Від редакції:
Курси поводження зі зброєю, перебування в горах з вимкненими мобільними телефонами, дисципліна і креатив. Це – ще не армія, але кадри для неї. Це – табір «Пласту» в Карпатах.
Патріотизм не обов’язково має проявлятися у бажанні воювати зі зброєю чи ходити у вишиванці. Його можна розуміти по-різному, але прищеплювати патріотичні погляди потрібно ще з дитинства. Особливо нинішній час показує, що Україна потребує ще більше патріотичних, активних та ініціативних молодих людей. Саме таку молодь виховує «Пласт» у своїх таборах.
Про це розповів пластун з багаторічним досвідом, фотокор ІА ZIK Роман Балук, який цього року пройшов найвищий пластовий вишкіл – двотижневий закритий табір «Лісова школа» у Карпатах, де готують провідників таборів для молодшого покоління «Пласту».

Заняття під час пластового табору «Легіон», що спеціалізується на теренових іграх з елементами військових вправ

– Цьогоріч учасники АТО проводили навчання для молодих пластунів, вчили їх поводитися зі зброєю. Що це означає, адже, наскільки відомо, «Пласт» не є воєнізованою організацією? Це є частиною традиційної пластової підготовки чи ви готуєтеся до військових дій?
– Улітку ми проводимо багато таборів. На кожному з них є своя специфіка, так би мовити, основна тема. На одному з таборів ця «тема» військова. Він відбувається кожного року починаючи від 90-х і в основі щороку майже однаковий. 10 років тому там також вчили поводитися зі зброєю… Можливо, зараз це виглядає підготовкою до війни на Сході, але насправді це просто один з елементів програми конкретного табору. Так само як, наприклад, заняття з віндсерфінгу на іншому пластовому таборі.
Метою «Пласту» є різнобічне патріотичне виховання доброго громадянина. Засобів для досягнення цієї мети багато. Тому маємо багато таборів різного спрямування для дітей різного віку. Куди саме їхати, вони обирають самі.
– Прищеплення патріотизму, мабуть, і є головною мотивацією батьків, які приводять своїх дітей у «Пласт»?
– Залежить, як розуміти поняття «патріотизм». Так вже є, що вихованці «Пласту» завжди займають активну громадянську позицію. Особливо у такий час, як тепер. Але я не думаю, що це наслідок якихось конкретних дій для «прищеплення патріотизму». Ми просто є альтернативним до масового середовища людей, в якому завдяки нормальним цінностям, організованості, освіченості, цікавості та інших хороших речей патріотизм прищеплюється сам собою. І він не обов’язково повинен проявлятися у бажанні воювати зі зброєю чи ходити у вишиванці. Це, загалом, складе питання... Але більшої кількості таких людей, як мої друзі-пластуни, Україні зараз дуже бракує...

Пластуни спілкуються біля вогню ввечері під час одного з таборів

– На чому тримається пластове виховання? Які, власне, підходи застосовуються у роботі з дітьми і чим у цьому сенсі «Пласт» відрізняється від інших молодіжних організацій?
– Часом, коли я розповідаю людям, які не дотичні до «Пласту», про те чим ми займаємось на таборах, то у відповідь отримую слова, що це все прості забави для дітей. Але, якщо ззовні якісь наші табори чи інші акції виглядають по-дитячому, то тут, як на мене, немає нічого поганого. Ми називаємо «Пласт» «Великою грою». Бо ми справді бавимося. У молодшому і старшому віці. Бо якщо дитині в 11 років почати розказувати про патріотизм і УПА, то нічого з того не вийде. А якщо з нею побавитись у патріотизм і УПА, наприклад, у таборі, про який ти питала на початку, то це відкладеться десь всередині і буде лише розвиватися. З часом дитяча «гра з елементами серйозності» стає дорослою «серйозністю з елементами гри». Я досі бавлюся (усміхається). Думаю це один з ключів до успіху.

Пластуни розгортають прапор України пе- ред підняттям на щоглу під час відкриття дня на одному з таборів

– А яким чином у «Пласті» готують тих, хто безпосередньо займається з дітьми? Тут теж є якісь свої особливості?
– Найперше – це самовиховання та звичайний вплив середовища. Кожен, хто приходить у «Пласт», навіть у віці 6-7 років, може в майбутньому організовувати табори та акції. Але до того часу він сам побуває на багатьох таборах, відповідно, перейме якийсь досвід, традиції, правила. Це якось автоматично відбувається. Система працює вже понад сто років («Пласт» заснований у 1912 році, – ред.).
Звісно, що для тих, хто визначився, чим саме в «Пласті» хоче займатися вже у старшому віці, ми проводимо спеціальні заняття і табори. Ставлення до цього дуже серйозне. Бо людина в такому випадку бере на себе відповідальність за неповнолітніх – зокрема, юридичну.
Одним з таких внутрішніх вишкільних заходів є «Лісова Школа». Це спеціальний табір для старших пластунів, на якому виховують організаторів пластових таборів. Той, хто успішно пройшов цей табір, отримує звання абсольвента, тобто певний рівень вмінь і знань для проведення якісних таборів і роботи з молодшим поколінням. Але пройти цей вишкіл не так просто.

Один з теоретичних навчальних семінарів під час «Лісової Школи»

– Ти сам два тижні провів у «Лісовій школі», можеш розповісти, що для себе зрозумів у цьому таборі?
– Узагалі суть «Лісової школи» – це показати тим, хто бере в ній участь, яким повинен бути ідеальний пластовий табір. І коли ти сам, будучи учасником, стараєшся це все робити ідеально, то потім, організовуючи інші табори, ти вже знаєш, як це має бути.

Учасники ставлять таборову щоглу, на якій щоранку підніматимуть прапор України

– А яким повинен бути ідеальний пластовий табір?
– Перш за все, у нас чіткий розпорядок дня, якого ми маємо дотримуватися по хвилинах. Також важлива якість виконання всіх завдань – починаючи від того, яким чином мають бути розставлені намети і поставлена щогла.
Ну і йдеться про банальний порядок – скажімо, у наметі не можуть валятися речі, все має бути поскладано на своїх місцях. Так само і на таборовій кухні. Повинна бути чистота. Їжу потрібно готувати вчасно, смачно і чітко розраховувати кількість.
Тобто є багато вимог як до розподілу обов’язків, організації нашого часу, так і до облаштування побуту. Ми за допомогою дерева і мотузок в’яжемо собі столи, за якими повноцінно сидимо і їмо, в’яжемо кухню – столи для нарізання, місця, де ми тримаємо посуд. І над усім цим натягуємо тенти, щоб не мокнути, якщо буде дощова погода. Ми робимо щоглу, про яку я вже згадував, будуємо огорожі, лавочки, підставки для взуття.

Перша недільна служба у дерев’яній капличці між горами, яку учасники збуду- вали на місці табору

Більше того, потічок там тече доволі низько від табору. Ми зробили дамбу вище по течії і пустили цей потічок на ту галявину, на яку нам потрібно. Таким чином, ми навіть трохи займались так званим ландшафтним дизайном (усміхається).
Також ми робимо містки через річку, сходи. Цього року навіть збудували основу невеликої каплички. Це частково креативна робота, частково складна фізично. І потім коли в кінці табору дивишся на все те, що ти зробив, то сам дивуєшся.
Очевидно, що ідеалу важко досягти, але коли ти знаєш, чого прагнути, будеш робити цю роботу якнайкраще.
– Чи всі учасники справляються з такими вимогами?
– Специфіка «Лісової школи» в тому, що туди доволі складно потрапити. Коли провід відбирає учасників, то дивиться на їхній пластовий досвід, і рідко таке буває, щоб туди взяли людей, які зовсім не готові до таких випробувань. Тому зазвичай справляються всі – звичайно, хтось краще, а хтось гірше.
Але це насправді не лише якісь фізичні навантаження, а цілий комплекс випробувань – зокрема і моральних. Потрібно бути готовим до тих умов, до постійної наявності якихось завдань. Упродовж двох тижнів у нас фактично не було кількох вільних хвилин часу, коли би в нас не було нічого до роботи. Напевно, праця – це і є якраз одним із основних випробувань «Лісової школи». Ми постійно мали щось робити, причому робити швидко і якісно. І для багатьох людей, які, наприклад, працюють за вільним графіком, узагалі ще не працюють або займаються якоюсь розмитою офісною роботою, це вже виклик.
Окрім цього, є ще суто практичні випробування, є спортивні змагання, теренові ігри і, звичайно, мандрівки по горах.
Але особливість «Лісової школи» в тому, що там не ставлять собі за мету когось «загнати» чи вимучити остаточно, щоб він просто сказав «я більше не можу». Тобто мета є виховати доброго провідника і організатора таборів. І програма так збалансована, щоб максимальна кількість людей могла досягти цього.
Ще однією умовою «Лісової школи» є обмежені контакти із зовнішнім світом. Для табору спеціально обране місце між горами. У цей час нам заборонено користуватися мобільними телефонами. Також ми фактично не контактуємо з іншими людьми поза табором, хіба що тоді, коли вирушаємо в якісь походи.
Та насправді це навіть краще. У таких умовах максимально здружується те середовище людей, які перебувають у таборі. А їх не так багато – учасників зазвичай близько 20, і вони поділені на гуртки по п’ять-шість людей. Якраз спілкування у межах цього тісного кола дозволяє змістити акценти. Ти не розпорошуєшся, дуже чітко усвідомлюєш, що ти робиш і навіщо, стаєш близькими друзями з цими людьми.

Учасники «Лісової школи» співають пісню на вершині гори Темна- тик у Карпатах

– Це напевно гартує характер – проживання у таких умовах? Врешті така кінцева мета цього та інших пластових таборів?
– У принципі, справді, кінцева мета – це гартування характеру. Якщо конкретно, то є три головні цілі. Перша – виховати провідництво, а для цього потрібна ініціативність, вміння брати на себе відповідальність. Інша ціль – це виховати доброго інструктора, тому що коли ми готуємось до «Лісової школи», кожен з нас повинен підготувати якийсь інструктаж, тобто лекцію на якусь певну тему, дотичну до проведення таборів. І третя ціль – ми це називаємо пластовою поставою. Це взагалі зразкова поведінка. Пунктуальність, послух наказам проводу, вміння подати приклад і просто бути хорошою людиною.

Роман Балук на вершині гори Темнатик гірського хребта Боржава. Фото Олега Осадця

– Тобто можна сказати, що пластовий досвід позначається на повсякденному житті, зокрема – і на твоїй роботі?
– Звичайно, позначається, причому напряму. У першу чергу, це стосується якихось організаційних моментів – пластовий досвід стає корисним. Якщо говорити глобальніше, то це просто відповідальність. Ми маємо в «Пласті» 14 правил, яких намагаємося дотримуватися. Не буду їх усі перелічувати, але майже всі вони зводяться до того, щоб бути чесним і відповідальним.
Ну і, звичайно, креативність зараз дуже цінується. І ми в «Пласті» це дуже пропагуємо. Майже на кожному етапі, в тому числі і в «Лісовій школі», перед нами ставляться творчі завдання або такі, що потребують творчого підходу. Скажімо, перед кожним прийняттям їжі існує така собі забавка – ті, хто готує їсти, дають будь-яку тему і ми за дві-три хвилини повинні придумати повноцінну пісеньку з мелодією на цю тему. І поки ми її не заспіваємо, не маємо права взяти їжу. Фактично це креативність на пустому місці. Так само вечорами, коли ми палимо ватру, то крім того, що співаємо з гітарами, про щось говоримо, обмінюємося думками, ще й ставимо якісь театральні сценки.
Відповідно, це розвиває креативність і допомагає тобі, коли ти, можливо, займаєшся вже зовсім іншими речами.

Загальне фото учасників «Лісової школи» у таборових футболках біля пам’ятного знаку на горі Маківка