурту “АнтитілА” у новій відеороботі “Завжди моя”, і кліп набирає десятки тисяч переглядів. Останнім часом ім’я вокаліста Тараса Тополі та клавішника Сергія Вусика звучить не лише в контексті музичних нагород та фестивалів. Кожен, кому не байдужі події на сході України, знає хлопців як волонтерів-першопрохідців.
Тарас розповів, що змусило відкласти мікрофон і взятися за бронежилети, чому мало не загинув, виїжджаючи із зони АТО, та як на усе це реагує дружина, співачка Alyosha.

– Тарасе, ви закінчували Академію МВС України. На такий крок підштовхнули батьки?

– Батько у мене полковник міліції, на пенсії. Ясна річ він хотів, аби у сина була професія. Мовляв, співати можна і без диплома. У Академії давали дуже хорошу базу і в кримінальному, і у цивільному, міжнародному праві. Вступав туди з розумінням, що навчатися у “режимному закладі” мені буде непросто: муштрування, наряди... Тільки коли закінчив і отримав спеціальність юриста, зрозумів, що батько був правий. Академія привчила мене до дисципліни і загартувала як чоловіка. Освіта виручала не раз – працювати з нашими продюсерськими агентствами без юридичної підкованості нереально.

– Як прийшли до музичної кар’єри?

– Музика була у моєму житті з самого початку. З шести років займався скрипкою, чотири роки співав у хорі, поки врешті не створив гурт “АнтитілА”. Паралельно з музичною діяльністю і навчанням потрібно було десь підзаробляти. Бо спочатку, коли виходиш на сцену, у тебе є лише репетиції, записи і безперервне вкладання грошей у творчість, аж тоді до “шоу” додається приставка “бізнес”. Про те, щоби брати гроші у батьків, не могло бути й мови. Працювати почав ще у школі – в магазині спорттоварів, в університеті ми з другом назбирали грошей і відкрили свій магазин зоотоварів. Магазин досі існує. Коли “АнтитілА” підписали контракт з продюсерським центром «Catapult Music», я вийшов із цього бізнесу – не було часу ним займатися.

– У вашій кар’єрі був переломний момент, коли ваша пісня “порвала” російські хіт-паради. Не хотіли переключитися на російський шоу-біз?

– Це непогано, коли українських артистів визнає Москва. Якщо при цьому українські виконавці не забувають про українські пісні. Як, наприклад, “Океан Ельзи”, “Бумбокс”... Компанія “Наше Радио” ознайомилася з музикою “Антитіл”, коли гурт існував на українській сцені чотири роки. Почалася активна ротація, нас запрошували в студію на півторагодинний лайф – “АнтитілА” у прямому ефірі слухали у Москві, Петербурзі... І от нас запросили на фестиваль “Нашествие” – найвідоміший на просторах СНД. Цей “доленосний” момент стався минулого літа, коли розгорталися бойові дії на Донбасі, коли російські військові координували терористів. Вирішили, що не можемо і не хочемо їхати на фестиваль до країни- агресора. Як потім виявилося, правильно зробили. Фестиваль підхопив тренд на мілітаризацію: відбувався під прапорами ВДВ, по території їздили БТРи, ходили десантники і демонстрували свою військову міць. Я б не витерпів цього й п’ятнадцяти хвилин. Таким чином наша історія в російському шоу-бізнесі закінчилася. Доки в РФ буде це керівництво, поки проти України вестиметься війна, я не бачу причин нашої музичної присутності там.

– Коником “Антитіл” є лірика. Але за останній рік гурт записав низку патріотичних пісень, кліпи “Над полюсами”, “Завжди моя” присвятив героям України...

– Перехід до гострих тем відбувся сам собою, з початком революції. Минулого року ми зняли відео “Україну не зламати” (на пісню “Незалежний”) про історію Української держави від найдавніших часів і до сьогодні. Сюди увійшли частинки відео з Майдану, що знімав наш клавішник Сергій Вусик. Ми були частиною подій Революції гідності – на сцені і біля неї. Якби не відбувся Майдан, українці б тихо здеградували.

– Коли знімали міні-документальний фільм “Україну не зламати”, довелося гортати підручник історії?

– Зі знанням історії у мене все гаразд. Це дає розуміння багатьох процесів, що відбуваються. Пригадую слова мами (вона у мене математик), що найбрехливіша наука – історія. На наших очах паралельно пишуться дві історії: українська і російська. Вони кардинально різні. Чи будуть наші діти вчити про “хунту”, “каратєлєй”, “возрождєніє нацизма” – залежить від нас.

– Перед новим роком шокувала звістка, що ваш мікроавтобус перекинувся, коли їхали із зони АТО. Перед тим була інформація, що вам погрожували...

– Нам пишуть погрози в контексті нашої волонтерської діяльності, але та аварія була випадковістю. Ми розвезли солдатам амуніцію та медикаменти, поверталися назад по трасі Харків-Київ, і водій не впорався з керуванням. Нас закинуло на зустрічну – це диво, що з протилежного боку ніхто не їхав. Бус кілька разів перевернувся і зупинився в кюветі. На щастя, водій та волонтери вціліли.

– Ви з Сергієм Вусиком були волонтерами-першопрохідцями. Як навчилися підбирати військовим правильні бронежилети, каски, аптечки, не натрапляти на підробку?

– Навесні минулого року Сергію зателефонував друг дитинства, розповів, в яких умовах воює їхня 72 бригада, і попросив допомогти. Зібрали допомогу для його роти, вирішили відвезти самостійно – ходили чутки, що передачі по дорозі зникають. Коли приїхали, зрозуміли, що бійці потребують усього: бронежилетів, касок, міношукачів і навіть форми. Вчилися розбиратися, що до чого, оперативно: шукали бронежилети, брали пробний екземпляр, обстрілювали його на полігоні.

З бійцями. Тарас Тополя – в ролі Санта-Клауса

– Ви досі возите особисто усі речі солдатам на фронт. Перепони зустрічаєте?

– Перепона є тільки в тому, що коли в енний раз оголошують “перемир’я”, потік коштів різко падає. Хлопці дзвонять нам, просять допомогти, а ми не маємо за що купити усе необхідне… Потік коштів зараз низький – у людей “сіла батарейка”.
А на сході України війна: сьогодні у солдата все є, а завтра воно вигоріло під “градами”. Потрібна постійна підтримка волонтерів. В одну секунду може вийти з ладу тепловізор, і треба шукати 120 тисяч, щоб його замінити. Нещодавно у Буковелі виступали, то під час концерту глядачі почали підходити і класти гроші на сцену. Привезли звідти 4 тисячі гривень на потреби АТО. Частину грошей, які ми заробляємо на концертах, віддаємо на медицину. У Львові є родина Степана Валька, яка, незважаючи на тяжкі часи, постійно допомагає і вже понад 100 тисяч гривень передала на потреби солдатів. Степан надав волонтерам мікроавтобус, на якому ми їздимо в зону АТО (після аварії ми його відремонтували).

– У які найдальші точки доводилось їздити у зоні бойових дій?

– Під Дебальцевим були. Тиждень тому зі Щастя приїхали...

– Страшно бувало?

– Не настільки страшно, як мамам і дружинам, які чекають звістки від синів та чоловіків з фронту – ось де страждання.

– Тарасе, вдома вас чекають півторарічний син Роман і дружина. Як встигаєте доглядати дитину, адже Оленка (співачка Alyosha) також їздить на гастролі?

– Няньки поки що не беремо. Намагаємося “перекривати” одне одного. Крім того, наші бабуся і дідусь завжди готові посидіти з онуком.

Довідка

Тарас Тополя народився 21 червня 1988 року у Рівному. Десять років вчився гри на скрипці. У старших класах школи створив гурт, який пізніше переформатувався і отримав назву “АнтитілА”. У 2007 році, навчаючись в Академії МВС, Тарас та “АнтитілА” взяли участь у рейтинговому телепроекті “ШАНС”. У 2008 році почали співпрацю з продюсерським центром Catapult Music. У 2010 році гурт представив Україну на найпотужнішому фестивалі Європи SZIGET. Композиції “Буду Вуду”, “А я відкривав тебе”, “Бери своє і йди”, “Завжди моя” не сходять з топів музичних хіт-парадів.