Від редакції:
Один з найкращий способів боротьби з російською пропагандою на Заході – спілкування із журналістами західних ЗМІ. Особливо в Німеччині, де проросійські тенденції в новинах трапляються доволі часто. В такій ситуації обмін студентами-журналістами – просто необхідна річ.

Що можуть медіа? Про обмін академічним і практичним досвідом із німецькими колегами у Бамберзі пише Юліана Лавриш.
Упродовж тижня студенти і викладачі кафедри нових медіа факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка мали змогу провести спільну конференцію з колегами Бамберзького університету Німеччини. Головна тема дискусій– «Політичний потенціал нових медіа», тобто, інакше кажучи, як впливають сучасні інтернет-ресурси та соціальні мережі на життя суспільства і перебіг ключових подій у ньому. Впродовж зустрічей мали змогу не лише обмінятися науковими позиціями, а й побачити, як функціонує німецька журналістика на прикладі кількох медіа-холдингів.

«Стук замість аплодисментів»

Містечко Бамберг, яке лежить за більш ніж сотні кілометрів від Мюнхена, є типово студентським центром. Корпуси Бамберзького університету розташовані в різних куточках міста. Саме академічне середовище дуже вразило. На мою думку, в нашій освітній платформі також потрібно культивувати простоту спілкування, модель конструктивної дискусії в аудиторії та вільний вибір нових цікавих моделей пошуків у дослідженнях. Цікаво, що в університеті є традиція: коли спікер закінчує доповідь, на конференції не аплодують, а стукають по столах. На думку наших колег, це виглядає більш академічно й без зайвого пафосу.
Власне, в університеті також функціонує Інститут комунікації. Півтора року тому студенти і викладачі факультету журналістики проводили спільну наукову конференцію з німецькими студентами у Львові, цього року українців запросили до Німеччини. Безумовно, для нас це була чудова нагода дещо більше розкрити й пояснити нашим колегам про Майдан, події на сході та російську пропаганду.
Цікаво, коли ми розпочинали конференцію, хтось із німецьких викладачів зазначив, що «світ дедалі більше стає блакитним». Це не стосувалося проблеми гомосексуальних меншин, але швидкої популяризації соціальних мереж, зокрема «Фейсбуку». У порівнянні з останніми роками платформи нових медіа дедалі більше стають популярними серед користувачів, а отже,– все більш залежними від зовнішніх і внутрішніх впливів. Українські викладачі та студенти у своїх доповідях намагалися порушити проблему громадянської журналістики, маніпуляції фейками або ж неправдивою інформацією, інформаційної пропаганди, присутності та впливу соціальних інституцій у суспільстві, а також поговорити про перспективи розвитку новітніх медіа-систем. Німецькі студенти порушили тему революцій через соціальні мережі, пригадавши Туніс, Туреччину, Азербайджан. На мій погляд, ці зразки дуже добре порівнювати із ситуацією в Україні, адже основні месиджі та ініціативи були поширені в інтернет-спільнотах; цензуроване тодішньою владою телебачення віднайшло альтернативу в мережі, а журналістика громадян перестала сприйматись як аматорська. Утім, дія соціальних мереж та веб-платформ дедалі більше перебуває під пресингом зовнішніх впливів, зокрема влади. Студенти розповідали про цензуру соціальних мереж у Туреччині та Росії, а також і в Україні через дос-атаки сайтів та взломи акаунтів. Отже, з одного боку, соціальні медіа і визначають загальну панораму світогляду в суспільстві з приводу певних подій, проте не до кінця є справжніми мірилами свободи. Важливо, що німецькі студенти не володіли повною інформацією про події в Україні, проте наше спілкування стало чудовою нагодою розповісти про те, що насправді відбувається. Наприкінці хтось із них висловив дуже важливу думку: «Бажаємо вам зберегти демократичні позиції на сході Європи».
Уважно слухаючи теми доповідей, мимоволі розумієш, що світ справді перебуває в рамках цифрового суспільства, й це не гіпотеза, висловлена Елвіном Тоффлером наприкінці 70-х років минулого століття. Про це принаймні свідчить статистика зростання користувачів мереж до більйонів осіб у світі. У нових медіа людство намагається відшукати або віртуальну свободу, якої нема в реалії, або, навпаки, запустити власні інформаційні спотворення та маніпуляції. У будь-якому разі кожна з цих стратегій є викликом для загальної інформаційної матриці світу, а отже, за студентською традицією стуком замість аплодисментів.

Успіх і відчуття дому

Коли я маю нагоду побувати в Європі, завжди приєднуюся до аудиторії слухачів хвилі класичної музики. Радіостанції саме такого музичного контенту функціонують практично в усіх країнах Заходу. Якось у розмові зі своїми українськими друзями-радійниками я запитала, чому не можна запропонувати такий культурно-естетичний розвиток нашому слухачеві, на що колеги відповіли, що ніхто не слухає класичної музики, рейтинги такого ЗМІ будуть надто мізерними й «не прогодують» себе. Виявляється, що «годувати» аудиторію російською попсою та шансоном більш прибутково. Зрештою, проблема станції класичної музики майже співзвучна з проблемою культурних проектів на українському телебаченні. Це обмежує вибір, адже разом із забігайлівкою з фаст-фудом споживачеві варто запропонувати ресторан чи кафе. Протягом тижневої конференції українська команда мала змогу відвідати дві місцеві медіа-групи. В основу роботи медіа-групи «Оберфранкен», розташованої в Бамбергу, вкладено чотири головні принципи: успіх, відчуття дому, мужність і командна гра. Власне, успіх залежить не просто від висоти позицій у рейтингах, а й від різноманітності контенту, адже холдинг вміщує дві радіостанції, відділи промоції, пресу не лише у вигляді газет, а й різноманітно тематично спрямованих журналів і видавництва книжок.
Цінність присутності дому визначається ставкою на локальні новини й дещо поверховим осмисленням міжнародних подій. Тут варто говорити про палицю з обома кінцями: сьогодні новітня журналістика справді орієнтується на детальну оцінку місцевих новин, таким чином втримуючи аудиторію і розвиваючи інформаційний простір спіралеподібно. Як дослідника релігійної журналістики, мене вразило те, що радіостанції співпрацюють із прес-службами Церков та релігійних організацій, і у загальному блоку новин згадують про проблеми й релігійного середовища. На перший погляд, це виглядало міфом, проте пізніше, слухаючи випуски новин на радіо, переконалась у цьому.
Проте журналісти менш прискіпливо ставляться до вибору новин міжнародного значення. Наприклад, один із наших викладачів спитав редактора радіостанції, чому в блоках останніх новин нема повідомлень з України, як вони відбирають інформацію саме про події в нашій країні? Безумовно, редактор знітився й не знав, що відповісти; упродовж подальшої нашої розмови просив вибачення. Ми порадили, з яких джерел найкраще брати інформацію, щоб не потрапити в пастку російської пропаганди. Ще одна важлива цінність німецьких медіа– це робота команди. Гадаю, саме цієї риси, на жаль, не вистачає сучасній українській журналістиці. Менеджер медіа-групи, коли говорив про роботу команди, висловив таку думку: «Нема нічого гіршого, ніж працювати виключно на себе». Тобто для ефективності медіа потрібно працювати командно, а не одинично. Можливо, світ геть по-іншому сприймав би українські події, якби ми діяли системно, без гри на власні авторитети?
Загалом тиждень семінарів– хороша нагода бодай у такий не надто популярний спосіб говорити про наболіле й обмінюватися думками. Коли я слухала доповіді студентів і викладачів про події на Майдані, ще раз переконувалась у тому, що останній рік зробив нас сильнішими й мужнішими. Наостанок німецькі колеги передали нам в Україну гуманітарну допомогу, до двох десятків пар зимового взуття для львівського «Товариства Червоного Хреста». Таким чином колеги висловили не лише позиційну солідарність, а й допомогли на ділі!