Від редакції:
Той, хто не любить себе, не зможе полюбити іншого. Але як себе любити у стосунках? На що звертати увагу? Пропонуємо кілька порад від досвідченого гештальт-терапевта.

Якщо в любовні стосунки вступає людина, якій дісталося мало батьківської любові, то це завжди загрожує стражданнями. Любов – це завжди, в якомусь сенсі, відображення перших об’єктних стосунків. На цій арені розгортається все, що колись відбувалося між дитиною, нині статевозрілою, та її першими об’єктами любові: мамою і татом. І якщо чогось важливого й істотного в процесі дорослішання дитина не отримала, то цей голод вона намагатиметься заповнити в своїх стосунках із партнером.
А що таке голодна людина? Як поводиться людина, коли дуже голодна? Чи буде вона їсти непідходящу або навіть непридатну, зіпсовану їжу? Чому б і ні, дивлячись, наскільки голодна... А якщо вона нічого солодшого і не знала? Тим більше.
І ось, якщо дуже голодна дитина раптом відчуває в потенційному партнерові те, чого їй так не вистачало від «ідеальних батьків» – вважайте, що він приречений. Раптово ця прекрасна людина стає надзвичайно потрібною, життєво необхідною, бажаною. Так виникає залежність. Той, з ким так добре, а без нього так погано, хто заповнює порожнечу – стає об’єктом «сліпої любові». Відчуття п’янкого щастя, втраченого раю поруч з коханим переживається настільки сильно, що все інше йде в глибокий фон. Дуже закохана людина не помічає розбіжностей, невідповідностей, незручностей, схильна ігнорувати той факт, що її потреби в цьому контакті не задовольняються. Голод притуплює чутливість: того, кого люблять – готові з’їсти. Навіть реакції на відкидання, зневагу з його боку, начебто, затираються, згладжуються – все заступає спрага. Жах сепарації перемагає огиду.
Трохи пізніше проступає почуття незадоволеності, починає рости, але, навіть незважаючи на це, як і раніше, страшно глянути на речі тверезо. Глибоко залежна людина воліє перебувати у своєрідному тумані, в ілюзіях, аби не втратити джерело сурогатного харчування. «Голодна» людина невиразно розуміє, що з нею щось не так, страждає і навіть може просити про допомогу, але будь-які спроби когось з друзів внести ясність, зняти «рожеві окуляри» лише викликають агресію у відповідь. Допомога, в її розумінні, може бути тільки у вигляді рецепта «як змінити смак їжі» – тобто, прохання або запитання, скажімо, «зробіть з ним що-небудь», «як зробити так, щоб він (вона)...» – але варіант «залишити в спокої цей об’єкт і піти шукати інший» взагалі не розглядається.
Я вважаю, що багато хто впізнає себе в цьому описі: хоча б раз у житті, але майже всі переживали «нещасливе кохання». Але також є й такі, хто несе цей «прапор» крізь усе життя, вкрай нерозбірливо вибираючи собі об’єкти прихильності. Безумовно, у важких випадках необхідна психотерапія, зусилля якої будуть спрямовані, насамперед, на заповнення внутрішніх порожнин, прогалин у дитячо-батьківських стосунках. Проте ж і сама людина може і повинна допомагати собі вийти зі звичної моделі поведінки. Що можна для цього зробити?
Насамперед, поставити правильний «фільтр». Тобто, орієнтуватися не на те, що приваблює і захоплює, а на те, що по-справжньому допомагає жити. Відповідно і спрямовувати свою енергію слід на тих, хто робить для вас щось хороше, хто щиро вам відданий, а не на тих, хто вас приваблює своїми рисами. Тобто, на першому місці має бути ставлення до самої себе, а не до іншого. Необхідно постійно запитувати себе: чи добре мені, чи комфортно, затишно мені в цьому місці, з цією людиною, що вона мені дає, і чим я можу за це віддячити.
По-друге, сповільнитися. Голодна людина їсть дуже жадібно, і тому не в змозі проконтролювати кількість і якість того, що поглинається. Якщо ж кожен «шматочок» смакувати, ретельно принюхуватися і придивлятися – то і ризику менше, і задоволення більше.
Ну і ще, мабуть, не слід боятися голоду. Зараз чогось немає – не біда, значить буде пізніше. Не потрібно хапати перше, що трапиться під руку, не метушіться – все відбудеться своєчасно! І це питання не віри в долю, а віри в себе. Поле багате незліченною кількістю варіантів, вони оточують нас постійно. Але зустріч із справжньою потребою відбувається тоді, коли людина до цього готова. Важливо дозволити собі це мати. Тримайте фокус на собі, своїх бажаннях і потребах, і тоді, рано чи пізно, ви зрозумієте, що ви вже давно там, про що колись мріяли, і з тим, кого насправді хотіли бачити поруч!

Автор: гештальт-терапевт
Тетяна Мартиненко
Джерело: http://kreeyah.livejournal.com/