Як би не сварили зараз в Україні міліцію, а таки на селі міліціонер – найголовніша людина. Бо якою б не була там вгорі влада, а в селі міліція – єдиний захисник. І тому найвідоміший міліціонер України – не міністр цього відомства, а сільський міліціонер з Вінниччини Володимир Бродський. Цього року він відзначав сторічний ювілей. З його розповідей можна було б видавати посібник для тих, хто зараз таки йде працювати в сільську міліцію “за совість, а не по гроші”. І для тих, котрі скаржаться, мовляв, і зарплата мала, і техніки немає. Але 70 років тому в міліції транспорту не було взагалі. Не кажучи вже про техніку…

Грошей на цигарки дав голова суду, на сто грамів – районний прокурор. Від президента передали орден “За заслуги ІІІ ступеню”, а від міністра – відзнаку Міністерства внутрішніх справ України “Закон і честь”. Так святкував свій сотий день народження найстаріший міліціонер країни.
Поїхав батько з малим сином на базар у Тростянець. Коли по дорозі зустріли п’ятьох міліціонерів у формі, хлопчик із захватом вигукнув: “Тату, дивися, скільки Бродських іде!”… Цю історію вже не один десяток років переповідають жителі Тростянецького району. Кажуть, досі місцеві діти, коли граються в міліцію, називають міліціонерів “бродськими”. А Бродський – це міліціонер, який пропрацював у цьому районі дільничним більше тридцяти років. 16 вересня йому виповнилося 100 років. І в Міністерстві внутрішніх справ підтвердили: цей дід з Вінниччини – найстарший міліціонер країни.
Володимир Бродський дійшов своїми ногами до райвідділку міліції на урочистості, організовані правоохоронцями на його честь. Недочуває, погано бачить, але ходить сам. Онуки розповідають, що їхній дідусь ще в 95 років копав картоплю та полов буряки. Не сиділося. Але трохи прихворів після Дня Перемоги, коли мусів на сонці простояти кілька годин з чотирма букетами. Перегрівся, тому дідусеві поставили крапельницю. Доти потреби в медикаментах не було.
Дочка, зять і дві онуки – мало не всі родичі довгожителя – медики. Глядять діда, і обіцяють, що молодший правнук, шестирічний Володя, якого назвали на честь прадіда, піде його стежками. Хлопчик сам того хоче і вже приміряє формений кашкет.

 

 

Цьому знімку 96 років. Тут майбутньому дільничному, який згодом стане найвідомішим міліціонером країни, щойно виповнилося чотири.

 

– Якщо він обере цю нелегку професію, не прогадає, – каже відповідальний секретар спілки Тростянецького організації ветеранів та пенсіонерів органів внутрішніх справ Віталій Подолян. – Така в діда біографія, що правнук службовими сходами піде і ще буде міністром внутрішніх справ.
Народився Володимир Бродський у бідній селянській сім’ї. Батракував. Навіть запис у трудовій книжці є, про те, що служив у пана пастухом за два рублі на тиждень. У 1939 році, після короткого навчання у Львівській школі міліції, прийшов у Тростянецький відділ внутрішніх справ на посаду дільничного оперуповноваженого. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, призвали до лав Червоної армії. Був двічі поранений.
– Він усе добре пам’ятає, що на Курській дузі воював, як на рейхстагу розписувався, – каже онука Людмила. – Місця вже не було, щоб підпис ставити, стільки радянський солдатів там до 1947 року розписалися. Дідусь каже, що він усю війну на пузі проповз. Розповідав, як по двадцять днів на морозі німецьких офіцерів вистежували. Сам не говорив, це ми вже потім дізналися, що він в підрозділі СМЕРШ був розвідником.
Закінчив воювати в Кенігсберзі (Німеччина). Коли демобілізувався, повернувся далі працювати дільничним. На ту саму дільницю, що розтяглася на вісім сіл.
– Додому з’являвся раз у тиждень. Транспорту не було ніякого. Тоді в міліції була одна пара коней і віз. Пішки ходили, – говорить Віталій Подолян. – Це аж у 61 році, якраз коли Бродський пішов за вислугою років, дали на райвідділ вантажівку ГАЗ-51. Вийшов він на пенсію у званні старшого лейтенанта, а дотепер дали йому полковника.
Працівники райвідділу подарували йому тоді новенький мундир з погонами полковника і спеціально пошили новий кашкет.
– Батько такий задоволений був, – розповідає дочка Валентина. – Кітель в шафі висить, а кашкет коло нього постійно на тумбочці. Дивиться. Нікуди прибрати не дає. Як бачить молодих міліціонерів, розуміємо, що дуже він любив свою роботу. Каже: “Боже, які вони славні, як гарно вдіті! Як я жалію, що не молодий”.
А про те, що робити, аби до ста років прожити, сам ювіляр каже:
– Працювати.
– Він все життя на роботі, – додає дочка. – Раз на два тижні приходив додому з дільниці. Пам’ятаю, як усі діти на вулиці його зустрічали і до воріт проводжали. Але він мене не виділяв серед інших. Не брав на руки, бо я його дочка. А я дуже пишалася тим, що у мене батько – міліціонер. І мама його шкодувала. Найкращий шматок – йому. Переживала, щоб не голодний був. І в теплі. Казала, щоб у сільраді на стільцях не спав, а до молодиці йшов ночувати.
Чи слухав тоді жінку чи ні, дід не зізнається. Сміється, затягуючись сигаретним димом.
– Він курить з восьми років. Тоді всі так курили, – пояснює онука. – Зараз за день пачку спустошує. Раніше по три пачки курив. Намагаємося обмежувати. Заборонити зовсім не можемо.
Любить їсти довгожитель солодощі. По півкілограма печива та цукерок купують йому щодня. Крім того, ще може крадькома “приговорити” банку цукру. А щоб взяв ложку-другу каші чи супу, вмовляють. Дочка каже, що вдається з ним сторгуватися за сигарету.
І, виявляється, треба було до ста років дожити, аби сам генерал підніс запальничку. Так годив ювілярові головний міліціонер області Валерій Нонік, коли винуватець урочистостей у Тростянецькому райвідділі міліції закомандував покурити на сходах, перш ніж з колегами сфотографуватися.
На цигарки йому вручив конверт з грошима районний прокурор, а голова суду сказав, що дає гроші на сто грам. Але найцінніші, певно, для діда були інші дарунки – ті, що можна почепити на кітель.

Міліціонери стільки не живуть…
Тепер поруч з орденами часів Великої Вітчизняної, на грудях Бродського висять сучасні і не менш солідні відзнаки. Від Президента України привезли найвідомішому міліціонерові країни до ювілею орден “За заслуги ІІІ ступеню”. А від міністра внутрішніх справ головний міліціонер області передав Володимиру Бродському відзнаку “Закон і честь”.
– За свої довгі роки праці в міліції вперше підписував вітальну листівку людині, якій виповнилося сто років, – каже генерал-майор міліції Валерій Нонік. – Більше тридцяти віддати службі в органах внутрішніх справ, пройти війну в підрозділі СМЕРШ, далеко не кожній людині це під силу. Молодь міліцейська не знає ціну тим нагородам, які у Бродського є на кітелі. Що таке орден Червоної зірки? Це за подвиг з пролиттям крові. І таких у нього два. Та й орден Слави мало хто з ветеранів війни має на грудях. Скільки ця людина житиме, стільки буду приїздити вітати його з днем народження. Обіцяю.

 

 

 

Колеги Володимира Бродського дивуються його віку і тому, як колишній дільничний у свої сто років почувається.
– Він сто грам пив з нами ще торік. І на всі наші урочистості ходив завжди. Десь, коли йому виповнилося 95, ми задумалися: чекайте, міліціонери ж стільки не живуть. І почали до ветерана інакше ставитися. Зараз із кожним святом вітаємо. Хотіли до нього додому прийти на ювілей, але він категорично сказав: “Ні, сам прийду в райвідділ”.
Після звільнення з міліції Володимир Бродський ще тридцять років працював охоронцем на місцевому спиртзаводі. Пішов на заслужений відпочинок у 77 років.
...але напророчила циганка
– Злочинність тоді була висока, – згадує наступник дільничного Бродського Микола Шкарпітний. – Були і вбивства, і пограбування, і крадіжки. Підпалів багато. Після війни були злидні, голод постійний. Тому бандитів було набагато більше, ніж зараз. А міліціонерів на район всього-на-всього 17. Які методи розкриття злочинів використовували? Працювали з людьми. Отримували оперативну інформацію, реалізовували її, проводили комбінації. Силу не застосовували. Ні! А щодо показника розкриття, то рівень високий був – 91 чи 92 відсотки від усіх злочинів розкривали. Сто відсотків не буває, тоді не було і зараз нема.
А керували райвідділами міліції в ті часи капітани. Це вже зараз, якщо начальник, то, принаймні, полковник. Тоді ж можна було прослужити в органах усе життя, і вийти на пенсію старшим лейтенантом. Як Володимир Бродський.
Живе він у селі Северинівка під Тростянцем біля дочки Валентини з її чоловіком. Зять довгожителя у той самий день святкував свій ювілей – 60 років. Його старша дочка про дідуся розповідає так:
– Міліція, армія, міліція. Таке у нього життя було. Як здоров’я? Як на сто років. Доглядаємо. Три правнука він має. Праправнуків ще, сподіваюся, дочекається.
А ще онука розповіла, що до ста років прожити в парі її дідусеві з бабусею напророчила циганка:
– Вона перейняла бабусю і каже: “Розкажу, скільки ти проживеш і як, якщо віддаси мені подушку”. А на подушці лежала дитина, і бабуся не віддала подушку. Циганка тільки й сказала: ви проживете разом до ста років. Більше нічого. Може, мала сказати, що перша дочка помре молодою... Не знаємо.
Подружжя Бродських – справді довгожителі. Дружині Володимира Бродського Анастасії онуки вже рахують вік заново. Кажуть: “нашій бабці п’ять місяців”, бо свій столітній ювілей вона зустріла ще в травні. Тепер так само рахуватимуть і дідусеві. Разом подружжя Бродських прожило 80 років.