"Я ці українські звичаї знаю так само, як і китайські. Мені стидно, да, але шо?!" - жваво жестикулює жіночка років під сорок, стоячи біля під'їзду ніжинської багатоповерхівки. З шостого поверху долинає яскравий спів дівочих голосів - триває обряд викупу молодої. На самому поверсі місця вже немає, так людно. Друга родичка їй вторить: "Мені таких обрядів не нада співать. Я сама спою". За кілька годин обидві із захопленням вчаться традиційних танців від етногурту автентичної пісні "Божичі". Прищеплення традиції відбулося.

Стук і грюк

До формату весілля в етнічному стилі Мирослава Вертюк ішла, на думку її мами, все життя. Хоч вік ще досить молодий - цьогоріч Мирославі 25, віддавна була впевнена у саме такому, а не іншому способі святкування весілля. Ще коли мешкала в Ніжині, Мирослава відвідувала фольклорний ансамбль, а пізніше навчалася фольклористики в університеті імені Шевченка. Її викладач, а заодно співачка з відомого музичного етнохаос-гурту "ДахаБраха" Олена Цибульська приїхала привітати молоду та допомогти їй добре провести це дійство. "Останнім часом такі весілля відбуваються набагато частіше, - каже Олена. - Ми приблизно за місяць до цього співали на подібному святі. Не цілком, але невеличкі вкраплення традиційного етновесілля таки були представлені: завивання гільця, покривання молодої..."

Зростання попиту на етнічність спостерігає й одна із засновників гурту "Божичі" Сусанна Карпенко. Якщо не весілля, то корпоратив в етностилі їм замовляють усе частіше. Не останню роль у цьому відіграли акції Олега Скрипки - етновечорниці, гаївки, які без тих же "Божичів" важко уявити.

Друзі Мирослави Вертюк з Одеси Надія та Дмитро Скорики переконують, що і в їхньому регіоні є попит на етно: люди звертаються до своїх коренів. Самі Скорики рік тому на прикладі власного весілля реконструювали традицію Кодимського району Одещини - етнографічно це пограниччя Південно-Східного Поділля та Придністров'я.

Підготовка до такого свята триває не тиждень і не місяць. Відтак молоді мають час і натхнення обдумати своє рішення, підійти до дня шлюбу виважено, розсудливо. У 2006 році Данило Данилейко, етномузиколог із гурту "Гуртоправці", взяв шлюб і зіграв весілля в Мамаєвій слободі у Києві. Бажання влаштувати весілля за всіма традиційними канонами Данило пояснює так: "Це народ дає добро, одружимося ми таки чи ні. У народному весіллі є чимало сакральних моментів. Приміром, у день шлюбу молоді ніби неживі. Вони "померли" як хлопець і дівчина, а після цього "народжуються" як сім'я. До них у цей день не торкаються, їх водять за хустку, за рушник".

До того, яким чином відбуваються нині загалом шлюбні гуляння, Данило ставиться скептично: "Я не бачу сенсу у весіллі як розписуванні, а потім гулянці в ресторані. Хоч би яким був тамада, хоч би як розважав, все одно виглядає як п'янка. Є така приказка: без стуку і грюку взяв, як суку. Народне весілля - це і є той стук і грюк".

Cекрети мільйона деталей

За підготовку до суто етнічного шлюбного обряду беруться передусім знавці своєї справи. І не дивно: що глибше занурюєшся у світ традиції, то більше бажання відтворити детально кожен елемент дійства.

Надія і Дмитро хоча й відгуляли своє весілля лише рік тому, нині беруться за організацію таких дійств для інших. Данило Данилейко, хоч як це парадоксально, вважає, що сучасне весілля "по-сільському" в місті буде дорожчим, ніж "міське". Оскільки - переконаний він - дістати звичайні троянди чи орхідеї та білу сукню з вельоном легше та простіше, ніж подбати про традиційний народний стрій, барвінки та колоски.

Весілля Мирослави та Максима Вертюків не було кришталево відтвореним "чернігівським весіллям" за фольклорними записами, що в сучасних умовах здійснити майже нереально. Свідоцтво про одруження молоді отримали від виїзного РАГСу в палаці села Качанівки, там і гуляли.

Сусанна Карпенко з "Божичів" не бачить проблеми у поєднанні архаїчного із сучасним: "Трапляються час від часу такі пари, які на хвилі моди на етніку хочуть такого весілля. Але тоді це виглядає у поєднанні пів-на-пів, тобто архаїка й сучасність: біла сукня плюс кілька етнічних пісень, а потім вже ді-джеї. Але й це непогано, оскільки люди приймають цю культуру, не сказати іншу - свою, але забуту".

Одесити Скорики не беруть участі у виступах якогось етноколективу, однак у весільних співах їм допомагали аж чотири гурти включно з місцевими - із села Шершенці на півночі Одещини - бабусями. Хату в Шершенцях Дмитро і Надія придбали для провадження зеленого туризму, у тій-таки хаті й відгуляли. Весільний сарафан молодої (на Одещині відчуваються побутові впливи російських переселенців-старообрядців) був зроблений за традиційним зразком із характерних для одного з поселень регіону. Стрій для Мирослави Вертюк шила досить відома українська дизайнерка Олеся Теліженко - їй довірили, наприклад, убрати президентську родину на День незалежності. Мирослава ж замовила собі вбрання у стилі дружин козацької старшини.

Етно - в маси!

Про те, що до кожного більш-менш наближеного до традиції весілля підбирається відповідний фольклорний сценарій, - перелік елементів дійства, строїв, весільних обрядів саме з конкретного регіону, - здогадуються небагато гостей.

Сам він побажав на своєму святі відтворити дух поліського весілля, тож показана в Мамаєвій слободі обрядовість була родом із півночі Рівненщини та Житомирщини.

Специфічних пісень із Чернігівщини навчилися до весілля Мирослави і Максима дівчата під керівництвом Олени Цибульської з "ДахаБрахи". Валентина Іванівна Назаренко, давня подруга Мирославиної мами, не приховувала захоплення: "Я думала, що я гарно співаю, а послухала наших дружок, так у мене аж гордість за них узялася, що Україна живе. В наших селах, у принципі, традиція жива, ми співаємо тих самих пісень, перевдягаємося. І люди просять: "Ванівно, ми вас запрошуємо, бо ви можете, де треба, підспівати..."

Але село засмоктує масова культура, витісняючи прадавню життєву філософію, закладену, зокрема, і в весільній обрядовості.

Сусанна Карпенко з "Божичів" каже: "Міська молодь етнічність сприймає позитивніше, сільська реагує на кшталт: "Знайшли чим нас тут годувати".

"Для українців, як на мене, важливо, щоб усі були задіяні, а не один тамада, тоді це свято, - переконана Валентина Іванівна, яка очолює один із найкращих у ніжинському регіоні дитячих садків. - Закладена певна філософія: десь відволікти від буденності, десь розчулити батька-матір. Ось приклад: "Викотили з погреба бочку, видурили в батечка дочку, викотили та й старесеньку, видурили молодесенькуууу!"

Потребу в такій кодовій прадавній інформації відчуває, мабуть, не кожен, але вона зрозуміла багатьом. Етнічні весілля є одним із шансів, що давні засади буття перестануть сприйматися в Україні скептично, а навпаки, повернуться до пересічного українця.

Мода на весілля в народному стилі зародилася ще на початку 1990-х років, на зорі українського відродження. Все почалося зі Львова і з Тернополя - із львівського "Товариства Лева" і тернопільського товариства "Вертеп". Молоді люди саме з цих формувань почали одружуватися у народних строях, усіх гостей на весілля також просили прийти у вишиванках, а у виборі весільної музики надавали перевагу народним музикам акустичного звучання, а не традиційним "лабухам" з електрогітарами та "іоніками".

Щодо ж до іншої складової весілля в народному стилі - дотримання всіх стародавніх звичаїв і обрядів - то можна сказати, що ця мода ніколи і не проходила, люди дотримувалися усіх цих звичаїв на весіллях навіть за радянських часів, особливо в селах (маю на увазі, викуп молодої ("брама"), традиційні пісні про "гірку горілку", розплітання коси і зав'язування хустки молодій наприкінці весілля, поділ короваю між гостями і т.д., це все завжди було і нікуди не зникало).

Ці двоє відомих київських журналістів зробили своє весілля святом і справжньою пригодою водночас для всіх своїх рідних, близьких і знайомих зі столиці.

Анна і Віктор просто "повантажили" всю компанію в автобус і завезли Карпати, а саме у село Криворівню Верховинського району Івано-Франківської області. Так-так, у цю саму знамениту Криворівню, де жив і творив геній української літератури Іван Франко.

Наречений, наречена і майже всі весільні гості були одягнуті в українські строї.

Вінчалися молодята у старовинній дерев'яній церкві, якій понад 300 років.

А після церемонії вінчання в церкві молодята виконували усі гуцульські весільні звичаї, як-от дивилися разом в дірку калача, скільки ж то діточок Бозя їм там покаже:)?

Після цього молодий і молода розривали цей калач навпіл. За звичаєм, кому дістанеться більший шматок, той буде главою сім'ї. Вийшло, що відшматували порівну - добрий знак, рівноправ'я буде, значить!

Мені навіть складно уявити, що відомий український шоумен Сергій Притула (киянин і екс-тернополянин, автор знаменитого монологу про українське весілля) робив би своє весілля не в українському стилі. Наскільки знаю Сергія, він є дуже свідомим українцем, ніколи не цурається своєї малої батьківщини (міста Збаража на Тернопільщині) і постійно підкреслює свою приналежність до Тернопільщини, про що можемо судити навіть із його сценічного імені - Тернопільський Сірий.

Тому й не дивно, що своє весілля Сергій вирішив відгуляти на вітцівщині - у мальовничому Збаражі. Що цікаво, приготування до весілля почав ще задовго до того, як зробив пропозицію майбутній дружині:) Таємно, звичайно, щоб його обраниця ні про що не дізналася.

Юля (так звати Сергієву наречену, ну звісно, тепер вже дружину) йому не відмовила і відповіла "так" на пропозицію одружитися (а ви б відмовили такому хлопцеві, дівчата:)?) Хоча, коли Сергій прикотив до неї на роботу (Юля працює у салоні "Ауді" у Києві) з усім кортежем "Камеді-клабу" і зробив цілу виставу зі свого освідчення, Юля на мить завагалася (а вона дівчина ду-у-уже серйозна!) і подумала, що хлопці просто собі хильнули і забавляються. По ходу тої "вистави" зрозуміла, що не жартують, точніше, що Сергій не жартує і справді вирішив покінчити зі своїм холостяцьким статусом.

Свою хлопчачу вечірку перед весіллям, як розповів Сергій, він провів у місті Лева. А саме весілля відбувалося в старовинному Збаразькому замку.

День весілля був дуже інтенсивним в плані роз'їздів. Вранці весільного дня Сергій з дружбами і родичами вирушив зі Збаража (свого родинного дому) до Теребовлі (місто на Тернопільщині), звідки родом Юля. У Теребовлі, за звичаєм, викупив наречену і весільний кортеж рушив до Вишнівця Збаразького району, де у місцевій церкві відбувся обряд вінчання. Вінчав молодих отець Паладій, що було дуже символічним для обох молодят, тому що цей отець вінчав ще Сергієвих батьків!

Після вінчання молодята поїхали до Збаразького замку, де їх чекали козаки з салютами. До речі, так трапилося, що цього ж дня до моєї подруги приїхав бойфренд із США і вона повезла його на екскурсію до Збаразького замку, навіть не підозрюючи, що цього ж дня у Сергія Притули весілля! Дізналася вона про весілля вже по факту, коли прибула до замку. Але оскільки в моїх друзів не було часу чекати молодят, то вони оглянули замок, пофотографувалися на згадку з козаками.

Добре, але я відхилилася від теми про весілля Тернопільського Сірого. Грали на весіллі професійні музики - фольклорний ансамбль "Веселі галичани" Тернопільської обласної філармонії. Столи для гостей були накриті у барі "Легенда" при Збаразькому замку.

Що ж до весільного одягу молодят, то Юлина класична біла сукня дуже гармонувала із вишитою білим по білому Сергієвою українською сорочкою (а хто б сумнівався, що Сірий може одружитися не у вишиванці?!).

Гостей на весіллі було 120. Як сказав Сергій, за галицькими мірками, то це цифра. І ще він зазначив у інтерв'ю ЗІКу: "Я принципово не робив з весілля світської тусовки. Можна було понавозити з Києва два вагони "звьозд", але ми з дружиною вирішили зробити весілля для своїх: це найближчі родичі і друзі, з якими ми пройшли Крим, Рим і мідні труби".

Солістка одного із найпопулярніших в Україні етно-модерн гурту "Бурдон" зі Львова Оксана Гринько і її наречений Олег зробили своє весілля абсолютно традиційно українським від початку і до кінця. В них, уявіть собі, навіть сватання було за суто українським звичаєм - у вишиваних строях, з пов'язуванням рушників старостам.

Вінчання Оксани і Олега відбувалося у старовинній (ще 18 століття!) дерев'яній церкві Премудрості Божої у Шевченківському Гаю Львова, обряд вінчання проводив отець Ігнатій.

Весільний прийом молодята організували у дерев'яному ресторані українського стилю. Усі гості на весіллі, як бачите на фото, були в українських строях.

Забава вийшла на славу, було багато танців і пісень, навіть сама наречена не втрималася і заспівала зі своїм рідненьким "Бурдоном".

Лідер популярного українського гурту "ТіК" ("Тверезість і культура") Віктор Бронюк і його наречена (тепер вже дружина) Таня з Івано-Франківська організували їхнє весілля на малій батьківщині Віктора - селі Соколова на Вінничині.

Весілля було в українському стилі "від" і "до". На весіллі гуляло все село.

Столи накрили у спортзалі місцевої школи. Тато Віктора нагнав 170 літрів самогонки, закусок і гарячих страв наготували розмаїтих, але "цвяхом" кулінарної програми, безперечно, були сало, квашені огірки і хліб домашньої випічки.

Ведучим весілля був знаменитий шоумен Сергій Притула (Тернопільський Сірий). Взагалі-то Сергій кілька років тому зарікся тамадувати на весіллях, але після того, як Віктор Бронюк змалював йому концепцію власного весілля, Сергій погодився.

Дружби і дружки на весіллі, яких молодята мали три пари, були одягнуті в українські вишивані строї; також чимало гостей одягнули на весілля вишиванки.

Одяг молодят окремо заслуговує на опис. Костюми для Віктора і Тані створювала відомий дизайнер з Івано-Франківська Ярина Жук. Для нареченого вона пошила лляну сорочку із вишивкою білим по білому, такі ж орнаменти прикрашали ліф білої сукні нареченої. Блискучим доповненням до весільного образу Тані були вдало підібрані білі гердан і сережки (бісер, ручна робота).

З роси і з води усім "зірковим" українським молодятам! А особливо тим, хто не забуває прадідівських традицій і власним прикладом відроджує і пропагує їх!