Від редакції:
Ви думаєте, це вам з вашим неслухняним малюком жити важко? Набагато тяжче жити психологам, котрі бачать всі помилки молодих батьків, але соромляться сказати – щоб не отримати у відповідь якогось «доброго» слова. Втім, іноді психологи таки діляться своїми міркуваннями…

З дітьми не завжди буває легко. Тим більше, у нашому швидкоплинному мобільному світі. Де не завжди все йде так, як заплановано. В якому, перш ніж прийти додому, доводиться вислухати розгніваного керівника, поштовхатися у метро і, прийшовши у під’їзд, виявити, що ліфт не працює. А вдома чекає малюк… Який замість любові і тепла отримує тільки злість і докори. Психолог Тетяна Селезньова радить у такі хвилини не стримувати гнів, але скерувати його в інше, більш конструктивне, русло.
Зателефонувала подруга. Почала кричати в слухавку: «Ти не уявляєш, що цей вилупок зробив! Він зламав річ, яку я дуже люблю! Я його ненавиджу за це так, що готова знищити!» Це про 3-річну дитину. Розумію, що вкотре лише даремно «розсипаю бісер», але, все-таки, вимовляю: «Якби ти не уточнила, що це про дитину, я б вирішила, що ти маєш на увазі якогось негідника, який зіпсував тобі життя. Кого ти так ненавидиш?» «Як це, кого? – продовжує, задихатися від злості дама. – Це ж ВІН зробив!» «Так, це зробила 3-річна дитина. А ненавидиш ти кого?»
Інша подруга працює зранку до ночі без вихідних, дуже втомлюється. Прийшла з роботи і хвилин двадцять кричала на свого 10-річного сина, який одягнувся не так, як вона йому звеліла. Вона боїться, що він захворіє, а їй не можна відлучатися з роботи. Наступного дня вона кричала на нього за те, що той якось не так зробив домашнє завдання. Ще наступного дня кричала на нього за те, що... «Якщо я на нього не буду кричати, він так і буде продовжувати робити те, що робив!»
Ще одна подруга, мати 3-річного сина, ридаючи, просила у мене контакти дитячого психолога. Вона теж багато працює, а коли повертається, син її ігнорує або влаштовує істерики з биттям головою об підлогу. Коли через якийсь час я запитала, чи зверталася вона до психолога, якого я рекомендувала, та відповіла: «Психолог скаже, що мені потрібно змінюватися самій. Я не думаю, що готова».
Я це пишу не для того, щоб зараз почути осудливий тон небайдужої громадськості та заклики терміново щось робити в ім’я порятунку нещасних дітей. Тим більше, не хочу ні в кого вселяти почуття провини. Всі три мами – звичайні середньостатистичні жінки, в міру розумні, в міру талановиті, в міру добрі і доброзичливі. Просто у них складне життя, як у багатьох із нас, вони втомилися від постійної боротьби і напруги, у них немає сил на те, щоб створювати навколо себе поле любові. І цей крик на дитину – це їхній крик безсилля і відчаю. Просто дитина в цьому випадку виконує роль контейнера, «збирача» наших актуальних почуттів.
Почуття можуть бути різними, з різних приводів. І бути хорошою матір’ю – це зовсім не означає стримувати «погані» почуття, перетворювати їх на позитив і бути завжди люблячою матір’ю. Це значить, перш за все, поважати дитину і бути щирою з нею. А для цього потрібно поважати себе і бути чесною зі собою. І якщо я в даний момент відчуваю злість, то я визнаю, що відчуваю злість, а, може, навіть лють. Але якщо я поважаю себе і свою дитину, я не буду цю лють виливати прямо на неї, бо для мене є важливим її самопочуття теж, і мені не байдужі наші з нею взаємини. І тоді я можу зізнатися дитині чесно: «Так, у мене зараз всередині все кипить від злості. Але я продовжую тебе любити». Це можна сказати навіть трирічній дитині. Можливо, вона ще не зрозуміє сенсу слів, але щось станеться в просторі, спаде напруга.
У багатьох жінок всередині багато тривоги, напруги, агресії. І я дуже-дуже, з усією своєю теплотою, підтримую мам, це справді дуже відповідальна і важка роль. Але я не підтримую ідею зриватися на дітей. Так, це правда, любі мої, хороші, не завжди виходить бути світлими і радісними. І у мене далеко не завжди. І ні у кого, навіть у найбільш класних та суперпрофесійних психологів. Мабуть, тільки у дурнів і святих. Буває, накопичується втома, все падає з рук, нічого не виходить зробити так, як плануєш, трапляються якісь непередбачувані речі і непереборні перешкоди, які руйнують всі очікування, хтось кривдить і зраджує, десь взагалі війна, а може навіть зовсім поруч. А тут ще природа нагородила таким незручним і некерованим малюком... Перш ніж вилити всю силу розчарування на своє дитя, спробуйте вчинити якось інакше. Хоча б відверніться від дитини і закричіть у простір. Або якийсь звіриний крик видайте, аби те, що накопичилося, отримало вихід, хоча б частково. І тоді реально все навколо змінюється. Ситуацію можна оцінити вже по-іншому, і, виявляється, можна домовлятися, а десь просто «забити» і пустити на самоплив, і нічого поганого не трапиться.
Жінці, з якої почала пост, я пропонувала вибігати у ванну і вмиватися холодною водою, бити подушку (а не свою дитину), висловити свою ненависть тій людині, якій вона реально призначена, звернутися за психологічною допомогою. Останнє, що я почула: «Якщо тобі не подобається, як я виховую свою дитину, забирай її і виховуй сама». І у мене всередині багато співчуття і до неї, і до малюка, але я нічим не можу допомогти тим, хто сам не хоче нічого змінювати.
Автор: Тетяна Селезньова (Корякіна), психолог-консультант, викладач курсів «Мистецтво психологічного консультування» і «Позитивна психотерапія» Інституту практичної психології