Здебільшого пошановувачі інтернету звикли до того, що чат - це щось довге, нудне і не дуже позитивне. Однак є й винятки з того правила - чати із «знаменитостями», відомими людьми. Зазвичай вони цікаві тим, що людина на запитання інтернет-публіки відповідає набагато жвавіше, живіше і колоритніше, ніж на читаних-перечитаних, поправлених і відглянцованих інтерв'ю з журналістами. У свою чергу інтернет-читачі - люди доволі відверті, тож і запитання у них цікавіші, ніж ті, що може собі дозволити вихований журналіст. Отже - напередодні річниці Помаранчевої революції пропонуємо Вам розмову інтернет-читачів із Юрієм Андруховичем. Про помаранчеву революцію, студентів, сучасну літературу і багато-багато іншого...

Довідка

Хто такий Юрій Андрухович?

Класик сучасної української літератури, один з найвідоміших у світі українських культурних діячів. Лауреат численних міжнародних премій та нагород. Його книги користуються популярністю як в Україні, так і за кордоном. Його книги також переладено англійською мовою. В юності він був засновником постмодерністичної течії в українській літературі, очолював відому літературну групу "Бу-Ба-Бу" ("Бурлеск-Балаган-Буффонада"), яка обєднувала авторів із Києва, Львова, Станіслава.

На його книгах виховувалося - та й виховується не одне покоління українських студентів. Цілком підпадає під категорію „Духовного авторитету" для української молоді.

Часто буває в Америці, в Німеччині, Франції

Що таке перверзії?

«Українці мігрують, і маємо всі підстави вважати міграцію масовою. Вони мігрують і мімікрують до поліційних нальотів, облав і депортацій. Незважаючи на високий ризик потрапляння до в'язниці, борделю чи будь-якої іншої неволі, вони все одно мігрують. Вони рвуться через усі загорожі, колючі дроти й залізні завіси, бо вони європейці і не можуть не бути в Європі. Вони також європейці, хоч і нелегальні», - таку промову виголосив Станіслав Перфецький у Венеції.

Перфецький - головний герой третього роману Юрія Андруховича - „Перверзія".

У буквальному перекладі „Перверзія" означає збочення або перевтілення. І хоча роман «Перверзія» побачив світ ще 1996 року, однак тема української міграції актуальна й нині.

«Перверзія» (1996) - третій роман Андруховича. У ньому здійснено спробу радикального виходу за межі традиційного «українського крейдяного кола» - ґротеск, іронія, містика й еротика, а також перманентні забави з мовою на тлі авантюрно-детективної історії в «місті привидів» Венеції стали тією живою сумішшю, що спричинила читацький успіх перших видань роману. Роман перекладено англійською, польською, російською, сербською і фінською мовами.

 

Про політику

- Який, на Вашу думку, портрет виборця партії регіонів? Не можу зрозуміти, чому їх не можна переконати...

- Взагалі-то перш ніж переконувати, треба було б їх вислухати. Але я не думаю, що й платіжки сильно змінять ситуацію. Коли вони голосували у 2004 р. за Януковича і в 2006 р. за ПР, їм насправді зовсім не йшлося про економіку чи про «покращення вже сьогодні». Їм ішлося і йдеться про те, щоб бути разом з Росією. Ось такий психологічний портрет - несприйняття нашої незалежності. І доки Янукович буде загравати з Росією, доти вони його й будуть підтримувати.

- Як Ви ставитеся до подвійних стандартів ЄС - газ важливіший за свободу?

- Дуже негативно. Я на цих подвійних стандартах завжди наголошую, коли в мене є нагода виступати перед західною аудиторією. На жаль, їхні політики утікають від відповіді. Віце-президент Єврокомісії і «наш великий друг» Фергойген тричі відмовлявся від прямих дебатів зі мною. Звичайно, для нинішньої верхівки ЄС газ - усе, а свобода ніщо. Але мені цікаво, як розвинеться останній польський демарш. Дуже важливо, щоб Східна Європа вела свою незалежну лінію всередині ЄС. Це дає нам непогані шанси.

- Всі ставленики Кремля в інших країнах погано закінчували. Чи надовго це в нас?

- Та ні, дуже не хотілося б, щоб надовго. Якщо надовго - Україні гаплик. Я думаю, в Україні на сьогодні вже кількісно переважають ті, що за незалежність, а не за Росію. Вони просто, як завжди, розпорошені і роз'єднані, чим і скористалися ПР та їхні шестьорки. Тобто відповідь проста і жорстока: вони будуть при владі так довго, як довго ми їм це дозволятимемо.

- У 1917 році інтелігенція вирішила, що вона вища за бидло. В результаті червоні вурдалаки захопили владу. Чому моральні символи країни відомі «за бугром» і майже не відомі в Україні? Хто буде протистояти геббельсівській пропаганді осіб кримінальної національності?

- Не думаю, що інтеліґенція в силі зупинити вурдалаків, якщо вони вже вийшли на кін. До того ж, якщо вурдалаки й самі йшли під проводом інтеліґенції (Ленін, Радек, Зінов'єв, Троцький ітеде). Я хочу сказати лише, що «інтеліґенція» теж буває дуже різною і не варто на неї все звалювати, бо мало хто що під цим застарілим словом розуміє. А протистояти владі, звісно, треба - особливо сьогодні. І не чекаючи на якусь ефемерну «інтеліґенцію» чи «моральні символи». Просто встати і вийти. Це називається пряма громадянська дія. Чому 11 липня 2006 року, після морозівської зради, нас не стояло під Верховною Радою хоча б з 30 тисяч і не показало йому, Морозові, та іже з ним великий всенародний фак? Чому там тільки звезені автобусами голубі стояли? Цю контру дуже легко було задушити в зародку (кажучи по-більшовицьки), тільки ж ми не вийшли і не задушили. А тепер чекаємо, що нам скаже якась «інтеліґенція».

- Чи не могли б ви порадити яскраві твори про Майдан?

- Ні, не можу. Майдан сам був великим твором мистецтва, нашим колективним. Його неможливо перевершити жодним літературним текстом.

- Як на тебе, які саме цінності були цінностями помаранчевої революції? Тільки, якщо можна, - не розмито (як от "ну, це приблизно те саме, що і європейські цінності..."), а конкретно: 1) 2) 3)...

- Скільки їх має бути, цих пунктів? Справа ж у тому, що на Майдані скільки було людей, стільки й цінностей. Тобто найвищою цінністю була людина - одна, окремо взята. Тільки не подумай, що її ім'я було Віктор Андрійович Ющенко. Це він собі так думає:))

- Мені так здається, що найбільш пригніченими після Помаранчевої революції залишились українські інтелектуали, до яких і ви відноситеся. Перечитуючи статті за 2004-2006 можна побачити як ви всі (плагіаторів на подобі Литвина прошу не зараховувати)і надалі намагаються донести світовій спільноті що не ми винні в ситуації яка склалась в Україні, а наше "вельмишановне" керівництво. Дякую Вам за Ваші виступи перед світовою спільнотою в Ляйпцигу. Ви зробили все, що від Вас залежало і навіть більше.

- Дякую також. Я ще не «зробив усього», «роблю» і далі. Хоч, мабуть, ми всі («українці доброї волі») повинні б дещо змінити оптику: так, вони, «керівництво» -- це звичайно тварини. Але й ми винні в тому, що сталося, бо не завадили їм. І зараз теж не особливо заважаємо.

- Вельмишановний пане Андруховичу! Питаю Вас з надією, що ви ще й пророк. Чи довго ще протриває ця сороміцька біло-блакитна влада?

- Тут не треба бути пророком: так довго, як ми будемо з цим погоджуватись. Але бажано, щоб ми сказали їй своє «геть» пошвидше. Не варто розтягувати це сумнівне задоволення.

- Якої думки Ви про Тимошенко як про політика?

Після морозівського парламентського перевороту 6 липня вона єдина не втрачала обличчя. Так мені здається, хоч я не її фан. Але її присутність - саме зараз - у нашому «політикумі» дуже важлива.

- Чи дійсно задекларовані нею тези можна виконати, чи це просто тітонька, яка рветься до влади?

- Давайте придивлятися до неї далі. У мене немає відповіді на ці запитання. Тому я, до речі, свого часу відмовився від пропозиції «Нойє Цюрхер Цайтунг» написати її портрет. У кожному разі скажу так, що їй є куди рости і розвиватися.

- Чому така б'ються за владу зараз в Україні? Невже всі ці люди так прагнуть зробити народу добре, чи в них є ще й інші цілі?

- Ясно, що «інші цілі»! Які ще можуть бути сумніви в цьому? Це політичні тварини, їх треба пошвидше на смітник, вони просто користуються нашою роз'єднаністю, а загалом вони нікчемні. В них треба кидати яйцями - завжди і всюди, куди б вони тільки не сунулися.

- На що маємо спиратися, пане Юрію, - все летить шкереберть! Так страшно за майбутнє...

- Спиратися виключно на себе. На солідарність усіх таких, як ми. Не давати "їм" зацькувати нас. Тобто солідарно реагувати на кожен найменший утиск ними нашої свободи. Це прописні істини, але вони дієві. Я переконаний, що люди в стані поставити на місце тварин, навіть якщо ті тварини політичні.

- Пане Юрію, згадайте, будь-ласка, з якими настроями ви зустріли помаранчеву революцію. Що це для вас було? Що примусило людей вийти на Майдан, і взагалі об'єднатися? І друге відразу запитання: пройшло два роки з того часу, ваші погляди змінилися? Чи не відчуваєте якогось розчарування? Дякую!

- Дуже коротко: революція була чудом, якого я несвідомо дуже довго чекав. Я щасливий, що вона в нас була. І подвійно щасливий, що мав змогу там стояти.

- Зрозуміло, що люди просто так не вийдуть і не скажуть "ГЕТЬ!" без підтримки лідера. Скажіть, на вашу думку, чого чекають ці "лідери"?

- Мабуть, вони вже ніякі не лідери. З лідерами дійсно проблема - цим уся гівняність нинішньої ситуації й пояснюється. Але щось (хтось) обов'язково знайдеться, повірте мені.

- Яким критеріям мала б відповідати політична партія, до якої Ви б хотіли приєднатися, якщо, безумовно, Ви бачите сенс в існуванні політичних партій в Україні...

- Ні, я ніколи не пішов би до жодної з партій, бо партія - це колектив, а я одинак. А сенс? Звичайно, є. Без партій неможлива демократія. Хоч і демократія - не найкраща на світі річ:))) Критерії для партії, за яку б я мріяв проголосувати? Це цікаве питання, я над ним подумаю й відповім іншим разом.

 

Про літературу

- Пане Юрію, більшість ваших творів лежать відкрито в Інтернеті. Скажіть, публікація твору інтернет-піратами сприяє допомагає письменникові, чи шкодить? Ваше ставлення до інтернет-піратства?

- Я не вважаю, що інет є конкурентом для друкованих видань. Проблема піратства в інеті для мене не досить гостра, це швидше клопіт комерційних авторів.

- Чи буде новий роман? І коли?

- Не зовсім роман, але велика книжка. Буде навесні.

- Чи плануються ще у недалекому майбутньому театральні вистави на основі Ваших творів? Дуууже сподобалася "Московіада" у Молодому театрі :)

- Я чув, наче Станіслав Мойсеєв підбирається до «12 обручів». Побачимо. «Московіада» мені також сподобалася. Я був би тільки за.

- Чи не плануєте Ви якихось літературних читань разом із донькою Софійкою? Можливо, у якості діалогу "батьки-діти"?)

- Було б цікаво. Дякую за ідею.

- Потенційна екранізація «обручів» - воно якось рухається? Чи перекладається зараз щось із твого на англійську? Коли приїдеш до Канади?

- Два рази «ні» і одне «не знаю». Загалом мені справді не хочеться за океан -- якось надто далеко і не відомо, заради чого, що там робити. Навіть не знаю, чим себе туди заманити.

- Де жити добре?

- Жити взагалі добре.

- Пане Юрію, скажіть будь-ласка таке: чи не було думки написати роман про жінку, тобто з жінкою в головній ролі? Бо ж у вас все чоловіки та чоловіки...

- Та Ви що? Жодного жіночого образу? Тоді про кого ж мої романи?

- Пане Юрію! Ким (яким) Ви бачите себе у 60?

- О, чорт забирай, це вже незабаром!:))) Найважливіше - ніколи не стати пенсіонером. Я постараюся.

- Ви багато подорожуєте, чи возите з собою якісь книжки або музику? Які? Чи є речі, які завжди на столі (чи в торбі або в кишені)?

- Книжки і музику - звичайно. Завжди. Але це завжди щось інше - само собою. Зараз, наприклад, я всюди вожу з собою і читаю такий товстезний том на тисячу сторінок Geert Mak. In Europa: Eine Reise durch das 20. Jahrhundert. Фантастичне чтиво, неможливо відірватися. От би видати українською!

- Що порадите почитати із сучасної української літератури?

- От я зараз назву свої улюблені імена, а на мене знову стануть нападати всі інші - ті, кого я не назву. Мовляв, Андрухович створює ієрархії зі своїх друзів і родичів. Тому я не називаю жодного імені. Лише запевняю, що є десятки прекрасних книжок - заходьте до книгарень, запитуйте. Це застарілий міф, що українських книжок немає у книгарнях, бо їх ніхто не читає. Чи якось так навпаки -- ніхто не читає, бо нічого не минає. Це було модно в 90-ті роки, з того часу ціле десятиліття минуло.

- Були з подругою на зустрічі з Вами в Харкові в Останній Барикаді. Ще був польський джаз(дуже класний!). Коли знову будете в Харкові? І чому розпався Бу-Ба-Бу? А то Вас чутно, а решту бубабістів-ні. Хто з них живий і чим займається?

- До Харкова -- завжди з великою радістю. Я ж там недавно був -- 2 місяці тому, на фестивалі "Цех". Про Бу-Ба-Бу: всі живі і всі, як то кажуть, працюють у рідній літературі, ніхто не спився, не деградував, не продався. Хоч можливостей було більш ніж достатньо. Чому розпалося? Бо всьому свій час і пора.

- Кого з сучасних укр. письменників ви читали? Просто імена. Але зразу прохання: свою дочку, зятя, Жадана та Карпу не називати:)

- Ну то не називаю. Загалом нікого не називаю. Щоб знову нікого не скривдити і не понервувати. Табу на імена, все.

- А хто Ваш зять?

- Проїхали, дякую за увагу.

- Ви написали декілька віршів, пісні на які увійшли в скарбницю українського року, а ваші твори надихають поетів та композиторів. Як Ви особисто ставитеся до пісні "Кохання (присвята Аді Цитрині)" гурту "Гайдамаки"?

- Дуже подобається. У своїх фантазіях я бачу її серед саунд-треків до фільму «Перверзія». Але тільки у фантазіях.

- Який зі своїх творів ви вважаєте найбільш вдалим? Який із них ваш улюблений?

- Та всі вони мої діти. На сьогодні - це щойно дописана книжка. Побачить світ навесні.

- Ваша думка: чи може російська мова повноцінно існувати/функціонувати в Україні(в сенсі медіа, літератури тощо)? Адже є яскраві приклади: Віктор Некрасов, Борис Чічібабін, врешті - Булгаков. (я російськомовна українка, я рішуче проти запровадження російської як другої державної).

- Звичайно - і може, і повинна. Я стверджував і стверджую далі, що без російськомовної компоненти Україна стане біднішою. Але, на жаль, куди реальнішою сьогодні видається інша перспектива - неповноцінне функціонування української мови.

- Розумію, що духовно/душевно/культурно ви належите Західній Україні (і Європі). А чи міг би Київ надихнути вас на творчість?

- Та ні, ну чого вже так мене «локалізувати». І Київ, звичайно, що і Київ теж. І Крим, і Донбас:) Усе це Європа, наша Європа, дещо не така, як її розуміють в ЄС. Але вона наша.

- Чи читали ви "Гаррі Поттера"? Знаю, що ваша донька - співавтор перекладу (я, проте, читала лише оригінал). Якщо так - вам подобається?

- Ні, фактично не читав. Чому не подобається? Бо не читав. Чому не читав? Бо не подобається

- Що зараз варто почитати в Україні?

- Почитайте "Хорошого Сталіна" Віктора Єрофеєва - дуже чесна і красива книжка.

- Коли справжні провідники української культури закотять рукави і ПРАЦЮВАТИМУТЬ в Україні? А цікава і захоплююча діяльність закордоном буде лише короткими вакаціями для правдивого сьогоднішнього КАМЕНЯРА? Україна вас потребує. ЛУПАЙТЕ СЮ СКАЛУ. ПРОШУ.

- Дякую, хоч далебі з Каменярем Ви перебільшуєте (скромно і знічено). Я ніколи не переставав і не перестаю працювати (гаразд, назвемо це словом «працювати») в Україні. При цьому не має значення, де саме на цей момент перебуває моє фізичне тіло. Щодо закордонних вакацій: вважайте мене послом. Ви ж не дорікаєте послам, що вони живуть не в Україні? От тільки я значно ефективніший від них посол (ще скромніше і ще зніченіше).

- Існує велика проблема, що полягає у відсутності перекладів на українську мову творів світової літератури. Особливо сучасної. Чи займаєтесь Ви перекладами або чи немає бажання цим зайнятися? Хоча, мабуть, це проблема видавників.

- Це існує, я, наскільки встигаю, цим також займаюся. Не знаю, чи Ви знаєте про все, чим я займаюся -- всього так багато, що я й сам уже всього цього не знаю, але продовжую займатися:)) Ну добре, якщо серйозно -- замало, фізично замало перекладачів. Є мови, з якими просто катастрофа. Угорська, наприклад. У них така чудова література, а хто в нас її перекладе? Мабуть, ми ще дозріваємо. Ми б уже помаленьку дозріли, якби нам усякі гуманітарні віце-прем'єри не заважали:))

 

Про освіту

- Не маєте в планах взяти приклад з п. Ірванця та повикладати? Чи є у ваших недалеких планах візит до НаУ "Острозька академія"? Ваші враження від попереднього?

- Гарне враження, хочу приїхати наприкінці квітня. Але викладати -- це не моє. Люблю студентів, але не люблю викладання.

- Ваше ставлення до приєднання України до Болонського процесу? На Вашу думку, чи не погіршиться при цьому якість освіти в Україні?

- По-моєму, нема куди погіршувати. Ясно, що я за.

 

Про патріотів

- Куди поділися грамотні українці? Навіть веб-сторінку не можуть правильно оформити. Що далі буде з нашою мовою?

- Це перехідний момент. Головне, що вже значно більше людей пише українською. Наприклад, смс-ки:))))

- Як Ви вважаєте-чому так мало українських патріотів серед співаків, акторів, спортсменів? Від бідності? Соромляться української мови. А коли розмовляють українською, то з таким виразом - ніби велику послугу роблять.

- Думаю, вони просто дещо недорозвинуті. Це не провина їхня, а біда. І коли вони соромляться, то це не обов'язково по-злому. Вони соромляться, що так погано її знають. А це вже перший сигнал надії.

- Чи дружні у вас стосунки з паном Р. Віктюком? Як вам його спектаклі?

- Особисто його не знаю. Спектаклі в нього бували різні. Але щось чув, наче він якусь нагороду отримав останню - від Путіна. Це сильно псує йому фейс.