Загалом, перше квітня, тобто, день сміху, давним-давно варто було б визнати українським загальнонаціональним святом. Що б не сталося в останні кілька років в Україні - громадяни сміються. Ті, що не громадяни, але всеодно українці, посміхаються, але обурюються - вочевидь, дається взнаки відсутність контакту з рідною землею. Втім, сміх - це ще не найгірша реакція на зовнішній, і навіть на внутрішній світ J

Взагалі-то, було б непогано перейменувати цей славний день у «День політика». Щоб не робили українські політики впродовж останніх кількох років - від сміху не втримаєшся. Навіть славнозвісні «Веселі яйця» - і ті не можуть витримати конкуренцію з парламентськими слуханнями.

Сваряться провідні політики - народ сміється.

Обрали на мера столиці патологічно жадібного клоуна - народ далі сміється. Захотів той клоун брати податки з усього, навіть з холостяків - народ далі посміхається.

Щоправда, коли клоун вирішив брати «подать» за вхід на кладовище, молодь ще посміхалася, а старі трохи призадумалися...

Коли на Заході «бабахнула» економічна криза, українці теж подивлися - і почали гиготіти, мовляв, хіба ж то криза? Мовляв, от у 90-х була криза... Українські банкіри і собі посміялися - та й підняли долар майже до 10 гривень, а потім згадали 90-ті - і вирішили «тихою сапою» привласнити собі вклади громадян - в найкращих традиціях «Ощадбанку СРСР». Чи вийде цей дурний старий жарт - як то кажуть, буде видно.

Частина молоді з того всього зробила серйозний висновок: «Найкращий вихід з кризи - аеропорт «Бориспіль»!

Інша частина зробила висновок більш серйозний: «Подолай кризу - вбий в собі рагуля!»

Втім, виконати першу антикризову рекомендацію трохи легше. Принаймні, почувати себе розумною людиною набагато легше в країнах, де на тебе дивляться, як на людину, ніж на Батьківщині, де навіть найосвіченіші представники еліти мають тебе «за рагуля».

За прикладами навіть далеко ходити не треба - достатньо вилізти в інтернет.

Всім відомо, що останнім часом українські політики почали туди масово «вилазити» - сайтів їм вже мало, хочеться мати персональний блог.

Що ж, в результаті українська інтернет-аудиторія мала з чого посміятися...

«Твітер Ющенка, який прес-служба назвала "офіційним інтернет представництвом президента", насправді є твітером прес-служби, яка просто ретранслює повідомлення новин офіційного сайту президента.

Назвати Твітер - офіційним представництвом президента в інтернеті - це ганьба. Мені буде соромно за свою державу, коли хтось додумається перекласти офіційну заяву прес-служби англійською мовою. Закордонна інтернет-тусовка почне стібатись з потужних кроків президента України в інтернеті.

Невже серед радників Ющенка нема жодної людини, яка хоча б в загальних рисах розуміла як треба будувати комунікації в сучасному інтернеті, для чого використовують Твітер, і як це все презентувати? Невже ніхто не може пояснити, що банальну ретрансляцію в твітері лінків на офіційний сайт президента назвати "офіційним представництва Президента в інтернеті" виглядає безглуздо? Для цього є його офіційний сайт president.gov.ua, на якому без лишнього галасу треба було розмістити посилання на Твітер (а бажано ще кілька сервісів).

Чи знає хтось серед тих, хто порадив створити "офіційне представництво" на базі Твітера, що цим сервісом користується від сили 2000 українців, а зареєстровано не більше 3000? Гігантська аудиторія!

Прес-секретарка Ющенка також повідомила, що "головна мета відкриття представництва полягає в забезпеченні комунікації президента з громадськістю". Шо сіє значить? Вони передбачають, що прес-служба буде строчити відповіді у Твітері? Чи носитимуть ці відповіді статус офіційних? Що можна вкласти у відповідь довжиною до 140 символів?»

(watcher.com.ua)

Загалом зрозуміти Віктора Андрійовича неважко - на тому ж Твітері є блог Обами. А виграти президентські вибори ну дуже вже хочеться - от і намагається Секретаріат президента вдатися до «повторення ритуальних дій». Ну геть як діти малі, або ж представники диких племен, котрі суті дійства не второпають, а успіх повторити прагнуть...

Навіть сайт досить поважного Анатолія Гриценка - і той без сміху дивитися неможливо. Ні, це не сайт Яценюка, на якому взагалі пошуку нема. На сайті Гриценка пошук є. Але сухі канцелярські тексти і точнісінько такий само канцелярський підхід до сайту відразу дає зрозуміти:сайт робився «для галочки». Відтак в україномовному інтернеті з'явилася нова лайка: «аналоговий політик». В сенсі «нецифровий», і інтернетом він користуватися не вміє... І, що цікаво, лайка з'явилася, а от «цифрові» політики з'являтися не поспішають...

Натомість політичні серіали про «подвиги» послідовників «Підрахуя», маски-шоу в державних установах, суддів з велетенськими хабарями тривають.

Є й зворотній процес - потихеньку збільшується кількість сайтів, де громадяни чесно, відверто і красиво пишуть все, що думають про згаданих політиків, котрі перетворили на цирк всю країну.

Пишуть, чесно скажу, не тільки красиво, а й смішно. Наведу кілька цитат:

«І все ж таки, для чого Зварича арештували? Хто кого тепер буде Зваричем валити? Припустити, що «попалільця» взяли виключно для торжества правосуддя можна - воно так і є у даному випадку, але ця ціль - другорядна. Бо воно як виглядає? Був собі дядько в лікарні, пильно за ним спостерігали і раптом - гоп! Пропав. Ви вірите в те, що така риба, як Зварич міг пропасти з лікарні з-перед очей нашого СБУ і МВС? Сам? Він що - Джеймс Бонд? А тим часом пропав. І всі «компететні» хлопці розвели руками. А потім його «шукали». Це феєрія. Ви знаєте, як у нас шукають боржників? Якщо підключається «контора», то такого нещасного знаходять за пару днів, де б він не був, включаючи країни Європи чи безмежні простори СНД. А тут «контора» сиділа сиднем. Тому, основне для чого городили город - це використання багатющих знань колишнього голови суду у корисних, для наших Монтеккі чи Капулетті, цілях. Таким чином, в арсеналі інструментів двох «родин», які найбільше люблять Україну, з'явився ще один, черговий імітатор тої любові. Всього в їх колекції зараз є: криза, банки, гривня, бюджет, СБУ, суди і ось - Зварич. Сємки є? Запасаємось. Нас чекає захопливе видовище - скоро виявиться, що Зварича змушували до хабарництва особисто Юля, або особисто Вітя. Залежить від того, як Наливайченко визначиться, з ким він...»

(durdom.in.ua)

Все зрозуміло, як на долоні. І хто кому скільки, і що хто звідки вкрасти збирається, і навіть хто звідки що вкрав. І навіть назва сайту цілком красномовна: «Український політичний дурдом».

І, що цікаво, такі сайти не лише читають - статті навіть роздруковують і в переходах метро роздають. Та що там в метро - навіть у Верховній Раді частенько роздруківки з «Дурдому» по руках ходять...

Першою гострий стиль публіцистики ще до Помаранчевої революції на теренах країни почала застосовувати Тетяна Коробова. Згодом їй трошки докоряли, мовляв, що ж ви так над своїми знущаєтеся, де ж то годиться - отак оце з матюками...

Потім з'явилося розуміння, що таки подібна публіцистика має право на існування.

Далі почали з'являтися послідовники не тільки на столичному, а й на регіональних рівнях.

«Стецьків строчить свої промови, як чапаєвський максим по каппелівцям. А навколо - тиша. І мертві з косами стоять. Він піднімав народ з колін на Помаранчевій революції, спеченій його руками. Він почав піднімати народ на вершини самоорганізації. Він підтримує компанію "Дістали" (рагульську у всіх своїх параметрах), керівники якої хочуть вигнати усіх політиків, але не знають, як це зробити. І що ви думаєте? Стецьків їм підказав, як це зробити. Стецьків хоче пере заснувати державу і зупинити своїм нардепівським детермінізмом хаос. Він нормально увійшов у роль супермена з планети Кривалипа.

Раніше цю роль міряв на себе Луценко. Але картавий дятел, який не йде у відставку, після того, як його доблесні мєнти випадково відірвали руку у Криму - це вже не козирна карта.

У Стецьківа простежується перманентне бажання відмазатись від теперішньої влади. Тому він говорить про свого дружбана Луценка в10-й особі однини. У відповідній колійці стоять Гриценко, Кириленко та Яценюк, платформні переговори з яким Стецьків визнає найбільш вдалими.»

(vgolos.lviv.ua)

З одного боку, зовсім невесела картина виходить, несмішна. Все ж таки, в нормальній державі приводом для сміху мали би бути прямі ефіри з цирку, а не політичні новини.

Тим не менш, якщо залізти в «нетрі» філософії, все виходить цілком логічно.

Ще років сто тому філософ Анрі Бергсон звернув увагу на те, що причиною сміху є «підміна: живого - механічним, людини - лялькою, суспільства - маріонетками, влади - політичними гримасами».

Таки чином стає цілком зрозумілим загальнонародний сміх над усім цим цирком. Однак цей сміх не лише зрозумілий, він ще й корисний.

Подивіться самі: наприклад, у Росії підміна є, а сміху - немає. І що виходить в результаті? «Вертикаль влади», Чеченія і розстріли правозахисників на вулицях. Російська влада над собою сміятися дозволяє неохоче і в рідкісних випадках. Бо, як казав інший філософ - Бахтін, сміх руйнує ієрархію. А особливо - надуману ієрархію, коли бажання вивищитися над іншими є, а підстав для того - немає.

В Україні, натомість, підміна є, сміх є, ієрархія вже ледь-ледь тримається, от-от впаде остаточно. І це зле, бо разом з ієрархією добряче гойдається і сама державна влада, гілки якої так заплуталися одна за одну, що й кроку ступити не можуть. Однак навряд чи саме сміх цю ієрархію звалив - швидше за все, її зруйнувала нестримна жадібність одних і спокійна пасивність інших. І тут сміх можна вважати цілющим, бо людину, яка сміється, пасивною назвати вже язик не повертається. Звичайно, досі українці сміялися над цирком і йшли собі працювати далі. Однак є підозра, що коли вже від сміху почнуть щоки боліти, плакати з лозунгами на кшталт «подолай в собі рагуля» почнуть з'являтися не лише в «антикризових кнайпах».