Ви вважаєте, що танці – це тільки спосіб відпочинку і зняття зайвих кілограмів? Ні, беріть набагато вище. Танець – це ще й спосіб порозумітися не тільки зі своїм тілом, а й зі своїм серцем, він допомагає вирішити психологічні проблеми і створити гармонію в душі. Один з таких танців – запальне фламенко. Його неможливо станцювати, не вкладаючи в кожен рух шматочок власного серця.

У 2001 році було відкрито першу на Україні школу фламенко, яка згодом перетворилася на ансамбль “Дуенде”. Це слово означає “дух, внутрішній вогонь”, без якого танок буде несправжнім.
Засновником школи є Світлана Ліпінська, яка, будучи хореографом народних танців, віддала своє серце саме фламенко, поїхала до Іспанії його вивчати.
Мистецтво фламенко виникло у середині XV століття в південній частині Іспанії – Андалузії. Його принесли з собою цигани, що прямували з Індії у пошуках власної землі. Вони пережили багато страждань, але не втратили внутрішньої незалежності, зберегли свою самобутність і змогли створити яскраве і феєричне мистецтво.
В ньому сполучаються фрагменти історії, культури і релігії різних народів: грецькі тріскоти, арабські хаджі, григоріанські співи, кастильські романси, іудейські плачі, мелодії африканців та інтонації індійських циган. Все це лягло в основу стилю фламенко. Саме тому танець несе в собі певну енергетику, яка обов’язково передається тому, хто його вчить і виконує. Це енергія свободолюбства й вибухового темпераменту.
Мистецтво танцю за своїми абстрактними образами у чомусь нагадує поезію. Танцюрист не лише виконує виразні фігури, він розповідає історію. Колись танець супроводжував життя людини повсюдно. Будь-яка значна подія – збір урожаю, полювання, войовничі походи – починалася з танців. Чоловіки і жінки виражали свої почуття, своє світосприймання за допомогою ритуальних рухів. Взагалі, танець – це рух, сповнений емоцій та переживань. Згодом людина втратила ці здібності, втратила відчуття власного тіла, перестала до нього прислухатися. Але гармонійний розвиток особистості не можливий без гармонійного розвитку власного тіла. Саме такий танець, як фламенко, може бути шляхом до цього, адже він, на відміну від більш сучасних танців, зберіг у собі функцію спілкування.
Постава фламенко дуже виразна: різкі вигини рук, тендітне перебирання пальцями, легкі, виразні, колоподібні рухи кистями, вигнута спина, з трохи фіксованим прогином, дещо відведені назад плечі, усі рухи ритмічні і фіксовані, виконуються під стукіт каблуків.
Ще одна особливість фламенко – це монотанець. Він практично не виконується в парі, тому можна починати вчитися одразу, як виникло бажання танцювати, аби щось змінити у своєму житті. Кожний має можливість знайти щось цікаве саме для себе, не пристосовуючись до партнера, виразити себе через танець незалежно від віку і попереднього танцювального досвіду.
Фламенко допоможе вибудувати струнку поставу, набути впевненої ходи, граціозності. У танці фламенко завжди поєднані любовна туга і пристрасть, це дає можливість розкрити і реалізувати свій творчий потенціал, темперамент. Танець фламенко не потребує широкого сценічного простору, для нього потрібний простір внутрішній. Цей танець стає стимулом для розвитку власної особистості.
У танці фламенко танцюрист не намагається відірватися від землі, як в інших видах танцю, навпаки – має максимальний контакт із землею, ніби вибиває із неї пил. Це як твердження своєї життєвої позиції. Відчуття заземлення дає людині відчуття безпеки й захищеності.
Кожна частина тіла символізує якусь сферу нашого внутрішнього, духовного життя. Голова – наш розум, наші думки. Плечі, руки, груди – це почуття. Плечі – почуття відповідальності або провини. Груди – глибокі переживання, любов, образа. Лікті – соціальні почуття, якими ми виборюємо місце у житті. Кисті рук – мова, процеси мислення, які пов’язані з висловлюваннями. Пальці – відтінки почуттів. Ноги – опора, на якій тримається все життя. Хребет – внутрішній стрижень, основа особистості, характер. Коли починаємо через рух розвивати своє тіло, це дає потужний сигнал у психічну сферу людини, впливає на її нервову систему. Кожен танцювальний рух має своє символічне значення, яке відшліфовувалося протягом століть. Кожний, хто танцює фламенко, на підсвідомому рівні коригує фізичні вади і вирішує психологічні проблеми.
Внутрішньо скута людина не може одразу широко розвести руки, підняти їх. Повне витягування рук виражає найбільш повні почуття. Для фламенко характерними є диференційовані філігранні рухи кистями і пальцями, це дозволяє скинути накопичену втому, напругу, сприяє більш природному і легкому висловлюванню емоцій, почуттів, думок. Кожен танцюрист, ретельно опрацьовує впевнені рухи і пози фламенко, які не легко даються натурам м’яким і поступливим. Таким чином поступово виникає впевненість у собі, вміння доводити свою правоту, відстоювати свої інтереси. Танець виховує характер людини як цілісної, гармонійно розвиненої особистості.

Танцювально-рухова терапія

Танцювально-рухова терапія (ТРТ) – це різновид психотерапії, який використовує рух і танець для соціального і фізичного розвитку людини. А також для корекції і усунення психологічних і психічних проблем.

 

 

 

З давніх-давен люди вірили у цілющу силу танцю. Він має власний ритм і естетичну форму, що нормалізує загальну енергетику людини. Багато поколінь інстинктивно застосовували саме такі його властивості. Але тільки в середині XX століття терапевтичний вплив танцю знайшов наукове підтвердження.
Першим танцювальним терапевтом була американка Меріан Чейз, танцівниця і вчителька, яка працювала в госпіталі св. Єлизавети у 50-х роках минулого століття. Вона помітила, що в процесі танців пацієнти з різними фізичними і психологічними проблемами відчувають емоційну розкутість і входять у стан гармонії.
Фізіологи, психологи і психіатри почали вивчати причину такого позитивного впливу танців на самопочуття людини. У 2007 році засновано громадську організацію під назвою Українська асоціація танцювально-рухової терапії, директором якої є Світлана Ліпінська, професійний хореограф та психолог, танцетерапевт, керівник першого центру психології танцю.
– Спонтанний рух і танець, – розповідає Світлана, – є віддзеркаленням особистості, нашого стилю спілкування зі світом та іншими людьми. У кожного – свої проблеми, можливо, не вирішені конфлікти із собою та оточенням. І дуже важко іноді виявити, у чому суть цих конфліктів та проблем. Основні завдання танцювальної терапії – спочатку виплеснути їх назовні через танець, пережити заново деякі моменти, що залишили неприємні спогади, згадати забуті емоції і почуття та висловити це вголос. Інколи під час танцю виникають вільні асоціації, думки, образи. На груповому занятті ми сідаємо в коло після кожної вправи і все це обговорюємо. Кожен учасник групи робить для себе несподівані відкриття, власні чи з досвіду інших. Створюється надзвичайна атмосфера, мікроклімат. Група – це ніби відтинок суспільства, де ми всі різні, із власними турботами, де завжди не вистачає часу для порозуміння, співчуття, взаємодопомоги. Заняття допомагає наблизитися один до одного. Танець допомагає як у внутрішньому процесі розвитку особистості, від глибинного самопізнання до вміння висловлювати свої почуття, так і у соціальному – вдосконаленні мистецтва спілкування. Але щоб був належний ефект, необхідно відвідувати тренінги не менше року.
У чому ще користь від вільного танцю, в якому немає встановленого регламенту рухів?
На кожному занятті ми опрацьовуємо якусь конкретну тему, адже учасники групи не просто вільно рухаються. Навпаки – вся увага і свідомість спрямована на якусь частину тіла, або на кілька одразу, щоб відчувати їх у просторі. Так відбувається відновлення зв’язку тіла і свідомості. Танець дає можливість висловити те, що не можна передати словами.
З дитинства нас вчать стримувати свої емоції – образу, страх, гнів і навіть радість. Нема таких емоцій, які не відбилися б на тілі. Через це, а також через неможливість вільно демонструвати свої емоції людина відчуває себе ніби затиснутою у панцир, і це може призвести до повного відчуження від власного тіла, а далі – стрес, депресія, соматичні хвороби, загальна нервова напруга, м’язові блоки. Такий стан дає відчуття самотності, ізоляції від інших людей, тривожності і навіть агресії.
І ніщо, так швидко, як танець, не може зняти цей “панцир”, причому м’яко, поступово, бо є можливість у безпечному оточенні виразити усі придушені емоції, опрацювати нові, різноманітні форми поведінки. А значить змінити щось у собі, у своєму житті. Ми вчимося довіряти своєму тілу, а отже, довіряти собі. Зняття м’язових блоків веде до розвитку чутливості, сердечності й відкритості по відношенню до інших людей та навколишнього світу. Розвиток спонтанності вчить вмінню приймати нестандартні рішення.
Чи всім підходить ТРТ?
Наш центр проводить групові заняття, тренінги та семінари. За сприяння асоціації проводиться якісне навчання майбутніх танцетерапевтів. Адже в Україні ще слабко розвинений напрямок фізичної і психологічної корекції. ТРТ використовують як додатковий метод лікування психічних розладів у дорослих і дітей. Вікових обмежень немає, бо немає встановлених правил рухів. Кожен знаходить те, що потрібне саме йому – вирішити психологічні проблеми, розвинути особистість, фантазію чи фізично самовдосконалюватися через загальну гармонію і самопізнання.
Cвітлано, ви – професійний хореограф, практичний психолог, танцювально-руховий терапевт. Що спільного у танцювальних “па” та академічної психології?
Я маю дві вищих освіти. Перша – академічна хореографія, друга – практична психологія. Але оскільки мені рівнозначно подобалися як психологія, так і хореографія, то я не могла зробити вибір на користь тієї чи іншої спеціальності... Сьогодні танцювально-рухова терапія вже є самостійним напрямком. В Америці і в Європі на танцювального терапевта навчаються три роки на стаціонарному відділенні. В Україні ця спеціальність навіть не представлена у вузах і звісно не акредитована як професія.
Зараз психологи усвідомлюють, що невербальні методи роботи дуже швидко допомагають людині справитися зі своїми проблемами. Для того, щоб знайти вихід з тієї чи іншої ситуації, психотерапевти повинні зважати на людський організм в цілому. Тому психотерапевти у своїй роботі використовують як вербальні, так і невербальні методи. Перш за все, велика увага приділяється роботі з тілом, бо тіло – це та оболонка, в якій ми живемо. Ми не можемо усвідомлювати своє “я” без свого тіла. Тому танець в танцювально-руховій терапії береться як більш широка категорія.
Відомо, що танець як вид мистецтва є більш пізньою формою розвитку танцю взагалі. Зокрема, класичний балет вважається вінцем технічного прогресу, бо люди навчилися виконувати надзвичайно складні вправи. Але такий танець несе в собі великі навантаження для тіла, і для психіки людини. Для того, щоб виконувати такі вправи, треба дуже довго вчитися. Та й не всі люди можуть фізично витримувати такі навантаження. Однак слід пам’ятати, що танець зародився як форма спілкування і не потребував якихось особливих навичок чи вмінь. Танець здатний емоційно передавати стан людини в даний момент. Тварини, наприклад, спілкуються за допомогою рухів, погляду, дихання. До 90% інформації людина отримує невербальним шляхом. Існують навіть такі поняття, як кохання або ненависть з першого погляду. Наша підсвідомість без нашої участі “перетравлює” невербальну інформацію і видає нам відповідну емоційну характеристику – подобається або не подобається. Інтуїція – дуже потужний і тонкий механізм. Але вона не є якимось дивом. Інтуїція – це розвинена чутливість людини до себе самої і тих імпульсів, які вона отримує через емоції, думки, своє тіло та від інших людей. І коли людина за допомогою танцювально-рухової терапії вчиться відчувати своє тіло, визначати імпульси ззовні, та зсередини то у спілкуванні із самим собою або групою людей стає більш чутливою. Але найголовніше – людина починає розуміти сама себе.

 

 

 

Я особисто дуже люблю народні танці. Мені завжди подобалися танці темпераментні: циганські, арабські, іспанські. Українські танці теж не менш енергійні. Але будь-який танець варто пропускати через душу. Сам по собі рух ще нічого не означає. Один і той же рух може бути різним в залежності від того, що людина хоче ним сказати. До того ж народний танець є основою будь-якого танцю. Тому що народ танцював з будь-якого приводу: народ страждав – він танцював страждання, народ радів – він передавав у танці свою радість. Рухи народжувалися, віками відшліфовувалися, набували географічного, історичного, культурного забарвлення кожного народу. Тому не можна сказати, що цей танець кращий, ніж той. Наприклад, сьогодні мені хочеться вдягнути джинси, завтра – зробити гарну зачіску і одягнути золоті прикраси. То є мій настрій, моє відчуття сьогоднішнього дня. Так само і з танцями.
Фламенко ж для мене є танцем, в якому гармонічно поєднується чоловіче і жіноче. Крім того, танцюючи фламенко, ви виробляєте дуже гарну структуру хребта, вирівнюєте поставу, і – вчитеся не ховати очі.