Від редакції:
Сезон фестивалів на прощання подарував приємні враження і скелелазам. Тим, хто не полінувався наприкінці дощового вересня приїхати до Хмельницького, дісталася чимала доза альпіністського адреналіну.

Змагання зі скелелазіння у вигляді веселого фестивалю із конкурсами та дискотекою відбулися у Хмельницькому, у спорткомплексі МВС, що на вул. Зарічанській.
У ньому взяли участь усі охочі – як професійні скелелази, так і аматори. Були, зокрема, і гості із Кам’янця-Подільського. І хоча через негоду (час від часу йшов дощ) частина спортсменів не приїхала, фестиваль вдався на славу.
Спочатку спортсмени проходили відбірковий етап, долаючи траси на відкритому скеледромі спорткомплексу.
«Спеціально до змагань ми проклали 13 нових трас, щоб було цікавіше лазити тим, хто тут постійно займається, – пояснює інструктор зі скелелазіння Олексій Палига. – Учасники, які подолають найбільшу кількість трас, виходять у фінал. Фінал проводиться як серед хлопців, так і серед дівчат».
Після кількох годин виснажливих підйомів по трасах різної складності та напруженого фіналу місця розподілилися наступним чином. Серед хлопців перше місце посів Ярослав Шафранський із Кам’янця-Подільського, друге – Дмитро Рудий (Хмельницький), третє – Максим Балинець (Хмельницький). Серед дівчат найвправнішою теж виявилася кам’янчанка – Олена Байдюк, яка займається скелелазінням вже 10 років. Друге і третє місце здобули хмельничанки Наталія Палига та Наталія Грушко відповідно. Переможці отримали у якості призів грамоти, медалі, елементи туристичного спорядження, а також море позитивних емоцій.
Сімнадцятирічний Максим Балинець, «бронзовий» призер змагань, вважає, що його найголовніші досягнення ще попереду.
«Займаюся третій рік, тренуюся щодня. Для мене скеледром – це другий дім, а тренер – другий батько, – розповідає він. – Найбільше у цьому спорті мені подобається спілкування з природою, адже для тренувань ми часто виїжджаємо на скелі».
Після змагань організатори влаштували конкурси, серед яких перетягування канату, «Клешня» (хто довше провисить на одній руці), «Слек лайн» (на рівновагу та спритність), конкурс на знання скелелазної тематики тощо. А завершилося свято дискотекою.
Змагання були приурочені до створення Хмельницької обласної федерації альпінізму і скелелазіння.
«Створення федерації – важливий крок і перспектива для розвитку цього спорту на Хмельниччині. Тепер ми зможемо офіційно співпрацювати з владою, присуджувати розряди спортсменам», – наголошує Олексій Палига, який обійматиме посаду заступника президента федерації.
Наостанок він додає, що скелелазіння – це дуже багатогранний вид спорту, має багато різновидів, тому кожен може знайти у ньому щось для себе.

Довідка «МП»

Скелелазіння – вид спорту, який полягає у вільному лазінні (найчастіше – сходженню) по природному (скелі) або штучному (скалодром) рельєфу. Це самостійний вид спорту, який вийшов з альпінізму й нерозривно пов’язаний з ним.
Різниця між альпінізмом і скелелазінням в тому, що в скелелазінні, як правило, є постійні (статичні) точки опори – гаки, які забетоновані у скелю, а в альпінізмі навпаки, всі точки страховки, як правило, є тимчасові (френди, закладки тощо), а також те, що альпінізм, на відміну від скелелазіння, дозволяє лазіння з застосування спеціальних інструментів та додаткового спорядження.
Різновиди скелелазіння:
Боулдерінг (англ. bouldering– лазіння по валунах)– різновид спортивного скелелазіння. Полягає в проходженні серії коротких, але дуже складних трас. На відміну від інших видів скелелазіння, здійснюється без використання мотузок, карабінів та інших страхувальних пристосувань. Щоб зменшити ризик отримання травми від падіння, скелелази не піднімаються вище, ніж на 3-5 метрів над землею (у деяких випадках до 7 метрів). Для страховки використовуються спеціальні мати – креш педи, або ж напарник, стоячи знизу, страхує руками. Змагання й тренування по боулдерінгу можуть проходити як на природному рельєфі, так і на штучному. Необхідне спорядження– скельні туфлі, магнезія (навіть якщо руки не пітніють), іноді може згодитися каніфоль для просушування вологого рельєфу.
Deep-water solo – порівняно новий різновид скелелазіння, наразі не має закріпленої назви. Особливість цього виду полягає в тому, що лазіння на природному рельєфі здійснюється без страховки, а у випадку зривання спортсмен падає у воду.
Оцінка складності маршрутів
В Україні застосовується французька система оцінки складності скелелазних маршрутів, згідно з якою розрізняють шістнадцять категорій складності: найпростіші– 4, найскладніші– 9В, кожна категорія– 4, 5, 6 і так далі– ділиться на три підкатегорії– А, В, С.

Джерело: http://ye.ua , Вікіпедія

---

 Urban exploration.
Радикальні краєзнавчі прогулянки

 

Від редакції:
Ми вже якось писали про пригоди прихильників екстремального туризму, котрі відпочивають на львівській підземній Полтві. Цього ж разу подивимося, де прихильникам екстремальних урбаністичних досліджень можна погуляти в Києві.

Прихильники течії урбан-експло­рейшн (англ. urban exploration – дослідження міста) добре знають, як розірвати рутинне коло роботи, хатніх справ та мирного посьорбування пивця в генделику з друзями. Йдеться про захоплення, що уособлює ті ж таки краєзнавчі прогулянки містом, але в радикальнішому стилі. Піднятись на верхівку мосту над Дніпром, милуватися заходом сонця з даху висотної будівлі, проникнути в тунелі метро або спуститися до закинутого бункера – все це можна зробити, не виїжджаючи за межі рідного міста.

Підземні води
Що більше місто, то легше в ньому знайти цікаве: безліч закинутих будинків, лабіринти старих дворів. Основна маса екстремалів, які захоплюються такими дослідженнями, – фотографи. Задля унікальних світлин вони нехтують почуттям страху, проникають у найцікавіші місця, які бачив аж ніяк не кожен.
Є думка, що це чудовий спосіб розвіятися, помилуватись урбаністичною красою або поринути в карколомні пригоди. До того ж, не потрібно нікуди їхати: вилізши з підземелля, можна відразу прямувати додому під душ.
Крім того, таке захоплення відкриває нові горизонти пізнання улюбленого міста. Наприклад, мало хто з киян знає, що в столиці налічується близько 60 підземних річок, відомих іще з літописних часів.
Колись місцина, де розташований сучасний мегаполіс, мала вигляд порізаних глибокими ровами лісистих пагорбів, дном яких текли численні малі річки та струмки. Поступово місто розрослось, перетворило ці чисті води на стічні канави, а згодом і повністю сховало під землю. Оскільки це сталося доволі давно, часто тунелі підземних колекторів відрізняються цікавою старовинною будовою або акуратною цегляною кладкою. Найпривабливіші в цьому плані підземні русла річок Клов, Глибочиця та Неводничі.
Клов, Хрещатик та стрімка Кловиця нині дзюркочуть в одному колекторі – Прозоровському. Струмок Хрещатик біжить під головною вулицею столиці у старовинному цегляному тунелі. Будівництво останнього почали в 1888-му, а доти місцина просто йшла під воду в час раптових літніх злив. Кажуть, що на Хрещатику тоді топилися люди та коні.
Назви вулиць Верхній та Нижній Вал походять від насипів, якими обклали річку Глибочицю, що тече нині попід бульваром між ними. У першій половині XIX століття її русло випрямили, а згодом повністю загнали під землю. Наймення вулиці Глибочицької також походить від струмка під нею.
Річечка Кадетський Гай, яка протікає під Залізничним масивом, оточена могутніми мурами. Це вже сучасна сорочка із заліза та бетону, тут просторо. Оскільки в багатьох місцях вода струменить під коліями, інженери вдалися до незвичних рішень під час проектування цього колектора.
Готуючись до подорожі в підземелля, слід взяти гумові чоботи, каску, старий одяг, якого не шкода забруднити, і обов’язково ліхтарики – основний та запасний. Зауважу: така прогулянка може стати смертельно небезпечною, бо під час дощу тунелі вщерть заповнюються водою. Вони слугують для відведення атмосферних опадів у Дніпро, виконуючи роль дощової каналізації. Так, у Прозоровському колекторі під час злив уже загинуло четверо дослідників. Щоб уникнути біди, варто дотримуватися певних правил.
Дослідження різноманітних цікавих об’єктів іноді зіштовхує дослідників із охороною. У нашій країні всюди, де цікаво, туди «ніззя», а куди можна, там натовп людей і хаотично розкинуті розкладки з шаурмою та сувенірами. Урбан-експлорери завжди обирають перший варіант – і неважливо, що за це буде. Як казав Марк Твен, через 20 років ви більше жалкуватимете не за тим, що зробили, а за тим, чого не зробили.

Романтика поруч
Як знайти найромантичніше місце? Потрібно лишень піднятися на дах! Так, усе надзвичайно просто – рукою сягнути. Можна милуватися заходом сонця з дівчиною або медитувати самотою. Найпростіший спосіб потрапити нагору – пожежною драбиною, однак зважиться на таке не кожен. Навіть руфери це вважають екстремальним методом проникнення. Найлегше знайти десь у центрі або на пагорбі будинок, який споруджують, і просто попросити дозволу піднятись на дах в охорони. Підходьте у вихідний, коли будівельники відпочивають, і за 50 грн. ви зможете сидіти там хоч цілий день. Багато виходів на верхотуру просто незачинені, досить лише ретельно пошукати. Години, проведені на даху, в загальний час життя не зараховуються!
На окрему увагу заслуговують покинуті будинки. Скарбів там, звісно, не знайдеш, проте насолодитись атмосферою можна досхочу. Цікаве усе: запах на горищі, порожні кімнати з височенними стелями, підвали, які іноді налічують не один ярус углиб. Більшість покинутих приміщень охороняють, бо зазвичай вони мають якого-небудь власника, котрому абсолютно начхати на саму будівлю. Тому об’єкти, котрі є пам’ятками архітектури, самі собою руйнуються. Потім їх зносять – і справу зроблено. А охорона там – аби, боронь Боже, не завелися сквотери (сквот – будинок, самочинно захоплений для житла). Поблукати такими кімнатами й коридорами, звісно, можна, але щоб ніхто не бачив. Водночас, будівлі без охорони швидко стають вигрібними ямами, адже їх обживають ненайохайніші безпритульні. До того ж, там можна натрапити на мародерів та мисливців за металом, зустріч із цими особами може бути навіть небезпечною.

Долати бар’єри
В інтернеті є багацько тематичних сайтів, де урбан-експлорери діляться враженнями щодо цікавих об’єктів, організовують походи й просто обговорюють дотичні питання. Там є свої довідники та своєрідний етикет для поведінки на локаціях, а також правила техніки безпеки під час прогулянок. Приміром, заборонено виносити речі із покинутих будинків, смітити, «дестроїти» (від англ. to destroy – знищувати). Взагалі ця «тусовка» має всі ознаки субкультури. Є тематична творчість, у незвичних місцях влаштовують концерти, виставки, частенько приїжджають у гості екстремали з інших країн.
Щодо законності цього хобі, то в Україні можна лізти всюди, де не висить замок. Питання із правоохоронцями вирішують на місці, зазвичай вони просто крутять пальцем біля скроні й відпускають дослідників, яким не пощастило прослизнути непомітно. Оскільки зразу видно, що злочинних намірів ті не мають і нічого поганого чинити не збираються.

Автор: Владислав Вознюк
Джерело: Український тиждень
(http://tyzhden.ua/Travel/59435 ), матеріал друкованого видання № 36 (253)