Від редакції:
Українці добре вміють бігати. За начальством, за тролейбусом, і навіть, на жаль, за пивом. А от бігати заради самого процесу, а відтак  – бігати за здоров’ям  – чомусь наразі не прийнято. Широкомасштабні марафони за кордоном викликають швидше подив. Однак є ентузіасти, котрі намагаються змінити ситуацію і пояснити українцям, що «біг – це найкращий час, щоб побути наодинці із собою».

Один із організаторів Київського міжнародного марафону і учасник трагічного Бостонського Андрій Оністрат розповідає про те, що лікує людей від хвороб, а місто від дефіциту туристичної уваги.
15 квітня Андрій Оністрат – фінансист і відомий триатлет та марафонець з солідним стажем брав участь у Бостонському марафоні. Коли біля фінішної лінії прогриміли вибухи, Андрій вже був у готелі, а його дружина Валентина Хамайко саме йшла до нього. Подружжя, на щастя, вже закінчило марафон. Після цього про українців, що беруть участь у світових марафонах заговорили і в Україні.
Андрій Оністрат брав участь у п’яти найбільших марафонах світу і великій кількості пробігів меншого масштабу. Свій особистий рекорд встановив на марафоні у Чикаго в 2009 році – пробіг 42 кілометри за 2 години 42 хвилини. Наступною спортивною планкою, розповідає пан Андрій, має стати триатлон довгої дистанції Ironman («Залізна 5 – з англ.) «Це – 4 км плавання, 180 км – вело, 42 км – біг», – розповідає він.
Зараз Андрій Аркадійович активно займається організацією марафонів в Україні, зокрема, організовував четвертий Київський міжнародний марафон, що відбувся 28 квітня. Основна мета спортсмена – створити тренд здорового способу життя. Сам він тренується від 11 до 20 годин на тиждень. Радить долати лінь і брати курс на здоров’я. Переконує: щоб бути марафонцем, потрібна лише пара хороших кросівок і бажання. Своїх чотирьох дітей також виховує у «спортивному тренді»: завжди бере їх з собою на марафони. «У Бостоні – це перший раз, коли я їх не взяв», – розповідає.
Журналісти розпитали Андрія про те, чому бути бігуном у Києві – це бути «трошки божевільним», і як місту заробити на марафоні.
Київський міжнародний марафон пройшов вже вчетверте. Як змінився марафон за ці роки? Чи зросла кількість учасників, цікавість з боку суспільства та спонсорів?
Цей марафон зібрав рекордну кількість учасників: в забігах зареєстровано біля 2,5 тисячі людей з 32 країн. Це вдвічі більше, ніж торік. Найстаршому учаснику – 80 років, наймолодшому – в дитячому забігу – немає ще й 4 років. Це моя донька, вона побіжить 500 метрів.
Уперше в нас були призові гроші на фініші. Були принципово інші засоби безпеки. Також цього року ми вперше робили медалі для учасників.
Наступного року плануємо етап для людей на візках і параолімпійців. А цього – у марафоні вперше брав участь незрячий хлопець.
Марафони за кордоном – це завжди велике свято: всі готелі зайняті, десятки тисяч глядачів, тисячі учасників, багата культурна програма. Чи бачите ви такий сценарій в Україні?
Я пробіг п’ять найбільших марафонів світу, Бостонський – двічі. Чому це так популярно? У Бостоні за марафоном спостерігали 500 тисяч глядачів, 27 тисяч учасників бігли. Але Бостонський марафон проходить у 117 раз. У Берліні – існує вже років 40, у Нью-Йорку – 75, в Чикаго – років 50. А ми у Києві проводимо марафон учетверте.
Марафон – це така річ, яка набуває популярності з часом. Це все питання менеджерської роботи, цим треба серйозно займатися, популяризувати сам марафон, біг і здоровий спосіб життя. Якщо у цей процес ще й включиться влада, буде супер.
Якщо ми зможемо забезпечити нормальні умови для старту, люди надихнуться цією енергетикою бігу! Німецький календар пробігів – це товстенька книжечка, дрібно списана подіями: в кожному містечку і селищі є пробіги, в тому числі і марафони. Це – культура.
А як цю культуру формувати в Україні? Ви щойно сказали, що повинна була б підключитися влада...
Ні, не повинна, але було б добре, якби підключилася.
Найбільш результативно, коли у процесу є господар. Я готовий займатися цим, тому що я це люблю. Зараз я вперше беру участь у підготовці марафону, наб’ю трошки шишок і зрозумію, як правильно все робити. Ми сформуємо команду, яка буде системно цим займатися.
Які переваги Києва як майданчика для марафону?
Їх поки що немає. Але якщо порівнювати Київ з пересічними європейськими містами, то, звичайно, він є більш привабливим місцем для проведення марафону. Про Київ іноземці дізналися після «Євро-2012». І цю тему потрібно розвивати. Марафон – це можливість привабити туристів. І потрібно, щоб їм тут сподобалося: були якісні умови для проживання, харчування, тренування, насичена культурна програма. Нам, в принципі, вдалося під час «Євро-2012» залишити добрі враження про українців як доброзичливу, гостинну націю, про Україну як безпечну та комфортну країну. Тепер треба підтримувати цей рівень, ставити перед собою ще вищі планки.
Тобто марафон може стати своєрідним брендом Києва?
Якщо до цього поставитися серйозно і дійсно отримати підтримку міста. Всюди, де марафони відбуваються на найвищому рівні, цим заходом займаються і мери, а у Великій Британії переможців вітає королева. Це не просто міське, це – національне свято.
Якби у Бостоні не сталися трагічні події, всеодно всі американські канали показали би цей марафон. Тому що це один з найважливіших спортивних заходів Америки.
Які бонуси отримує місто від проведення марафонів?
Іміджеві. Фінансові. Це – наплив туристів, місто «звучить» у ЗМІ. У Нью-Йорку, наприклад, найбільша наповненість готелів – саме під час марафону, а не, скажімо, на Різдвяні свята, святкові розпродажі чи Новий рік. Це – виторги в ресторанах, магазинах, надходження податків. Крім того, це ще й довгострокові вигоди: пропаганда здорового способу життя, зменшення споживання алкоголю, зростання кількості людей, які ведуть здоровий спосіб життя. Власне, популяризація здорового способу життя – це основний бонус. Це майбутнє нації. А наша нація сьогодні, на жаль, із пляшкою в руках...
Якщо говорити про узагальнений портрет учасника Київського марафону, то хто це?
З досвіду минулорічного марафону – це достатньо поважна людина, фанатично віддана бігу. Як правило – з регіону, не киянин. Як правило, чоловік. Гарно виглядає, трохи божевільний у хорошому сенсі слова.
Досить неочікуваний портрет. А молодь чому не бере участі?
Молодь сьогодні стоїть збоку із цигаркою і пивом в руці. Ну, і загалом, у Києві немає де особливо бігати, якщо йдеться про центр. Це–Маріїнський парк і Труханів острів. А ще – Парк партизанської слави і Виставка досягнень народного господарства. Все.
Але якщо є бажання побігати, мені здається, завжди можна знайти де...
Я теж так думаю. Але чим складніше дістатися до місця тренування, тим більше падає кількість бажаючих побігати. Це – факт. Якщо можна перевдягатися, вийти з офісу і відразу побігти – це одна справа. А якщо треба їхати кудись, щоб побігати, – це зовсім інше. В Нью-Йорку Central Park розташований у самому центрі міста. Навколо нього – багато офісів, будівель тощо. Всі бігають у цьому парку – це дуже зручно.
У нас біг, в принципі, непопулярний. Але, крім цього, немає інфраструктури. Наприклад, якщо хтось вирішить бігти з Банкової на Труханів острів, то це 1,5 кілометра плюс крутий схил, важкий для бігу на підйом. Якщо ти біжиш по вулиці, то кожен десятий водій намагається тебе збити, зачепити чи посигналити, що ти йому заважаєш їхати. Коли в нас іде сніг, його ніде практично не чистять миттєво – тут вже не побігаєш. Багато людей думає: бігати – це класно, але почекаю, поки потеплішає. Це – відмовки. Чим менше буде бар’єрів – об’єктивних і особистих, – тим більше людей бігатиме.
Крім того, коли ти бігаєш містом, то до тебе часом ставляться як до трошки божевільного. Я інколи після тренування на Трухановому острові забігаю у центр через Банкову. Я виглядаю дуже незвично у центрі. Якщо там сидіти і чекати, хто буде пробігати, то я можу виявитися єдиним за весь день. Якщо те саме робити у центрі Нью-Йорку, ви нарахуєте за день декілька тисяч людей. Тому що там біг – це модно.
Тобто Київ є недружнім містом для тих, хто любить побігати. Як це змінити?
Нам хочеться, щоб було все і зразу – інфраструктура, стадіони... А звідки це візьметься? Якщо по Хрещатику будуть бігати сто людей, то, може, на них зрештою звернуть увагу...
А що, власне, дає біг, участь у марафоні?
Здоровий сон, апетит, спокій, гармонію, позитивні внутрішні відчуття. Він позбавляє від негативних емоцій, від зайвої ваги, дисциплінує... Крім того, це якісний час, щоб побути наодинці з собою.
До участі у марафоні привабити можна і гучними іменами. Колись бачив репортаж, що жінка Тома Круза пробігла марафон – і про це говорять. Я запросив Олександра Попова пробігти марафон – п’ять кілометрів. Думає. На наступний рік обіцяв підготуватися і пробігти. Я намагався запросити і Харківського міського голову, але у нього травма. Також я запрошував декількох народних депутатів, але вони відмовились із різних причин – не готові, не займаються бігом. Але думаю, основна причина – комплекси.
Всі люди хочуть бути успішними, щасливими, здоровими. На цих інтересах і може базуватися популяризація бігу.
Сьогодні марафони – це не тренд. Я хочу цю ситуацію змінити, хочу створити тренд на здоровий спосіб життя. І тут мають допомогти ЗМІ.
Скажімо, людина вирішила вже сьогодні почати бігати, що їй потрібно?
Перше – добрі кросівки. Друге – не треба відразу робити подвиги: бігати зашвидко і задовго, щоб у голові паморочилося. Треба починати бігати через день по 20  – 30 хвилин дуже легкого бігу. Година бігу на день – гарантія того, що ви будете відчувати себе здоровими, щасливими і гарними.
У мене є своя теорія: біжучи марафон, ти одужуєш від хвороб. А ще, пробігши марафон – ти вже як наркоман – без бігу більше не можеш. Ти думаєш про те, як тренуватися і як покращити результат, в яких марафонах ще взяти участь...
У зв’язку з терактами у Бостоні, на Київському марафоні також посилили заходи безпеки. У чому загроза?
Я вважаю, що 98% небезпеки – це водії, і менше, ніж 1% – це якийсь божевільний, який надивився телебачення і вирішив таким чином виділитися з натовпу. І тому потрібні міри безпеки. Було б добре, якби безпека була на такому рівні організована, ніби у заході бере участь хтось з поважних політиків. Це було б справді круто!
Після бостонських подій думки щодо марафонів розділилися. Одні говорять, що марафонців стане менше, інші – що навпаки більше, адже участю люди підтримають американців. Що думаєте?
Якщо говорити про Бостон, то я вагаюсь. Я думаю, що наступного року учасників буде менше. Але лише наступного року. Якщо говорити про Київський марафон, то думаю, що події у Бостоні збільшать його популярність. Багато людей навіть і не знали про його проведення, а тепер – завдяки інформаційному поштовху – знатимуть.

Автор: Марія Семенченко
Джерело: «День», www.day.kiev.ua

Довідка «МП»
Переможцем 4-го Київського міжнародного марафону, який відбувся у столиці 28 квітня 2013 року, з результатом 02:19:17, встановивши рекорд траси, став 39-річний донеччанин Андрій Наумов. Другим на марафоні фінішував теж українець  – 42-річний львів’янин Віктор Стародубцев (результат: 02:25:33). Третім і четвертим марафонську дистанцію здолали кенійські атлети Vincent Kipchirchir (28 років, його результат: 02:27:10) та Wilfried Chelimo Cheserek (26 років, його результат: 02:27:45). Замикає п’ятірку лідерів на класичному марафоні серед чоловіків з результатом 02:28:32 маріуполець Олексій Рибальченко, член марафонського клубу «Тарас Бульба», неодноразовий призер Московського міжнародного марафону миру, переможець Чемпіонату України з марафону 2008 року.
П’ятірку лідерів серед жінок на Київському марафоні другий рік поспіль очолює 28-річна Тетяна Рибальченко: цього року вона фінішувала з часом 02:44:41. На другому місці  – 21-річна Вікторія Харпіліна з Мелітополя (02:46:04), яка представляє марафонський клуб «Тарас Бульба», на третьому  – 39-річна сумчанка Людмила Шелест (03:03:31), на четвертому  – Юлія Гречіненко з Одеси (03:14:46). Замикає п’ятірку лідерів марафону серед жінок Elissa Ballas із США (03:17:32).