У неділю, 5 серпня, львів’яни молилися за мову. Священики різних конфесій провели молебень для півтисячі присутніх за те, щоб українська мова була єдиною державною. Люди у вишиванках та українських блузках, з образами в руках, щиро молилися за те, щоб Бог допоміг захистити те, чого не змогли захистити люди з депутатськими значками – право країни користуватися в офіційних комунікаціях мовою свого народу і потроху привчати це робити тих, для кого українська не є рідною.

Якщо спробувати проаналізувати уроки і наслідки, які продемонстрував Майдан і подальші події, то інтегральну їхню характеристику можна сформулювати наступним чином: побудова в країні олігархічної влади, яка супроводжується стратифікацією суспільства по «нішах виживання».

Оцінка, без зайвих особистісних характеристик, того що відбулось одразу після 2004 року, показує наступне: Президент намагався створити «патріотичних» олігархів, Прем’єр-міністр, зокрема, намагався цими олігархами керувати.

Хто-куди, а Україна рухається до виборів. Вулицями міст (особливо на півдні і сході країни) масово з’являються «бігморди» на захист російської мови, а деякі особливо талановиті піар-аси навіть співають гімни владі. Зрозуміло, гімни у цілком владному стилі.

Днями користувачів інтернету потішила така собі пісенька в честь Партії Регіонів.

Проаналізувавши кандидатів від об’єднаної опозиції у минулому числі нашого часопису, продовжую представляти читачам інший сектор партій та політичних сил, котрих прийнято зараховувати до противників влади. Наскільки вони є опозиціонерами насправді – покаже життя, але самі вони себе до таких зараховують.

Типовий український парадокс – є влада і провладні партнери (Компартія, Народна партія Литвина і т. п.), і вони дують в одну дудку.

Від 3 липня під палючим сонцем на сходах Українського дому і вдень, і вночі триває безстрокове протистояння до Закону № 9073 проти подальшого московщення нашої Батьківщини, переднакресленого Партією регіонів України. З 6 липня місце біля Українського дому стало смугою без політиків.

Хто ці голодуючі, і як вони там тримаються?

 Луценко розповів про місію дружини, списки опозиції і бутафорію навколо Королевської

Екс-міністр внутрішніх справ – Юрій Луценко – згоден з тими, хто критикує спрощеність і популізм програми опозиції, і з тими, хто незадоволений її списком. Також він розповів про місію своєї дружини в майбутньому парламенті і виборчу кампанію Наталії Королевської, – пише «Gazeta.ua».

Сучасний стан вітчизняного фінансового ринку, значні коливання основних світових валют – долара та євро, майбутні парламентські вибори в Україні, ціна на газ та низка інших процесів, що так чи інакше впливають на доходи населення, резонно порушують питання: «У чому краще зберігати свої заощадження», а заодно й – «довіряти чи ні вітчизняній банківській системі», «на скільки стабільна гривня» тощо.

30 липня під «мовною» завісою позачергової сесії Верховної Ради України у напівпорожній залі парламенту було прийнято внесений Президентом України проект Закону «Про ратифікацію Договору про зону вільної торгівлі» (реєстр. № 0266). Хоча проти цього виступив і профільний комітет Ради, але регіональні «кнопкодави» успішно «інтегрували» Україну в економічний простір Росії.

Вістки про її хворобу кружляли по Львову вже давно, і щоразу, бачачи п. Ірину на громадських зібраннях знову, ми всі мимоволі відчували полегшення: «Ні, все гаразд. Виглядає вона добре, як завжди. Може, якось минеться». Не минулося… У ніч на 31 липня вона відійшла з нашого сьогодення, щоб назавжди залишитися в історії та у вічності.

Серед когорти львівських «шістдесятників», які, далебі, не планували бути державними злочинцями й «зеками», а прагнули вивчати, зберігати й розвивати українську культуру, Ірину Стасів-Калинець завжди вирізняв темперамент. Полум’яний виклик так і рветься із неї, – енергійної, запальної, дотепної й дошкульної, демонстративно інтелектуальної і, водночас, надзвичайно чуттєвої.