Філософ, спортсмен, богослов, пілот, полярник – усе це – одна людина, Микола Несправа. Незабаром він ще з кількома відчайдухами полетить до Антарктиди у складі спільної експедиції українських вчених та православної церкви – пірнати на дно океану і досліджувати таємниці підводного шельфу. А нещодавно він повернувся з експедиції до племені канібалів острівної держави Папуа– Нова Гвінея.

	Микола Несправа

Сьогодні, як і двісті років тому, Антарктида зберігає безліч таємниць і притягує до себе дослідників із усього світу. Україна не залишається осторонь. І хоча кожна експедиція на Льодовий материк– подія неординарна, як і люди, які беруть участь у ній, усе-таки міжнародний проект майбутнього року «Полюс– Полюс» обіцяє стати безпрецедентним.
Його старт запланований на вересень– жовтень 2012 року. Одне з головних завдань– переліт на літаку «Дуглас» із Північного полюса Землі на Південний, в Антарктиду, для більш детального вивчення стану льодовиків у цих місцях: вчені із тривогою відзначають, що на полюсах Землі формуються непередбачені умови для їхнього крижаного покриття.

– За підрахунками міжнародних дослідників, через глобальне танення льодовиків 2012 рік може стати останнім, коли можна буде злетіти безпосередньо з Північного полюсу,– розповідає Микола Несправа (на знімку), настоятель храму ікони Божої ­Матері «Іверська» в Дніпропетровську, керівник однієї з експедицій проекту, у якій візьмуть участь служителі православної церкви й українські полярники.– Наша мета– на початковому етапі, у лютому наступного року, дістатися станції «Академік Вернадський», і за допомогою вчених з Української академії наук перевірити працездатність обладнання, призначеного для глибинних досліджень підводного шельфу Антарктиди. Згодом це має стати відправною точкою в реалізації проекту «Полюс– Полюс».
Микола Несправа– із династії військових. У 1990 році вступив до Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища, однак незабаром залишив його й пішов у монастир при Києво-Печерській лаврі. Вступив у семінарію, потім у духовну академію. Згодом закінчив московський Православний гуманітарний і Прешевський національний університети (Словаччина), Інститут міжнародних відносин при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Він доктор богослов’я й доктор філософії, член Європейської й радник Російської академій природознавства, член-кореспондент Української академії наук, викладач Дніпропетровського університету економіки й права, журналіст і телеведучий. Брав участь у археологічних експедиціях, у тому числі в легендарній операції на острові Хортиця з підняття запорізької бригантини. Крім того, Микола– заслужений майстер спорту з бігу на середні дистанції, був кандидатом у олімпійську збірну України. Володіє навичками високоточної стрільби, освоює пілотування літаком, готуючись стати третім пілотом під час перельоту з Північного на Південний полюс.
Після зустрічі з Андрієм Макаревичем, уже будучи настоятелем храму, Микола Вікторович серйозно захопився технодайвінгом. Пірнав у Білому, Червоному, Середземному, Чорному морях, Атлантичному та Індійському океанах. З огляду на його високу кваліфікацію та великий досвід, а також те, що це буде спільна експедиція православної церкви й українських полярників, йому довірили керувати колективом дніпропетровських дайвінгістів, яким доручено провести випробування нового підводного спорядження. Таке може використовувати лише людина, яка володіє навичками технічного дайвінгу.
– Учасники експерименту мають пірнути на глибину приблизно 80 метрів і протестувати обладнання польсько-італійської компанії «Санті». Це підводний костюм, здатний обігрівати людину,– пояснює Микола Несправа.– Раніше таке специфічне спорядження використовували тільки льотчики й космонавти. Наші випробування мають стати новою сторінкою в дослідженні морських глибин і відкрити можливість для проведення експериментів. Алгоритм виконання завдання передбачає декілька послідовних операцій. Готуючись до занурення, дослідник одягає костюм і бере із собою спеціальний акумулятор, що виробляє струм силою 9 амперів, що, проходячи через нагрівальні елементи, створює необхідне тепло, забезпечуючи комфортні умови для його власника. Використовуючи різні режими роботи, ми маємо зрозуміти, чи придатне це обладнання для проведення досліджень у водному середовищі Антарктики.

Довідка
Технічний дайвінг– занурення у водне середовище більш ніж на 40 метрів, що вимагає стадії декомпресії, із використанням різних газових сумішей, які змінюють протягом усього занурення. Відрізняється значною кількістю небезпек і великим ризиком, вимагає використання складного обладнання в ситуаціях, коли прямий вихід до поверхні неможливий без проведення декомпресійних процедур.

В гостях у людожерів

В рамках власного проекту «Записки пілігрима, або Жива паралель» для вивчення культури й способу життя народів, що зникають, Микола Несправа відвідав одне з племен острівної держави Папуа– Нова Гвінея.
Разом зі своїми супутниками він зумів відшукати племена папуасів, які до цих пір живуть, як первісні люди, і навіть практикують канібалізм, пише “Комсомольская правда в Украине”.
Як розповів мандрівник, до місця проживання древнього племені короваїв вони добиралися джунглями. Священика здивувало те, що в джунглях не було абсолютно ніякої живності – ні тварин, ні птахів, ні навіть змій – через велику кількість води їм просто ніде там жити. З живих істот там живуть тільки комахи і слимаки.
У той же час плем`я короваїв, в якому залишилося близько 700 осіб, пристосувалося до такого клімату, влаштувавши свої житла на стовбурах спиляних дерев на висоті 10-30 метрів.
У такі висотні будиночки можна піднятися тільки бамбуковими сходами. У кожному з них живуть одна-дві сім`ї, там мешкають і домашні тварини – свині та собаки.
Папуаси харчуються в основному бананами, ананасами і добувають крохмаль із сагової пальми, який використовують для приготування їжі. Іноді ловлять рибу. А ось м`ясо тварин, зокрема, свинину їдять декілька разів на рік у особливо урочистих випадках, розповів Несправа.
Ймовірно, через брак білкової їжі в племенах папуасів і з`явився канібалізм. Проте папуаси навідріз відмовилися говорити з гостями на цю тему. Зате їхні дитячі іграшки є красномовним свідченням цього явища. Одна з них, привезена священиком в Україну, зображає маленьку дитину, яка гризе людську ногу.
Підтверджують канібалізм і деякі види зброї дикунів – зокрема, привезена мандрівником так звана “сокира для добування розуму”, якою зручно розкривати череп людини.
Насторожило мандрівників і те, що в племені короваїв немає людей віком від 35-40 років. Коли священик спробував розпитати, як вони ховають померлих, папуаси відмовилися відповідати. Сказали, що ні у воді, ні в землі, ні де-небудь нагорі тіла мертвих не ховають, а як це роблять – не розкажуть.
Враховуючи дефіцит м`ясної їжі, свині в племені – на вагу золота. Їх тримають в будинках разом з людьми. До речі, головні збройні конфлікти серед папуасів відбуваються через жінок та крадіжки свиней.
“Заміж дівчата племені виходять в 13-14 років. За дуже красиву молоду дівчину зазвичай просять п`ять свиней. Крім цього, наречений повинен передати її батькові кілька комплектів луків, списів і ножів. І найцінніше – це ритуальне намисто з собачих зубів, яке буває до 1,5-2-х метрів довжиною (в Папуа це вважається найкоштовнішою річчю)”, – розповів отець Миколай.
У деяких племенах папуаси живуть сім`ями, іноді чоловіки мають по кілька дружин. Але є й такі поселення, де люди проживають громадою – чоловіки окремо від жінок і дітей. Там немає такого поняття, як сім`я і подружні стосунки.
У селах, які відвідали мандрівники, моторошна антисанітарія. Наприклад, в одному з сіл будинки побудовані на висоті над водою, а громадський туалет – це своєрідна раковина, встановлена ??прямо біля будинків, і абсолютно нічим не відгороджена. При необхідності будь-хто сідає на неї і справляє природні потреби, після чого змиває ковшиком, зачерпуючи воду знизу. Всі ці нечистоти стікають у воду, яка покриває ґрунт.
Аналогічні туалети обладнані і в будинках папуасів – звідти випорожнення зливаються вниз і плавають у воді прямо під житлом.
Ще одна особливість – всі папуаси безперервно сильно скрегочуть зубами. Мандрівники припустили, що це відбувається, оскільки всі вони хронічно хворі на сальмонельоз.
Алкоголь в Папуа офіційно заборонений урядом, тому жителі племен навіть не знають, що це таке. Проте з самого дитинства папуаси жують наркотичні горіхи.
“Вони дуже активно жують ці горішки… Чоловіки, жінки і навіть діти цілими днями жують цей горіх, який дає легке наркотичну дію. Тому всі вони постійно перебувають у веселому настрої”, – розповів Несправа.