Однією з небагатьох речей, про яку всі без винятку відгукуються схвально, є старі радянські мультфільми. Можливо, це лише здається, але вони виглядають набагато добрішими, світлішими і наївнішими, ніж сучасні зубаті білки з горіхами разом зі всім "льодовиковим періодом" сучасної мультиплікації. Отже, пропонуємо вам на якийсь час впасти в дитинство і подивитися на "їжачка в тумані" та інших стареньких мульт-героїв "тверезим оком"...

Що таке анімація в ранньому дитинстві я не знав. В ранньому дитинстві я взагалі був ще тим невігласом. Від сторонніх я тоді звик чути слово "мультики" і від того слова рефлекторно, як в собачок, мавпочок та пацючків Павлова, в мене починалося виділення слини та з'являлося щастя на обличчі.

Якщо звернутися до словника, то анімація - це метод створення серії знімків, малюнків, кольорових плям, ляльок або силуетів в окремих фазах руху, за допомогою якого під час показу їх на екрані виникає враження оживлення мертвих форм. Якесь маніакально-депресивне визначення. Одразу уявляється рух мертвих плям та ляльок. За іншим визначенням анімація - це те саме, що й мультиплікація.

Оскільки згадали ляльок, то з них і почнемо. Як казав Гришковець в одній зі своїх моновистав - цілий тиждень цього чекаєш, не знаходиш собі місця, аж ось нарешті вмикаєш телевізор, а там показують... оці лялькові мультики... Дорослим важко зрозуміти усю глибину розчарування, бо з часом вони перестають розрізняти намальованих персонажів від набитих соломою іграшок, які без жодного виразу пересуваються в кадрі. Проте траплялися і тут винятки, що прикрашали моє дитинство. Не буду згадувати загальновідомі пластилінові мультики про ворону, або мужика, що шукав ялинку, навіть ляльковий про домовичка Кузю не згадаю. Ось зроблю вигляд, що забув та не згадаю.

Особливо приємне враження на мене в дитинстві справляв мультик про бегемотика, друг якого упав у колодязь. Називається "Мотузочка". Душевний такий мультик. Бегемотик бігає в пошуках мотузки, а весь тваринний світ щось за це від нього хоче. Внаслідок цього головний герой намагається виконати ланцюг квестів, щоб все ж отримати омріяну мотузку (скакалку в його випадку).

Наприклад, козі, що уособлює в мультику золоту молодь, потрібно принести капусти від домогосподарки свині і т.д. Коли наш герой-гіпопотам вже зневірюється врятувати друга і починає планувати життя без друга, йому трапляється чи то хіпі чи то колишній в'язень - цуцик на плоту, який ладен поділитися останньої кісткою. Але кістка бегемотику до одного місця, він вже злий як чорт, хоча переступити моральні принципи та відібрати скакалку у кози досі не відважується. Натомість цуцик легким рухом своєї собачої лапи розплітає свій пліт і вуаля - маєте мотузку. Особливо колоритна в мультфільмі свиня-мама з реплікою: "Хто упав у колодязь? Не можна падати у колодязь! Один. Два. Три...". Мультфільм привчає дітей до жорстоких реалій товарних відносин.

Ще один доволі пристойний ляльковий мультик подобався в дитинстві моїй сестрі. Оригінальна назва "Рукавичка", сюжет більш складний і підійшов би для містичного трилеру.

Маленька дівчинка має рукавичку, але не має собачки. У дітей з її двору з собаками все в порядку. Тоді дівчинка йде на крайні заходи і шляхом тривалого самонавіювання та медитацій змушує себе вірити, що її червона рукавичка з білою смужкою - то цуценя. Батьки не звертають уваги на дивну поведінку дитини і поступово її психоз розповсюджується на оточуючих. Червоне цуценя вже хлебче молоко з миски, виконує вправи на брусах та поводить себе вкрай неприродно, як на шматок в'язаної тканини. Здається, потім цуценя зовсім розпускається. В буквальному значенні. Кінець нитки, що формує матерію цієї істоти раптом чіпляється за щось і дівчинка ніби одужує. Мультфільм про комплекси, що з'являються у дитини, яка не має собаки. Між іншим, мультик 1967 року випуску.

Траплялися і дивні анімації, дуже дивні. Гадаю, їх поява бува викликана радянською цензурою, що не давала успішно розвиватися творчим людям в інших жанрах, але навіщо ж дітям таке показувати...

От такі от дивацтва дорослих, які вони прагнули донести дітям під обгорткою мультфільмів.

Був, наприклад, паперовий мультфільм про клоуна, що вдень усіляко розважав циркову публіку, а ввечері, на відміну від свого білого колеги з пісеньки "Агати Крісті", не різав власних глядачів, а вийшовши на середину арени, занурювався у добрячу депресію і ловив з того явний кайф. Краще б вже людей різав. До того ж клоун був не звичайний, а з дудкою. Паперова дудка видавала звуки, що і не снилися її мідній реалізації, принаймні знову ж таки за своєю депресивністю. Періодично за цим заняттям відчайдух-клоун згадував балерину (чи то танцівницю або гімнастку з пропискою в тому ж цирку) - безпосередню винуватицю і джерело такого специфічного стану даного робітника цирку. А ще якогось качка-атлета зі штангою згадував, чи то з міркувань ревнощів чи з приводу своєї романтичної нікчемності. Емоціями мультфільм пронизаний вздовж і впоперек, проте позитиву малувато.

Але про клоуна, то ще нормально. Найбільш дивним та навіть і руйнівним для дитячої психіки я вважаю один в'язаний мультфільм. Усі перипетії сюжету так одразу і не згадаю, але загальний зміст наступний. Була собі бабця, стара та зморшкувата. Десь дістала вона на біду усіх, хто дивився той мультфільм, клубок шерстяних ниток та спиці і закрутилося. Бабця несамовито взялася в'язати усе, що приходило до світлих палат її розуму. Окрім біленького платтячка навколо почали з'являтися предмети меблів (якийсь стілець, стіл, скриня), потім бабця зв'язала собі дім. А далі, що мене лякало найбільше, вона взялася в'язати собі обличчя, якщо ви собі це виразно уявите, то і вас охопить жах. Біле таке в'язане обличчя з червоними щоками та рисками на місці очей. Трохи скидалося це все діло на ляльку вуду. Потім смик-смик, а ниточка скінчилася і залишилася бабуля без нового обличчя, хоча може воно і на краще. Навіть досі складно сказати про що був той мультфільм, чи про те, що молодість не вернеш і ми витрачаємо сили на насправді неважливі речі, чи про те, що в найвідповідальніший момент раптом закінчується сировина, нафта, газ або металургійний прокат.

Гадаю лялькової, паперової та в'язаної різноманітності поки вистачить і можна перейти до мультфільмів у звичному виконанні, а саме мальованих. Було і в них дещо незвичне. Найбільше враження серед таких на мене справляв "Контакт", думаю, я не один такий. Він мене водночас лякав позаземною тварюкою-хамелеоном і приваблював рухами крил метеликів під насвистування композиції Ніно Рота. А ще унікальною особистістю представника людства. Він був найбільшим осередком задоволення і комфорту в усій радянській мультиплікації, той чоловік з довгими ногами в окулярах. Він схожий на мого тата в молодості, коли він з рюкзаком за спиною і бородою на обличчі ходив на Кавказ. До речі, головний герой-землянин, як це не дивно, звичайний художник, а не радянський інженер, в чому твердо впевнене усе моє оточення.

Трохи подібним за насиченістю кольорів та дивною поведінкою механічних елементів є мульт "Шкатулка с секретом" (http://www.youtube.com/watch?v=W62M3F9M5L4) . Проте його надто часто показували у дитячих розважальних передачах на сон прийдешній, щоб мені ще щось переповідати, або шукати прихований зміст.

Ось прямо зараз згадався доволі незвичний мультфільм про колонію черепах. Ті черепахи періодично дерлися одна на одну, утворювали своїми тілами живий стовп, тим стовпом з плазунів злазив нагору головний черепах, я б назвав його черепашачим генералом, і у підзорну трубу спостерігав за взагалі незрозумілим світом, що знаходився поза межами черепашачого болота, там хтось пив чай та ніби радів життю. Періодично йшов дощ, генерал відкривав парасольку, але спостереження не припиняв, нижні черепахи змокали і страждали від ниття в кінцівках. Врешті-решт стовп падав. Це все супроводжувалося якоюсь поетичною формою, проте зміст її я не в змозі відтворити в жодному варіанті.

Якщо за національною ідентичністю більшість анекдотів складено про чукчів та молдаван, то серед мультфільмів за кількістю жартів і згадок у КВН(КВК) безсумнівним лідером є саме "Їжак в тумані". Необов'язково його навіть дивитися, з однієї лише назви можна пів години корчитися на підлозі від реготу (ну це звісно при додатковій наявності сильнодіючих психотропних речовин). А між тим ця анімація у 2003 році була визнана 140 авторитетними знавцями з різних країн кращим мультфільмом усіх часів та народів.

Переказувати мультфільм я не буду, він вартий того, щоб його просто дивилися.

Щодо мого бачення, то Їжачок - це втілення людини, яка поки не знайшла власного шляху в житті, тому будь-які прояви життя поза його баченням відлякують. Врешті він здається знаходить своє розуміння світу в даосизмі через найменший супротив навколишнім подіям і просто пливе за течією річки, це і є найкоротший і найлегший шлях до Ведмедика з варенням.

"Їжак в тумані" виник, коли Юрій Норштейн вже замислив "Казку казок", тому цей мультфільм планувався як невеличка казочка. Вода в мультфільмі справжня, на неї через проектор накладалося листя, намальоване Франческою Ярбрусовою. Загалом це був експеримент, як і всі мультфільми Норштейна.

Тепер про монументальне. Про пам'ятники. Останнім часом вільні місця на постаментах вождів стали займати справді потрібні і корисні речі: огірки (ніжинський та луховицький), яйця (кременчуцьке і солігорське), галушка, вареник, макарони, клізма та інше.

Сита людська душа звикла тягнутися до високого, тому не оминула увічнити в бронзі або граніті і мультиплікацію. Так з'явився пам'ятник "Кошеняті з вулиці Лизюкова" у Воронежі (щось такого не пам'ятаю), пам'ятник щастю та вовку, що збирався заспівати прямо "щас" в Томську, пам'ятник героям "Ну постривай". До чого я хилю, запитаєте Ви. А справа в тому, що монументом туманному їжачкові в місті Києві, що на Дніпрі, взагалі сьогодні нікого і не здивуєш, але згадати варто.

Отож сам він дерев'яний, на пеньку, туман розсіявся, а він лишився. З вузликом та якимсь неземним поглядом, зверненим до неба, щоб його нарешті зняли з того пенька. Замість голок - шурупи, лапки - дрючки, трохи жорстко, але такі вже вони є, київські їжаки.

Автор: bezlik