Скажу відразу: я не люблю
сучасної української прози. Може, тому що твориться вона переважно випускниками
філологічних факультетів, які не мають достатнього життєвого досвіду, або представниками
старшого покоління, що назавжди застрягли у болоті соцреалізму і заяложених
літературних штампів. На столі в мене валяється чимало книжок, які я ледве
дочитав до половини,- несила було стежити за кволим і передбачуваним сюжетом
та млявими діалогами. Тим-то роман вчителя географії з Корсуня Володимира Кошелюка
став для мене справжнісіньким відкриттям: він геть ні на що не схожий, і, відкривши
текст у своєму комп'ютері, я вже не зміг від нього відірватися.