Від редакції:
Цього разу ми трохи відволічемося від програмування, і спробуємо заглянути за куліси однієї з найвідоміших систем у світі – системи Google. Як працює, як працюють – і як можна туди влаштуватися працювати.

Про все це – розмова з Дмитром Шоломком, директором Google в Україні.
Сьогодні багато говорять про українських програмістів. На вашу думку, є перспективи розвитку ІТ-кластера в Україні?
Перспективи є, і великі. Українські розробники та інженери дуже відомі у світі: і в Google, і в інших компаніях вони добре себе зарекомендували. Ба більше, Україна зараз одна з найбільших аутсорсингових країн. Тут постійно виникають нові компанії, які починають щось робити. Серед наших друзів та партнерів є багато компаній, які створюють продукти тут і продають їх за кордоном. Це бізнес-модель, яка приносить реальні гроші.
У чому секрет саме українських програмістів?
Передусім, це добра освіта. Ми завжди мали гарний освітній рівень інженерних спеціалістів. По-друге, талант та креативність. По-третє, багато вирішує специфіка українського ринку– він складний і конкурентний, і, аби чогось досягти, треба докласти багато зусиль. Люди змушені бути креативнішими та пристосовуватися до обставин краще, ніж їхні колеги з інших країн. Це дуже важливий чинник.
Певний час наші програмісти орієнтувалися тільки на закордонного споживача. Чи працюватимуть вони і на український ринок?
Зараз починається певна переорієнтація ринку. Так, зовнішній ринок фактично є необмеженим, і там можна робити будь-що. Але існують й інші тенденції: зокрема, деякі українські компанії переорієнтуються на мобільні рішення саме для України. Хоча таких компаній усе ще небагато. Зрештою, це нормальна світова практика, коли акцент зроблено на експорт.
Скільки людей працює в ІТ-сфері в Україні?
Цього насправді ніхто не рахував. Точно можна тільки сказати, що ІТ-кластер у нас значно більший, ніж можна уявити, але точної кількості людей, задіяних у ньому, не можемо підрахувати. Та й навіщо?
Для багатьох Google не більше, ніж пошукова система, але аж ніяк не офіси, тисячний персонал тощо. Що таке ваш офіс в Україні, і чим ви займаєтесь?
Офіс в Україні існує з 2009 року. Але юридична особа– з 2007-го, коли мене офіційно найняли на роботу. Я довго працював сам: вивчав ринок, намагався довести Google, що в Україну варто вкладати гроші. Зрештою, це вдалося зробити, і 2009 року ми почали наймати на роботу людей. Зараз у нас 16 працівників, вони переважно працюють з партнерами, клієнтами, займаються піаром та соціальними ініціативами.
Але, зрештою, специфіка Google у тому, що на конкретну країну працює не лише її національний офіс. Щоб робити певний продукт для якоїсь держави, нам не потрібно мати тут штат інженерів. Наприклад, ми робили для України спеціальний бухгалтерський сервіс, аби мати можливість брати гроші від наших рекламодавців. Це суто український проект, але над ним працювали вісім офісів у всьому світі, зокрема у Швейцарії, США, Індії та інші. Ми зробили дуже великий проект для України, в якому Київ тільки керував процесом, а всю роботу виконували за межами України. В Google не географічний, а «продуктовий» розподіл роботи. Різні офіси виконують різні завдання.
Багато українських інженерів працює в Цюриху, де розміщено головний європейський офіс, а також в Дубліні та Каліфорнії. Вони роблять важливі проекти не лише для України, а й для усього світу.
Як можна потрапити на роботу в Google?
Це дуже легко. Якщо людина хоче влаштуватися на роботу в Google, треба лише подати заяву на нашому сайті google.com/jobs. Для українців є пропозиції не лише в Києві, а й у Вроцлаві, Варшаві, Цюриху, Дубліні, Каліфорнії. Якщо професійний досвід, навички та освіта людини збігаються з нашими вимогами, ми готові її брати на роботу в будь-яке місто світу, де вона хоче працювати. При цьому навички залежать від посади в компанії, на яку претендує кандидат. Наприклад, для інженерів важливе знання комп’ютерних мов, кмітливість та розвинений інтелект. У Києві вакансії з’являються рідко– нам потрібні люди дуже високого рівня, але в інших містах є пропозиції і для тих, хто щойно закінчив ВНЗ. Вони можуть працювати в кол-центрі, бути інтернами тощо.
На чому заробляє Google? Це тільки доходи від інтернет-реклами чи ні?
Поки що заробітки від реклами дозволяють нам добре жити і розвивати свій бізнес. Реклама різноманітна: пошукова, банерна, мобільна, відео тощо. Тому ми не намагаємося будь-якою ціною заробити на інших продуктах. Більшість наших сервісів безкоштовна для споживачів. Багато сервісів працюють у режимі «хочете– платите, не хочете– ні». Основний акцент Google– в орієнтації на споживача. Головне, щоб користувачеві було зручно.
Наскільки потужний сьогодні в Україні ринок інтернет-реклами?
Це мільйонний ринок, який існує вже понад 15 років. Але завжди було проблемою його точно підрахувати. Нам не вистачає даних, що відбувається на ринку і які є тенденції, але це не заважає працювати і розвиватися. Тим паче, нині реклама в інтернеті набагато швидше розвивається, ніж в інших медіа. Зрештою, її ефективність підрахувати значно легше. Інтернет дозволяє виміряти, куди пішла кожна гривня і навіть кожна копійка. Аналітичні системи, на зразок Google Analytics, допомагають прорахувати витрати. Також легко визначити ефективність інтернет-реклами на кожному сайті. Трохи складніше з підрахунком ринку загалом: цифри дуже відрізняються, але це другорядне питання.
Не так давно Google вийшов на новий ринок– запустив свою соціальну мережу. Як почуваєтеся там?
Для нас це не зовсім новий ринок. У нас була соціальна мережа «Оркут», яка існувала ще до створення «Фейсбуку». Вона все ще існує і дуже популярна в Індії, Бразилії та Естонії. Google зараз розвиває соціальний напрям у трохи незвичному для людей руслі. Ми не будуємо нової соціальної мережі, а інтегруємо соціальні функції у наявні сервіси, такі як YouTube чи Picasa. І це все називаємо Google+, яка фактично є соціальною надбудовою над нашими сервісами. Ми не намагаємося бути «Фейсбуком». Наша відмінність ще й у тому, що ми даємо можливість користувачеві поширювати інформацію не на всіх, а створювати кола і об’єднувати людей за інтересами. Крім того, в Google+ є сервіс відеозустрічей, завдяки якому онлайн-спілкування набуває ознак спілкування у реальному житті. У нас дуже гарні рейтинги зростання в Україні, і ми ними задоволені.
У вас особисто є профіль у ФБ?
Є, але в мене дуже мало часу, щоб постійно стежити за соціальними мережами. Мене цілком влаштовує Google+. Після переходу на нього я обмежив кількість контактів у «Фейсбуці». Там, фактично, залишилися ті люди, з якими іншим способом я зв’язатися не можу.
Google справді має дуже багато сервісів, де користувачі залишають про себе особисту інформацію. Як ви захищаєте персональні дані?
Проблема захисту персональної інформації– найважливіша в інтернеті. І тут, мені здається, Google працює краще, ніж інші компанії. Ми чітко кажемо користувачеві, що збираємо і для чого. Ніколи ні з ким не ділимося цією інформацією, а використовуємо її лише для того, щоб поліпшити наші сервіси для конкретного користувача. Жоден працівник Google не має доступу до цієї інформації. Опрацювання даних відбувається автоматично. Якщо хтось спробував би влізти туди, його відразу буде звільнено з роботи.
Що головне– кожен користувач може обмежити нас у використанні його приватної інформації. Ще одна особливість– наш користувач має можливість повністю вийти з Google, знищивши дані про себе. У багатьох інших мережах це неможливо.
Що шукають українці в Google?
У нас є спеціальний сервіс, який щотижня робить таку вибірку. Зацікавлення українців змінюються, залежно від подій. Зазвичай попереду пошук фільмів, музики, ТБ-шоу. Якщо відбувається спортивна подія, усі шукають її, якщо щось трагічне, увагу прикуто до цього. Цікаво, що політика далеко не на першому місці. І люди набагато охочіше шукають щось веселе в політиці, аніж негатив.

Розмовляла Мирослава Іваник
Джерело: Львівська газета

 

---

 

 E-book «читає» тебе

 

Від редакції:
Поки ви читаєте електронну книгу, вона потай збирає найрізноманітнішу інформацію про вас. Хто і з якою метою її використовуватиме – це вже інше питання…

Чимдалі більше людей читають «електронні книжки». Але мало хто з користувачів цих приладів здогадується, що вони також вміють читати і тому знають дуже багато про свого «господаря».
“Заходиш, натискаєш на клавішу і опиняєшся одразу ж на тій сторінці, на якій закінчив читати. Замість того, щоб листати й шукати“, – хвалиться Андре К.
Крім того, в «електронній книжці» він цінує те, що за допомогою читального приладу можна одразу перекласти незнайоме слово або й цілий абзац іноземною мовою.
Так само, як він, вважають й інші користувачі. Дослідження Гамбурзького університету демонструє: кожен четвертий німець купив собі «електронну книгу». Лише в останні шість місяців цього року в Німеччині були скачані за гроші майже 4,6 мільйона книжок. Стільки ж, скільки за весь попередній рік.
Читальні пристрої, основними виробниками яких є компанії Amazon, Kobo та Sony, призначені виключно для читання електронних книг. Однак «електронні книжки» можна читати й на звичайному ноутбуці чи смартфоні.
Вкупі з багатьма перевагами, які мають «електронні книжки», вони також несуть певні ризики, каже Тіло Вайхерт з незалежного центру захисту даних. Особливо якщо скачуєш книги у великих постачальників. Адже завдяки вбудованій функції синхронізації вони мають деталізовану картину читальної поведінки своїх клієнтів.
Вайхерт пояснює, що має на увазі: “Для Amazon або іншого продавця електронної літератури дуже цікаво дізнатися, хто я є і чим я цікавлюсь, як я читаю, з якою швидкістю, де роблю примітки і які маю ще читальні звички. Все це може непрямим чином перетікати у досьє на користувача“.

Що вони знають
Наприклад, було встановлено, що середньостатистичний читач потребує лише сім годин, щоб прочитати (на приладі Kobo) останню частину трилогії-бестселера Сьюзен Коллінз «Голодні ігри». Це 57 сторінок за годину.
Або інший приклад. «У справжньому суспільстві рівних шансів людина опиняється «внизу» лише з причин, які криються в ній самій» – це речення маркували більшість читачів одіозної книги Тіло Саррацина «Німеччина самоліквідується». Усе це, за словами захисника даних Вайхерта, можна принаймні опосередковано зчитати з даних користувачів.
Еротичні бестселери на кшталт «П’ятдесят відтінків сірого» є успішними саме в електронній версії. Цифрових видань книги було продано удвічі більше, ніж друкованих. Багато читачів, очевидно, почуваються більш анонімно, коли думають, що їхні сусіди не знають, що саме вони читають. А от для виробників вони цілком «прозорі». Просто багато людей це не усвідомлюють. Що зібрано у віртуальній книжковій шафі “айпеду”, фірми знають напевне.
Як далеко зайшли виробники електронного чтива у відстежуванні читача, Тіло Вайхерт оцінювати не береться. “Нам лише відомо, що вони це роблять та який це має потенціал. Зрозуміло й те, що американські компанії займаються подібним, тому що їм не протистоять закони щодо захисту даних особи“.
То невже електронна книга спостерігає за своїми читачами? Принаймні, у США фірми-постачальники літератури почали ділитися отриманими з пристроїв даними з видавництвами та авторами. Із тим, мовляв, щоб було ще легше вивести на ринок бестселер. Але чи хочемо ми, щоб книга нас «читала» лише тому, що вона є гарною книгою? Не виключено, між іншим, що дехто, скачавши багато літератури про тероризм та цікавлячись арабськими письменниками, раптово зіткнеться з проблемами при «в’їзді» до США.

Джерело: Німецька хвиля