Багато було різних подій ми­ну­лого тижня, та найсумнішою, яка при­вер­нула увагу усіх, була смерть Пре­зи­дента США Рональда Рейґана.

Пам'ятаю, як у мене на Бать­ків­щині часто казали старі люди: "Про людину згадують три рази у житті: коли народжується, одружується і помирає". І ще одна народна мудрість: "Про покійних говорять або тільки хороше, або нічого".

Тисячі людей з прапорами і квітами взяли участь у церемонії прощання з колишнім президентом Рональдом Рейґаном, прийшовши повз його домовину, що була встановлена у президентській бібліотеці Рейґана неподалік Лос-Анджелеса. Це був перший етап церемонії державного поховання, підчас якого домовину перевезено було до Вашінґтона.

У неділю, 6 червня, в Українському Культурному Осередку міста Чикаго відбувся пречудовий концерт двох українських, відомих в світі музиків-віртуозів - скрипаля Василя Попадюка і саксофоніста Ігоря Рудого. Цей чудо­вий концерт був влаштований і спонсо­рований компанією "Міст", яку на кон­церті представляли родини Богдана Бухвака та Марка Іванціва і радіо "Міст" та Українська Кредитівка "Самопоміч".

В Українському Інституті Модерного Мистецтва в Чикаґо нещодавно відбулася дуже цікава, на високому інтелектуальному рівні зустріч нашої інтелігенції з чільним представником і ініціатором Нью-Йоркської групи письменників-модерністів БОГДАНОМ БОЙЧУКОМ. За моєї пам'яті, це друга з ним зустріч у Чикаґо. Ця зустріч проходила під назвою "Київські Екслібриси ", бо його останні поезії писалися в Києві, де поет в останніх роках живе. Була вона якраз і презентацією його нової книжки.

Чикаго, 13 червня. Сьогодні ми перенесемося до прекрасного карпатського краю - на Івано-Франківщину. На мою рідну землю, де, бігаючи босими ногами долами і горбами найпрекраснішого на світі села, я вишукував стежки, що мали б довести мене до воріт, відчинивши які, я попав би у Карпати. Моя дорога мама виглядала мене ціле життя: коли малим шестирічним пастушком гусей повертався з пастівника, коли з сусіднього села повертався із школи, згодом чекала мене зі Львова, де залишилися мої студенські роки.

Проблеми, пов‘язані з весіллям, виникають і в багатьох прибулих. Зрозуміло, що коли можна жити зі своїм майбутнім чоловіком по-сусідству і не розкусити його вдачі, то не так просто знайти собі пару в чужій невідомій країні. Існують, звичайно, спеціальні агентства, де за гроші можна познайомитися з одинокими чоловіками чи жінками. У якомусь з них можуть запросити тисячу доларів за кілька зустрічей, в іншому - одержиш можливість багатьох побачень за півсотні... Але навряд чи все це виглядатиме серйозним для жінки, що має намір вийти заміж. На вулиці чи десь в барі теж зіткнешся скоріше з шукачем пригод, ніж із претендентом на руку і серце. Зустріти судженого на роботі теж пощастить небагатьом.

«Сліпий» тюбаж

Шановна ре­дакціє! В мене дис­кінезія жов­чних шляхів, внас­лідок чого часті неп­риєм­ні відчуття в правому під­ребер'ї. Чула, що для поліп­шен­ня стану вар­то робити тюбаж. Прошу порадити, як пра­вильно його проводити. С. Сиротенко.

Відповідає  головний лікар центру здоров'я Юрій Островерха:

Коли наділяєш щастям, на власне відчуваєшся таким, що придбав дещо значне. Звісно, треба мати те, що комусь хочеш подарувати. Не відривати від серця, не робити комусь люб'язність, а ділиться з тими, кого любиш. Бо щастям не можна наділити по шматочках: воно чи є, чи його нема. Цікаво, але в кожної представниці слабкої статі існує свій таємний рецепт.

Чим довше живеш у Києві, тим більше помічаєш, як мало у столиці корінних киян. Вони дедалі більше розчиняються серед усе зрос­таючого натовпу приїжджих - студентів, за­робітчан і просто тих, хто зали­шається пожити у престиж­нішому місті, і свої­ми звичаями, звич­ками, смаком та ку­льтурою змінює його обличчя. Станіс­лав Цалик, відомий києвознавець і киянин у четвертому поколінні, знає і любить Київ дещо інакшим - таким, яким місто було сто, двісті, триста років тому. «Сімейний архів для мене не просто речі, які можна потримати в руках, а найперше життєві історії, з яких можна зрозуміти, чим жили люди до тебе», - каже він.