Україна для волонтерів Корпусу Миру – приємна несподіванка. «Промислова Луганщина» виявилася настільки квітучою і привітною, що навіть мешканці сонячної Каліфорнії мріють туди повернутися. Принаймні, так стверджує Бред Лакхарт, котрий кілька років поспіль допомагав мешканцям Луганщини вивчати англійську мову.

Фільм про себе й про гімназію, рідне місто Лутугине та Україну подарували учні Бреду Лакхарту – волонтеру Корпусу Миру, який два роки викладав англійську мову в шахтарському містечку, пише Олена Особова.
25-річний містер Лакхарт був активним учасником репетицій і зйомок. Він вважає, що самодіяльний фільм українських школярів розповість про Україну їхнім одноліткам у США краще, ніж він сам, та знайде для них багато друзів на його батьківщині, у штаті Каліфорнія.
Містер Бред Лакхарт народився в Новому Орлеані, проїхав з батьками всю Америку із краю в край. Любов до мандрів перейшла йому у спадок. Бабуся почала подорожувати, тільки-но стала пенсіонеркою, побувала і в СРСР. Фотографії в її будинку спонукали онука мріяти про мандри. Коли Бред мав обрати спеціалізацію в університеті штату Коннектикут, він почав вивчати одну з найскладніших мов – російську. Потім рік працював в одній зі шкіл Лондона. Мандрував Європою. Але хотілося об’їздити світ уже не туристом, а посланцем культури й доброї волі. І він знайшов спосіб – став волонтером Корпусу Миру.
– Лутугине мене здивувало. Перед приїздом я читав, що схід України – це промисловий край. Гадав, тут похмуро, сіро. А в місті так багато зелені, воно затишне. Чимало людей знають одне одного. Не було випадку, щоб я не зустрів по дорозі до гімназії двох-трьох учнів, – згадує містер Лакхарт.
Він швидко заприятелював із дружним педагогічним колективом гімназії. Із викладачем гімназії, працівницею Корпусу Миру Тетяною Костиліною вирішили проводити уроки англійської разом. Таким чином зріс авторитет досвідченого українського вчителя і легше адаптувався до нової системи освіти іноземний волонтер. Швидко поповнювався англійський словниковий запас гімназистів, мова ставала саме засобом спілкування.
Дітей Бред Лакхарт учив англійської на уроках, усіх бажаючих – на засіданнях Англійського клубу в гімназії, а по суботах – у Луганській обласній бібліотеці імені Горького. Вважає, ще більше одержав від своїх учнів: у вивченні української мови, молодіжної політики.
У Лутугиному він вперше організував літній англійський табір. З’їхалися колеги-волонтери Корпусу Миру, збиралися лутугинські хлопці. Грали в баскетбол, спілкувалися. Тепер це стане традицією. І хоча наступне літо Бред Лакхарт проведе в США, керувати табором готовий гімназист Влад Козуб. Його англійська на належному рівні.
– Ми вчилися одне в одного, – стверджує Тетяна Костиліна. – Хлопці бачили, як наполегливо долав Бред труднощі в опануванні нашої мови. Бачили, що можна обходитися без шкідливих звичок, грубих висловів. І брали приклад із містера Лакхарта, якого у вільний від уроку час найчастіше бачили з томиком віршів. Я, наприклад, по-новому оцінила толерантність: що можна розуміти людей і сприймати їх такими, які вони є.
– Я полюбив своїх учнів. За два роки встиг об’їздити Україну від Закарпаття до Луганська – навідував колег із Корпусу Миру. Багато спостерігав. Україна – велика держава і має кілька культур, а не тільки східну й західну, як переважно вважають. Усе значно складніше. Закарпаття й Прикарпаття – вже різні культури. У Криму – Севастополь, Бахчисарай, Балаклава – і культури інші, й клімат, і навіть кулінарні уподобання. Такі ж багатогранні американська, французька, англійська культури. Я намагався пояснити це своїм учням. Мені здається, що тепер, через два роки нашого знайомства і спілкування, лутугинські гімназисти набагато краще розуміють, що вони – частина Великого Світу. Я теж виріс у невеликому містечку, але важливо відчувати себе Громадянином Світу.
Закінчується термін відрядження містера Бреда від Корпусу Миру. Він поїде додому з рецептом українського зеленого борщу, зі спогадом про сусіда – старого гірника, який тридцять років працював під землею, і з переконанням: “Ким би не довелося стати, ніколи не скаржитимуся на труднощі, бо знаю, що шахтарі в Лутугиному цілодобово трудяться під землею на небезпечній глибині”.
За два роки в Україні містер Бред Лакхарт став дорослішим і мудрішим. Він має намір ще повернутися до Лутугинської гімназії.

 

---

 

 Несподіванки професії: аудит в свинарнику

 

При слові «аудитор» у більшості людей виникають асоціації з паперами і стовпчиками цифр. Однак все залежить від того, що саме доведеться рахувати молодому аудиторові. Якщо мова йде про свиней – без відвідин свинарника не обійтися.

	Від аудитора не сховається ніхто

Один з ранків молодого аудитора Андрія Юдченка розпочався в Крижополі. На порядку денному – звітність цукрового заводу та перерахунок шести тисяч свиней місцевої свиноферми. Але в цій професії є і свій кайф.
Відрядження аудитора, розповідає Андрій, пов’язані частіше із інвентаризацією – перевіркою наявності продукції відповідно до фінансових звітностей підприємства. «Якщо там цукровий завод і там сотні тонн того цукру, то ти його не перерахуєш, але можна вдатися до такого прийому як вибірка, тобто – ти вибірково береш і перевіряєш якийсь один склад», – каже Андрій.
Цього року він отримує диплом магістра із аудиту, вчиться у торгово-економічному на держзамовленні, на стаціонарі. Андрій вважає, що із роботою йому дуже пощастило, адже його компанія п’ята за величиною в Україні, а до того ж ще й міжнародна, що дуже непогано для резюме. Ставки в три тисячі гривень вистачає хлопцю, аби уже зараз жити окремо від батьків.

Високі зарплати – високі вимоги
Професія аудитора в Україні доволі високооплачувана та перспективна. Якщо спочатку випускника, як правило, беруть асистентом аудитора, то пізніше він має непоганий шанс дорости до менеджера або партнера аудиторської компанії. Останні керують планом перевірок і мають у своєму підпорядкуванні інших аудиторів. Аудитор у Києві заробляє від трьох до 10 тисяч гривень, в залежності від посади.
Однак Андрій Юдченко розповідає, що отримати місце було не так уже й просто: «Після четвертого курсу я відпрацював шеститижневу практику. Це було безкоштовно. Потім нас запросили на тестування, яке складалося із тестів на логіку, на арифметичні дії. Перевіряли англійську мову та бухгалтерський облік. Також ми подавали резюме. Потім тих, хто успішно пройшов тестування, запросили на інтерв’ю. З чотирьох взяли трьох».

Одного диплома замало
Директор консалтингової компанії «ПроАудит» Ігор Андрєєв розповідає, що, аби бути успішним у своїй професії, аудитору мало лише отримати вищу освіту: «Аудитори повинні сертифікуватися в Україні в аудиторській палаті. Отже, одного диплому мало, якщо він хоче самостійно займатися перевірками, то сертифікат повинен бути обов’язково».
Щоби отримати підвищення, аудитори повинні вчитися на різних сертифікатних програмах. Існує цих програм немало, та отримати сертифікат важко – треба скласти 14 іспитів, та й оплачувати такі курси доведеться самостійно, звісно, якщо за аудитора не погодиться платити його компанія. Коштують подібні програми від 10 тисяч гривень.

Потрібні фахівці з досвідом
Хороші гроші компенсують складність та скрупульозність професії, а от Ігор Андрєєв вважає її ще й творчою: «Є певна творчість. Якщо аудитор пише звітність, то він повинен сам розбиратися в законодавстві, давати клієнтам якісь рекомендації з приводу тих чи інших проблем, які є в звітності».
При цьому київська компанія «ПроАудит» запрошує на роботу вже досвідчених професіоналів: «Молодих спеціалістів взагалі не беремо, просто немає часу та ресурсів, аби гаяти на них час. Простіше взяти готового спеціаліста, тим більше, зараз на ринку їх достатньо», – говорить директор Ігор Андрєєв.