Від редакції:
Часом трапляється, що рідна дитина таке втне батькам, що ті аж за голови беруться: звідки в малому янголятку стільки агресії? Причин такої поведінки може бути дуже багато. Розгляньмо деякі з них…

Агресивність, про яку піде мова в даній статті, ніяк не назвеш здоровою. Причини, які провокують подібну поведінку, мають під собою цілком реальний ґрунт, і знати про це надзвичайно важливо. Адже ігноруючи їх, навряд чи можна впоратися з проявами агресії. Цього разу ми розглянемо «сімейні» причини дитячої агресивності.

Неприйняття дітей батьками
Це одна з базових причин агресивності, і до речі, не тільки дитячої. Статистика підтверджує такий факт: найчастіше напади агресивності трапляються у небажаних дітей. Деякі батьки бувають не готові до того, щоб у них з’явилася дитина, але аборт за медичними показаннями робити небажано, і дитина все-таки з’являється на світ. Хоча батьки можуть не говорити малюкові прямо, що його не чекали і не хотіли, він чудово знатиме про це, оскільки «зчитує» інформацію з їхніх жестів та інтонації. Такі діти намагаються будь-якими засобами довести, що мають право на існування, що вони хороші. Вони намагаються завоювати таку необхідну їм батьківську любов і, як правило, роблять це досить агресивно.

Байдужість чи ворожість з боку батьків
Дуже важко буває дітям, батьки яких байдуже, а то й вороже ставляться до них.
Антону С. всього п’ять років, але у нього вже склалося уявлення про те, що навколишній світ ворожий і агресивний. Антон народився семимісячним, і перші три роки дуже хворів. Матері довелося піти з престижної роботи і сидіти вдома з ним. Амбітна дама важко переживала вимушену відмову від кар’єри. У чотирьох стінах вона відчувала себе, як у клітці, і тому зривала свій поганий настрій на тих, хто був поруч: кричала на сина і влаштовувала істерики чоловіку. В результаті чоловік волів пропадати «на роботі», і з’являвся вдома дедалі рідше і рідше.
Коли Антону виповнилося три роки, і його здоров’я покращилося настільки, що його нарешті можна було відвести в дитячий садок, батько оголосив, що йде з сім’ї. З того часу матір зненавиділа Антона. Вона вважала його винним у всіх своїх проблемах – в тому, що втратила і перспективну роботу, і чоловіка. І стала поводитися із сином відповідно. Кілька разів виховательці дитячого садка доводилося брати хлопчика до себе додому після закінчення робочого дня, оскільки мати за ним не приходила. Чи можна звинувачувати дитину, яка нагадує оточуючим їжачка, що наставляє колючки з приводу і без приводу? Навряд чи, якщо найближчі люди, у яких діти зазвичай шукають захисту, не можуть гарантувати їм безпеку.
У Сергія Н. інша доля й інші проблеми. Його батьки розлучилися, і також за ініціативою батька. Мати любить сина, це бажана дитина. Сергію вже вісім, він ніколи не бачив батька і не спілкувався з ним. Але з кожним днем він дедалі більше стає схожим на батька – і жести, і хода у них практично однакові. А матері так хотілося б забути про чоловіка, який її зрадив! І тому вона мимоволі починає дратуватися щоразу, коли бачить у синові батька. На запитання сторонніх Сергій незмінно відповідає, що у нього немає батька. Якщо продовжують розпитувати, може розлютитися і відрізати: «Чоловік, який кинув мене і маму, – негідник. Тому батька у мене немає ». Але агресивність Сергія буває спрямована і на матір, з якою він часто свариться.
На щастя для хлопчика, в його житті є дідусь, якого він вважає гідним об’єктом для наслідування. Відставний військовий, ще не старий чоловік, він із задоволенням вчить онука боротьбі та іншим «прийомчикам». А заодно і тому, що використовувати силові прийоми можна тільки для захисту справедливості і миру, а не для нападу. Саме дідусь наполіг на тому, щоб всією сім’єю відвідати психолога, фахівця з дитячої агресивності. Психолог пояснив матері, що її головна помилка, як згубно впливає на хлопчика, – очорнення батька в його очах, розповіла, як це може «відгукнутися» в майбутньому сімейному житті самого Сергія. І порадив їй спробувати дотримуватися нейтралітету щодо колишнього чоловіка, не говорити про нього поганого при хлопчикові.
Треба віддати належне матері Сергія: страх зробити непоправну помилку і небажання заподіяти синові біль зробили справжнє диво. Вона зустрілася з колишнім чоловіком і розповіла про ситуацію, що склалася, не приховуючи і того, як відгукувалася про нього весь цей час. Батько і раніше хотів бачити сина, але не шукав зустрічей, почуваючи себе винним перед колишньою дружиною. Усі члени родини разом з психологом розробили сценарій «уроку над помилками», як вони його назвали. Спочатку з Сергієм поговорив дід, з яким у хлопчика склалися теплі стосунки. Дід пояснив, чому батько не бачився з ним раніше, і попросив не звинувачувати батька, тому що він любить його і любив всі ці роки. Він не хотів завдавати болю його матері, а Сергій був занадто малий, щоб він міг зустрічатися з ним без мами.
Потім з сином поговорила мати, сказавши, що їй було настільки боляче і образливо, що його батько пішов до іншої, що вона зненавиділа його і не хотіла бачити. Хоча насправді, якщо говорити об’єктивно, він спокійний, добрий чоловік, гідний синівської любові та поваги. Мати вибачилася перед сином за те, що не змогла пересилити себе раніше і дозволити батькові бачитися з ним. Хлопчик, який раніше дозволяв собі різні висловлювання на адресу матері та частенько поводився так, щоб їй якнайбільше допекти, раптом зі злого і колючого їжачка перетворився на ніжного і турботливого сина. Він сказав, що і сам сердився на батька, хоча зовсім не знав його.
Зустріч хлопчика з батьком відбулася... Зараз Сергію десять років. Це спокійна, впевнена у собі дитина. Він не відмінник, але вчиться цілком нормально. Із задоволенням займається боротьбою дзю-до і дуже цікавиться будівництвом будинків, весь час збирає якісь макети. Його батько проектує дерев’яні будинки, і не дивно, що син теж цим «заразився». Коли є можливість, батько бере його з собою на роботу, де до хлопчика звикли, і шанобливо називають «наша зміна». Про той час, коли Сергій бився з усіма в класі, і, траплялося, бив навіть дівчаток, всі давно забули. Тепер у Сергія багато друзів. Виявилося, що він природжений лідер і агресії в нього не більше, ніж у інших дітей. Залишається тільки тішитися, що його близькі вчасно розпочали свою «роботу над помилками».

Руйнування емоційних зв’язків у родині
До підвищеної агресивності дитини може призвести руйнування позитивних емоційних зв’язків як між батьками і дитиною, так і між самими батьками. Коли подружжя співіснує в постійних сварках, життя в їхній родині нагадує життя на дрімаючому вулкані, виверження якого можна чекати будь-якої хвилини. Життя в такій сім’ї стає для дитини справжнім випробуванням. Особливо, якщо батьки використовують її як аргумент у суперечці між собою. Часто в міру своїх сил, дитина намагається примирити батьків, але в результаті і сама може потрапити під гарячу руку.
Зрештою, дитина або живе в постійній напрузі, страждаючи від нестабільності і конфлікту між двома найближчими людьми, або черствіє душею і набуває досвіду використання ситуації у своїх цілях, щоб витягти з неї якомога більше користі для себе. Нерідко такі діти виростають прекрасними маніпуляторами, котрі думають, що весь світ їм щось винен. Відповідно, будь-яка ситуація, в якій вони самі повинні щось зробити для світу чи чимось пожертвувати, сприймається ними негативно, викликає різкі прояви агресивної поведінки.

Неповага до особистості дитини
Агресивні реакції можуть бути викликані некоректною і нетактовно критикою, образливими і принизливими зауваженнями, – загалом, всім тим, що здатне пробудити не тільки гнів, але і відверту лють у дорослого, не кажучи вже про дитину. Неповага до особистості дитини і зневага, висловлена публічно, породжує в ній глибокі і серйозні комплекси, викликає невпевненість у собі і в своїх силах.

Надмірний контроль або повна відсутність його
Надмірний контроль над поведінкою дитини (гіперопіка) і її власний надмірний контроль над собою не менш шкідливий, ніж повна відсутність такого контролю (гіпоопіка). Пригнічуваний гнів, як джин із пляшки, в якийсь момент обов’язково вирветься назовні. І його наслідки, з точки зору стороннього спостерігача, будуть тим страшнішими і неадекватнішими, чим довше він назбирувався.
Однією з причин притлумленої до пори до часу агресії може бути жорстокий характер матері або батька. Жорстокосерді, надмірно владні батьки прагнуть у всьому керувати своєю дитиною, пригнічуючи її волю, не допускаючи жодного прояву її особистої ініціативи і не надаючи їй можливості бути собою. Вони викликають у дитини не стільки любов, скільки страх. Особливо небезпечно, якщо для покарання практикується моральна ізоляція, позбавлення дитини батьківської любові. Результатом такого виховання стане спрямована на інших (дітей і дорослих), агресивна поведінка «пригнобленої» дитини. Її агресія – це завуальований протест проти існуючого стану речей, неприйняття дитиною ситуації підпорядкування, вираження незгоди з заборонами. Дитина намагається захистити себе, відстояти своє «Я», і формою захисту вибирає напад. Вона дивиться на світ насторожено, не довіряє йому і захищається навіть тоді, коли ніхто навіть і не думає на неї нападати.

Надлишок або брак уваги з боку батьків
Коли в сім’ї дитині приділяється надмірна увага, вона стає розпещеною і звикає до того, що її капризам завжди потурають. Таке часто трапляється в родинах, де, як кажуть, «сім няньок». Батьки з пелюшок привчають малюка до думки, що він – небесне створіння, якому всі готові служити. Тільки прокинувся – ось тобі тапці, щоб ніжки не застудити, тільки за іграшкою потягнувся – тримай, ми її тобі в ручку вкладемо. Прагнення батьків догодити малюкові і передбачити кожне його бажання обертається проти них. Якщо батьки не виконують нову примху такого дитяти, вони отримують у відповідь спалах агресії. Не купили мені іграшку, – я на підлогу впаду і буду кричати на зло вам до посиніння, не дали мені батьковим ножем побавитися, я вам ножицями фіранки поріжу.
Діаметральна природа виникнення агресії – у дітей заклопотаних батьків. Їхня агресія – це спосіб привернути до себе будь-які, нехай навіть негативні прояви батьківської уваги, якої діти так потребують. Вони діють за принципом: «Краще нехай свариться, ніж не помітить».
«Доросле» сприйняття світу дуже відрізняється від дитячого. Те, що здається нам дрібницею, може здатися нашій дитині катастрофою всесвітнього масштабу. Ми, дорослі, іноді сміємося над тим, що відбувається в дитячих душах, не віримо їм, вважаємо, що вони прикидаються або бавляться. Нерідко трапляється, що ми не звертаємо уваги на страждання дітей, на справжній душевний біль, але при цьому надаємо величезне значення тому, що для них здається дрібницями. В результаті у дитини може скластися відчуття, або навіть переконання, що дорослі зовсім не здатні її зрозуміти. Не здатні зрозуміти – значить, не здатні і допомогти. Навколо дитини згущується атмосфера самотності і безвиході, малюк відчуває себе наляканим, незахищеним і безпорадним. І як результат – неадекватні, агресивні реакції.

Заборона на фізичну активність
Часто спалахи агресивної поведінки дитини напряму спровоковані установками або заборонами дорослих. Уявіть, що жвава і активна дитина провела день з суворою нянею. Її поведінка жорстко контролювалося, а спроби побавитися в галасливі рухливі ігри припинялися. Якщо малюк цілий день не мав можливості відкрито виявляти свої емоції, як позитивні, так і негативні, не міг фізично розрядитися, то розрядку доведеться спостерігати вам, шановні батьки, а не вашій Фрекен Бок. Його агресія буде зумовлена нагромадженням надлишкової енергії, яка, як відомо, не має властивості зникати безслідно.
А якщо врахувати, що ви прийшли додому після нелегкого робочого дня і, можливо, не в найкращому настрої, залишається тільки поспівчувати вам і порадити скористатися безсмертною порадою Карлсона: «Спокій, тільки спокій». Тому що якщо ще й ви спробуєте вишикувати дитину по стійці «струнко», малюк, швидше за все, стане не тільки агресивним, але і абсолютно некерованим, і справа закінчиться неконтрольованою тривалою істерикою. Адже ви заміряєтеся на головний закон поведінки дитини: її енергія обов’язково повинна знайти вихід. Тому активним дітям абсолютно необхідно відвідувати дитячий садок, де вони можуть досхочу набігатися і набавитися, не боячись прояву емоцій. І тоді вдома ваше норовливе дитя буде тихим янголом.
У дитячому садку активна дитина часто стає об’єктом скарг з боку інших дітей, їхніх батьків та вихователів. Не приймайте поспішних рішень про покарання, поговоріть з дитиною, намагайтеся дізнатися справжню причину її агресивної поведінки. Цілком можливо, що хтось нишком ображає вашу дитину, а вона не вміє ще правильно реагувати на ситуацію, і внаслідок «бурхливого» темпераменту б’ється або ламає іграшки.

Відмова в праві на особисту свободу
Як тільки дитина починає усвідомлювати своє «Я», вона починає ділити світ на «своїх» і «чужих», відповідно, і навколишні предмети дуже чітко розділяються на свої та чужі. Починаючи з цього моменту, їй потрібно своє місце під сонцем і впевненість в недоторканості всього того, що належить особисто їй. Якщо у батьків є можливість, потрібно виділити дитині окрему кімнату або відгородити персональний куточок у спільній кімнаті шафою або ширмою.
Важливо, щоб батьки ніколи без дозволу не брали речі дитини, оскільки її реакція на порушення зовнішніх та внутрішніх кордонів буде, швидше за все, досить бурхливою. Багато батьків абсолютно помилково вважають, що у дитини не може бути від них секретів, забуваючи про те, що їм самим таке втручання навряд чи сподобалося б. Дитині необхідна свобода, щоб вона навчилася самостійно приймати свої рішення і відповідати за них. Але не менше, ніж свобода, їй потрібні певні моральні норми і межі, щоб вона зуміла вибудувати свій внутрішній моральний кодекс.

Автор: Діана Хорсанд
Джерело: http://loveandjoy.ru