«Строит на свой тон юриста права,
С диспут студенту трещит голова.
Тех безпокоит Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур»
      Григорій Савич Сковорода

	Там далі, на толоці, місять глину ногами, будують хату-мазанку

Минулого тижня на дніпровських кручах у Київській області, біля міста Ржищів, відбувся вже п’ятий еко-культурний фестиваль «Трипільське коло». Загалом – фестиваль прогресує, хоча і без «проколів» теж не обійшлося. Цього року «Трипільське коло» було включене в офіційну програму футбольного чемпіонату, і гості могли змогу подивитися на широкому екрані заключний матч Євро-2012.

Попередні 4 фестивалі проходили під знаком води, повітря, вогню та землі. Нині всі чотири стихії зійшлись в одне коло. Наступного року на фестивалі знову пануватиме водяна стихія.
Площа фестивалю – 17 гектарів, і на всій цій красі протягом чотирьох днів розважалися, за попередніми рахунками, майже 14 тисяч гостей. Перед ними танцювали і співали близько 140 колективів двох сценах, а на 32 майданчиках виступали майже дві тисячі майстрів.
Багатьох цього року турбувало грошове питання – вхід на всі дні фестивалю коштував 200 гривень (приблизно 25 доларів), що для простого смертного не так вже й мало.
Окремо обурювалися підприємці, котрі продавали на фестивалі свої вироби – цього року єдиним платіжним засобом на фестивалі зробити «фестивальні купони». Покупцям їх обмінювали за курсом один до одного, а от продавцям – 10 до 9. Таким чином, як пояснили організатори фестивалю, намагалися «урівняти» фестивальні внески від підприємців, адже ціни на вироби у підприємців різні – дехто привіз недорогий хенд-мейд, а в когось товар коштує від тисячі гривень і більше, тому однакова плата за місце виглядає дещо непропорційною. А з допомогою купонів організатори спробували чесно здерти з підприємців «десятину» (зрозуміло, на додаток до плати за місце). Підприємці, щоправда, бурчали і обурювалися, однак, швидше за все, це – справа звички, і через якийсь час до цієї процедури люди звикнуть.

На майстер-класі з музикотерапії

Всього на фестиваль цього року організатори витратили півтора мільйони гривень, третина цієї суми – від державних інституцій. Тим не менш, присутність державних чиновників на «Колі» була майже невідчутною – хіба що «5 канал» навіщось попросив розповісти про суть фестивалю саме Анатолія Присяжнюка, голову Київської облдержадміністрації.
Втім, організатори мріють, що з часом фестиваль вийде на самоокупність, і не буде залежати від держави.
Директор фестивалю Олесь Журавчак, відомий музикант-сопілкар, зізнався, що й сам якогось часу працював в держустановах, тож на власному прикладі переконався, що держава не може забезпечити належний рівень організації таких заходів. А система купонів дозволить фестивалю стати більш-менш фінансово незалежним.
Найбільшою проблемою для всіх відвідувачів фестивалю було те, що цікавих заходів було дуже і дуже багато, і було дуже важко вибрати між різними майстер-класами, посиденьками, лекціями, танцями і тому подібними цікавими речами.
Відвідувачі мали можливість дізнатися про лозоходство, шаманські співи, техніки бою епохи вікінгів і Київської Русі, історію руху за права тварин, основи музикотерапії, послухати психоаналітиків і літераторів. Щоправда, деяким літераторам, чесно кажучи, не завадило б спочатку сходити до психоаналітиків, а потім довго і ретельно подумати, чи варто кричати свою ну дуже вже альтернативну «творчість» з відчутним впливом особистих проблем автора на все поле в мікрофон. Врешті-решт, на фестивалі були діти, і, будьмо чесні, деякі літератори подавали не найкращий приклад. Таке враження, що, незважаючи на те, що на території фесту було заборонено алкоголь і наркотики, деякі поетеси таки трохи хильнули, якщо не перед виступом, то перед написанням віршів. Ну але то, на жаль, наразі настільки поширене явище, що звинувачувати в тому організаторів рука не піднімається.
Тих, хто хотів не тільки послухати, а й чомусь навчитися, запрошували майстер-класи з гончарного мистецтва, виготовлення ляльок-мотанок, танців живота, фехтувальних технік, йоги-психології, виготовлення шкіряних виробів і так далі.
На цілому майданчику для дітей (котрий передбачливо розмістили подалі від літературної сцени) діти мали чим зайнятися – від петриківського розпису до створення фігурок з солоного тіста.

Проблеми і трагедії

З самого початку на фестивалі відзначилася техніка. Перегоріло два генератори на головній сцені. Тим не менш, концерти Тартака та інших груп пройшли вдало.
Гірше було з «морально-етичними» неприємностями.
Як ми вже згадували, на фестивалі було заборонено тютюн, алкоголь та наркотики. На жаль, деякі гості спробували протягнути з собою невеличку порцію синтетичних наркотиків – з тих, від котрих не раз траплялися трагедії в Чикаго. Тим не менш, охоронці порядку, присутні на фестивалі, спробу засікли. За плітками, порушники заплатили охоронцям за те, щоб на них не складали акту і відпустили святкувати без «допінгу». Охоронці порушників відпустили – але вирішили самим спробувати, що ж то за «дур» такий. Хоча, зрештою, як саме це відбувалося – точно невідомо.
Відомо результат – один охоронець опинився в реанімації, інший помер у швидкій.
Гірко, однак теж нічого не вдієш – на жаль, прикра тенденція, поширена у всьому світі, докотилася і до київських круч. І охоронці фесту – далеко не єдині з тих, хто не встояв перед спокусою спробувати «дур» і заплатив за це життям.
Ще одна значна неприємність, котра ледве не переросла в трагедію – фестивальний транспорт. Варто зазначити, що для перевезення організатори фестивалю залучили автобуси «Ікарус» та «Рено», і за квиток брали з відвідувачів маже вдвічі більше, ніж беруть за дорогу місцеві перевізники. Але це було б не найбільше лихо – з одним з автобусів сталася аварія, котра лише завдяки доброму диву обійшлася без жертв.
Надалі наведу цитату з блогу одного з очевидців, пасажирів автобуса.
«Сьогоднішній день для мене і моїх друзів та кількох десятків пасажирів фестивального автобуса, що прямував з Ржищева до Києва, є днем другого народження. Ще ніколи смерть не була так близько до мене... навіть тоді, коли я ризикував здоров’ям, чи випробовував долю.
Близько п’ятої години недільного дня 1 липня, автобус, що віз чотири десятки пасажирів з фестивалю до Києва, на високій швидкості, близько 100 км./год, злетів з траси і зніс будівлю в селищі Халеп’я.
Все почалося досить дивно з самого початку виїзду з території фестивалю. Коли ми почали заходити до автобусу і перші пасажири заходили в салон, хтось необачний зачепив коробку передач сумкою, що стала на нейтралку і розігнавшись по інерції згори, “наш автобус” врізався такому ж маршрутному в дупу, перелякавши трохи народ та засмутивши пару водіїв, а разом з ними і волонтерів, що керували процесом відправки пасажирів.
На цьому неприємності не закінчилися. Ніби як знак, перед відправкою, коли вже всі сидячі місця були зайняті, до кабіни увійшла жінка похилого віку і почала вмовляти водія довести її до Ржищева. А коли водій їй відмовив (оправдано), вона вульгарно відповіла йому образою.

 

	У трипільській печі печуть курудзу

 

Заключна прес-конференція	Хатка –мазанка зблизька

 

Гості фестивалю

 

Учасник літературних читань – письменниця Яна Дубинянська	Запрошення на майстер-клас з малювання	Надпис на палатці: «Україна – або смерть!»

 

Протягом першої години поїздки наш автобус почав видавати дивні звуки, в салоні смерділо паленою пластмасою, а пізніше біля водія почало диміти. Проте водій продовжував їхати далі... І на під’їзді до селища Халеп’я (!!!) почувся тріск, після чого автобус почав набирати швидкість, летівши з крутого спуску... Відмовили гальма.
Дрімавши, я прокинувся від чиїхось викриків “...що ти робиш... гальмуй!!!...” і неймовірного шуму повітря у вухах... швидкість, неймовірна швидкість яку набирає механічний організм, відчуття непідконтрольності авто – ось що можна було спостерігати близько 5-8 секунд цього жаху для всіх тих, хто був всередині. А далі... автобус наїзжає на пагорб з табличкою населеного пункту, з гулом, тріском і криками, злітає в повітря і зносить якусь будівлю...
Ніхто не загинув, але постраждав... у кожного синяки та різної глибини подряпини, семеро людей були відправлені в лікарню: декілька переломів та струсів, один хлопчина втратив палець на нозі... Всі були перелякані, але завдяки організованості та небайдужості один до одного, всіх було витягнуто з під уламків того горе-автобуса... всіх постраждалих, завдяки місцевим жителям, було вчасно перебинтовано та забезпечено ліками. Водії, що прямували до Києва, зупинялися і забирали по 1-2 людини до себе в автівки... МНС? Будемо вважати, що також спрацювало вчасно. Тільки люди, тільки вони були справжніми і ніхто не піддався паніці.
Але. Залишається відкритим питання... Завдяки чому, чи кому, декілька десятків людей ледь не загинули в аварії? Будемо чекати на офіційну реакцію від організаторів ТК та покарання людей, що домовлялися з такими вилупками перевізниками, з таким “транспортом”.»
http://dante-sinner.livejournal.com
Втім, такі речі організатори передбачити навряд чи можуть. Хіба якщо будуть добре перевіряти наступного транспорт, котрий возитиме людей.
А от що можна було передбачити – це не проводити заключну прес-конференцію під відкритим сонцем о першій годині дня. Або – в наметі, або ж до 11 чи після 16 години. Або ж хоча б роздавати всім присутнім крислаті капелюхи:) Бо в результаті цієї, здавалося б, невеличкої дрібниці купа журналістів «згоріли» на сонці.
Ну а щодо всього решти – загалом півтора десятка тисяч людей мали можливість добре провести час, особливо ті, хто скористувався з запропонованих на фестивалі методик знаходження власного «допінгу», а не намагався залучити до голови сторонній «дур». А таких методик на фестивалі не бракувало.
І ще один важливий нюанс: по всій території фестивалю були смітники, і, що ще важливіше, люди ними користувалися, по землі сміття не розкидали що свідчить, що таки ж можемо, коли захочемо!