«Помий мене! Твоя машина»
«Танки бруду не бояться! Твій господар»
         Надписи пальцем на брудній машині

Кожному, хто хоче знати, скільки в Україні є людей, здатних заради ідеї попертися в негоду через півкраїни, а потім кілька днів місити ногами (чи колесами) багнюку – заради тієї ж ідеї – варто було побувати на фестивалі «Трипільске коло» у містечку Ржищів, на Київщині. Відразу скажу – таких відчайдухів було чимало.

Незважаючи на негоду, на вихідних всі можливі під’їзди до фестивалю було заповнено машинами найрізноманітніших марок – від напіврозвалених «жигулів» до моднявих «лексусів». І оскільки біля фестивалю починалося царство багнюки, то майже весь час можна було спостерігати цікаве явище – як в бік фестивалю купами їдуть блискучі й чисті авто, а з фестивалю час від часу вибирається брудний від даху до коліс партизанський транспорт. Партизанський – бо брудне абсолютно все, номерів не розбереш, вікна тоновані свіжозбовтаною ржищівською багнюкою… Чи варто казати, що наймоднішим символом фестивалю став трактор, а найпопулярнішою забавою серед власників авто стали суперечки на тему «а от я з цієї калюжі виїду!».
Безколісним відвідувачам було ще веселіше – дехто так і не зміг витягнути з багнюки ногу разом зі взуттям, останнє намертво засідало в болоті. Тож після фестивалю прихильникам чистоти довкілля доведеться чимало потрудитися, аби почистити територію від всіх порваних босоніжок, в’єтнамок, і тому подібних речей, які не пройшли перевірку багнюкою на міцність… Зате власників взуття такі обставини не налякали.
А все – заради того, щоб побувати на «мультитематичному» фестивалі, який за чотири роки встиг назбирати купу доволі впертих шанувальників.
Там можна було навчитися багатьом цікавим речам – починаючи з жонглювання вогняними кулями і ходіння по розпеченому вугіллю, і закінчуючи складанням дитячих будиночків з дерев’яних паличок і виробництвом зубної пасти.
Цьогорічне «Трипільське коло» мало називатися «Повітря» – за назвою однієї з чотирьох стихій. Однак насправді до фестивалю набагато більше пасувало б слово «Багнюка». Втім, повітря теж свого додало – окрім дощу на фестивалі також давав про себе знати доволі помітний вітер. Хоча, як розповідали господарі намету з бісером, фестивалю ще пощастило, бо нещодавно на Черкащині на один з фестивалів завітав був такий вітер, що намети піднімало в повітря разом з людьми.
Загалом погода з учасниками фестивалю бавилася, як хотіла.
В перший день заходу світило сонечко (що цікаво, сонячно було і в останній день заходу), однак, оскільки в інших областях йшли сильні дощі, то доволі значна частина учасників просто не змогли прибути вчасно. Майже пустою була галявина «Езотерики», і єдиному майстру з цієї секції в перший день довелося «віддуватися за всіх».
На ярмарку весь час косилися в бік езотеричної галявини – що то за майстри і магістри, що не можуть дати раду з дощем. І згадували про вихідця з Одеси – Данила Коткіна (він же – Девід Коперфільд), який, кажуть, колись зупинив цунамі, котре ледь не зірвало його виступ на одному з океанських островів. Розповідали і про бабусь-знахарок, котрі справді вміли так домовитися з погодою, що відступав найсильніший дощ…
Однак на фестивалі чи то не виявилося таких майстрів, чи то ж вони просто дощ любили – однак час від часу фестивальні майданчики непогано поливало. Відтак витримали то тільки найстійкіші – їх виявилося досить багато. І приїхали вони явно не майданчик з езотерикою…
На галявині «Здоров’я» майстрів було декілька, зате була інша незручність. Поблизу був намет з прихильниками Крішни та їхніми піснями, тож слухачам «Здоров’я» довелося неабияк тренувати слух, аби вирізняти слова майстрів з кришнаїтських співів. Зате от вам бонус – заразом провели й урок толерантності.

 

Спочатку, в перший день фестивалю, це був гарний, чистий і сухий зайчик-пострибайчик…	А потім їх зібралася ціла компанія – з бубном, човном з надписом «Трипільський Мазай», і самим дідом Мазаєм з бородою… Так і ходили колами:)

 

Біля барабанів – «брудні танці» під дощем	До Трипільської печі сходяться грітися босі і взуті гості

 

Ще більшої толерантності довелося вчитися господарям наметів з ярмаркової зони. Біля них примостився намет Drum Zone. Там проводили сеанси ритмотерапії – всіх охочих вчили барабанити по величезних залізних бочках.
Ритми були потужні – навіть знаходилися бажаючі потанцювати під них під шаленою зливою. Але зливи починалися і закінчувалися, а от барабанили в Drum Zone майже цілодобово…
Не підвели і співаки – попри негоду на фестивалі виступили і Бумбокс, і Катя Chilly, і AtmAsfera, і ще ціла купа гуртів.
На малій сцені постійно, за будь-якої погоди, були танці. В «Сінема-наметі» – фільми. В першу ніч фестивалю – а тоді ще була досить непогана погода – там можна було подивитися навіть «Пропалу грамоту» з Миколайчуком, а це ще окреме задоволення.
Посеред фестивального майдану стояла шестиметрова імітація гори. З одного боку на неї залазили прихильники скелелазіння, з іншого на мотузці – на доволі пристойній швидкості – спускали прихильників екстріму. І уявіть собі, біля того другого боку весь час, навіть під час зливи, стояла величенька черга охочих розсікати власною «пикою обличчя» дощове повітря.
Величенький натовп зібрався в наметі поетів, де навіть у грозу не припиняли читати свої вірші майстри і підмайстри слова. Неабияку популярність принесла злива майстрам, які прямо на фестивалі випікали в печі глиняні горщики. Біля печі можна було грітися – і це був величезний плюс! І так – десь зо 20 майданчиків…
Місцеві жителі теж доклалися до теплої атмосфери – в деяких дворах всіх бажаючих запрошували абсолютно задарма помити ноги-руки водою зі шлангів. А оскільки вийти з поля з чистими ногами було нереально, то така послуга користувалася чималим попитом.
Здавалося б, фестиваль як фестиваль, багнюка як багнюка – що в тому цікавого? Насправді цей захід по праву можна розглядати як «нашу відповідь Чемберлену» – тобто всім, хто нарікає на те, що молодь стала бездуховною, байдужою, не цікавиться традиціями, не може підняти дупу від комп’ютера, не схильна до співчуття, що сучасні українські «торгаші» думають тільки про прибуток, а в сільських мешканців взимку снігу не допросишся.
Молодь – і то молодь в найширшому сенсі тих слів, від 16 до 40 – не просто зірвалася з місця, а їхала доволі неблизький світ під дощами і зливами заради того, щоб посидіти на майстер-класах, побачити цікавих людей, почути нові ідеї. З таких фестивалів і народжується та громадянська активність, на ґрунті якої і вибудовується з часом справді демократична держава.

 

 

«Територія кохання» (такий собі майданчик для знайомств) цього року була строгою…	Змагання позашляховиків: заїхати – заїхали, а от виїхати… А трактор – один на всіх.