«…чим довше іде війна,
тим ліпше видно,
хто нам сере в борщ…»
Мурзік Васильович,
суперкіт, FB-юзер

Схоже, Доля дуже довго розмірковувала перед тим, як приготувати українцям такий екзамен. Як тільки ми думаємо, що досягли дна, і гірше вже бути не може, знизу стукають. Зазвичай такі екзамени даються людям не тільки для того, щоб просто пережити це все і при тому не спитися і не сплакатися на ніц. Кажуть, хтось там за хмарами таким чином допомагає нам стати мудрішими. Лишається одна невеличка дрібниця – зрозуміти, де її брати, ту мудрість.

І що робити для того, щоб передчасно не попрощатися зі здоровим глуздом – ще до приходу мудрості.
Не встигли ще вивітритися з пам’яті страшні фото з місця падіння рейсу МН-17, як з’явилися фото вулиць Луганська – з тілами чоловіків, жінок, матерів з дітьми, котрі хтось вже дбайливо поприкривав ряднинами…
…У відомого американського фантаста Роберта Хайлайна, котрому, до слова, 7 липня мало би виповнитися 107 років, є чудовий роман – «Тунель в небі». У далекому майбутньому випускникам школи пропонують пройти екзамен на виживання. Кожен учень повинен пройти через тунель у небі. По той бік тунелю може опинитися будь-яка планета з будь-якою місцевістю – і з будь-якими мешканцями. Це може бути навіть Земля – але та місцевість, до якої випускник не звик.
За правилами іспиту, необхідно залишитися в живих протягом кількох діб, поки портал не відчинять знову. Курс не обов’язковий для школи – однак його обов’язково потрібно пройти тим, хто претендує на престижну професію дослідника і роботу у Позаземеллі. Тобто, на планетах, на яких є купа місць, де ти або кмітливий – або мертвий. Хайнлайн ще обізвав цей курс «курсом прикладної філософії»: «Навчіться не нервуватися і простіше ставитися до ударів долі. Зовсім ні до чого псувати собі нерви і витрачати адреналін при кожному її фортелі». І, до речі, одна з найнеобхідніших навичок того курсу – «вміння не йти на мирову з ведмедем»… І вміти бути готовим до несподіванок. Героєві роману несподіванок не бракує – тунель ламається, група залишається на невідомій планеті, а найнебезпечнішими місцевими жителями виявляються маленькі й зовні мирні сонні крілики…
Схоже на те, що українців раптом взяли і перекинули через тунель в небі. Світ по той бік тунелю дуже схожий, однак вижити в ньому дуже тяжко – навіть якщо ти не на війні. Все, що було звичним, може в будь-який момент повернутися таким небезпечним боком, що не знаєш, куди ховатися. І самі по собі з’явилися купи місць, де ти – або кмітливий, або – мертвий.
Останній варіант нас не цікавить принципово – отже, будемо дивитися, звідки брати кмітливість і звичку спокійно ставитися до фортелів долі.
По мережі останнім часом ходить пам’ятка про те, як поводитися з дітьми в екстрених ситуаціях. Звісно, вона стосується не лише дітей, тому для тих, кому вона не трапилася на очі, процитуємо.

Пам’ятка для батьків
ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ЕКСТРЕНИХ СИТУАЦІЙ
1.Спокійні батьки – спокійні діти. Розмовляючи про війну чи іншу екстрену ситуацію, варто бути дуже обережним і пильно слідкувати за власними емоційними реакціями, щоб не нагнати зайвого страху на дитину. Чим впевненіше ви говорите, тим в більшій безпеці чується дитина. Тримайте під контролем свій емоційний стан, у разі потреби звертайтесь по підтримку до близької особи чи спеціаліста.
2. Заздалегідь напишіть на окремому листку телефони і адреси найближчих родичів до яких можна потелефонувати у разі, якщо з вами не буде зв’язку. По можливості вивчіть з дитиною цю інформацію (особлива увага до стаціонарних номерів телефону) чи розмістіть її десь на видноті. Маленьких дітей навчіть чітко пам’ятати своє прізвище та адресу. Це варто зробити і без згадувань про особливі обставини, така інформація навіть у мирний час є потрібною.
3. Домовтеся з дітьми та іншими членами сім’ї про місце, де у разі небезпеки ви будете чекати один на одного (тут потрібно звірятися із даними МНС про поводження мирного населення під час військових дій).
4. Чим старша дитина, тим більше інформації їй надавайте. Зважайте на те, як ви це робите. У ваших словах має бути багато чіткості і впевненості, що все буде гаразд. Чим менша дитина, тим більше ігрового моменту (наприклад, імітація гри в хованки). У розмові звертайте увагу на індивідуальні можливості вашої дитини (вікові, емоційні, пізнавальні) сприйняти ту інформацію, яку ви прагнете до неї донести.
5. Якщо є пряма загроза військових дій, разом з дитиною зберіть необхідні речі, облаштуйте місце, де можна перечекати небезпеку. Обов’язково візьміть із собою улюблену іграшку дитини, горнятко чи інший цінний для неї предмет.
6. Не знецінюйте переживань дитини. Якщо вона звертається до вас із своїми страхами, переживаннями, тривогами, будьте готові вислухати і максимально підтримати. Якщо дитина ставить питання, на які у вас немає відповіді або правда не однозначна, не обманюйте. Іноді варто визнати, що є речі, яких ви не знаєте, але зробите все, щоб максимально вберегти себе і рідних.
7. Пам’ятайте про свою безпеку. Часто діти тривожаться, що щось трапиться з батьками чи іншими близькими. Повторюйте, що ви будете максимально обережними. Це дає впевненість дітям, а вам нагадає, що ви відповідальний дорослий, який має ресурс, щоб справитися із складною ситуацією.
8.У разі виникнення небезпеки дитина також має мати певні обов’язки, звісно, відповідно до віку (узяти свої заздалегідь спаковані речі, домашню тваринку, вимкнути телевізор чи ін.). Таким чином ми підкреслюємо її важливість для сім’ї, а також у потрібний момент скеруємо увагу на звичні речі і дії, що у свою чергу підвищить впевненість.
9. Будьте готові повторювати свої пояснення про те, як діяти, знову і знову. Багаторазове повторення необхідне дітям. При цьому дуже важливим є тілесний контакт. Обіймайте, погладжуйте, притуляйте до себе – вселяйте впевненість і відчуття безпеки.
Завдання дорослих – привнести в ситуацію багато усвідомлення, що і як робити, надати їй чіткості, а відтак і розуміння, як діяти. Це допоможе зняти зайвий стрес і надасть впевненості.
Психолог Тетяна Кітчак

Звісно, ці рекомендації стосуються не лише дітей – а й своїх власних переживань.
Не варто їх знецінювати – горе і відчай, якщо правильно їх застосувати, перетворюються на рішучість і впевненість.

Українське суспільство надто довго було нерішучим, і надто довго сприймало все в сірих тонах, змішуючи докупи грішне з праведним. Люди, котрі приходять з фронту, сприймають все чіткіше і різкіше. Дехто з психологів вважає це недоліком – мовляв, світ стає чорно-білим. Для українського сірого суспільства вміння не змішувати грішне з праведним – неоцінимий скарб. А рішучість і впевненість у своїх діях – тим більше.

Стрес не лише стимулює всі системи організму працювати активніше, щоб людина вижила. Він і справді неабияк стимулює кмітливість – тут Хайнлайн цілком мав рацію.
Всі ті недоліки, на котрі в мирний час можна було махнути рукою, на війні стають надзвичайно важливими, тут або пан – або пропав. І це стосується як окремої людини, так і цілого суспільства. З набутою кмітливістю в мирний час можна гори перевернути. (Що, до речі, добре продемонстрували на практиці в СРСР – коли за кілька років відбудували зруйновану війною інфраструктуру країни до того рівня, що й зараз його в Україні переплюнути не можуть. Загалом, фактично всі українські олігархи завдячують своїми багатствами заводам, збудованим на післявоєнному ентузіазмі).

Однак для того, щоб застосувати цю кмітливість, необхідно спочатку повернутися з війни. Схоже, для України тунель в небі теж трохи зламався, і коли війна закінчиться – сказати тяжко. Тому потрібно в екстреному режимі випрацьовувати систему психологічного самовідновлення. І найнеобхідніша річ в цій системі – так званий «психологічний ресурс». Тобто те, що приносить людині щастя.
Котики, собаки, улюблені іграшки, бойові коти – це не тільки про дітей. Під час війни більшість дорослих скочуються (чи то пак піднімаються) до рівня дітей. Незахищених, наляканих. Однак цей рівень, якщо ним правильно скористатися – невичерпне джерело ресурсу. І ті українці, котрі пережили два Голодомори, дві війни, і зуміли відбувати свою країну – цьому незаперечний доказ.
І от що цікаво – в українських соцмережах «котики» нарешті почали з’являтися. Щоправда, це більше бойові коти, однак їх вже можна вважати ознакою того, що психіка переналаштовується на спокійну роботу в авральному режимі.
Звісно, коти – не єдиний спосіб самозаспокоєння. Однак решта способів – то вже тема наступної розмови.