Україна відзначає 150-ліття від дня народження видатного філософа й мислителя, письменника і драматурга, поета та перекладача, Титана Духу та борця за кращу долю України Івана Франка. Українці діаспори теж приєднуються до ювілейних святкувань свого корифея.

У суботу, 30 вересня, в актовому залі школи святого отця Миколая Школа українознавства "Рідна школа" міста Чікаго приймала гостей зі школи-побратима, з міста Детройта. Гості приїхали не лише на оглядини нашого міста, але й привезли дуже цікавий мистецький дарунок своїм чіказьким ровесникам, що органічно вплітався у вінок пам'яті Великому Каменяреві.

Детройтські школярі під проводом директора доктора Романа Гриціва, професора Мічіганського університету, показали своїм чіказьким друзям виставу на 3 дії за твором Івана Франка "Лис Микита".

3 жовтня виповнилося 70 років центральному нападнику київського "Динамо" 50-х і 60-х років минулого століття Віктору Каневському. Для святкування цієї знаменної дати громадянин США Каневський прибув до рідного Києва. Не сиділося йому цього дня на американській землі, і правильно. Ну щоб він робив цими днями в Америці? Сидів би вдома в оточенні сім'ї? Непогано, але явно мало для людини, яка свого часу була в Києві та Україні кумиром мільйонів. Зі свого боку футбольна громадськість України та Києва зуміла достойно відсвяткувати ювілей славетного форварда. У центральному конференц-залі на стадіоні "Динамо" зібралися керівники Федерації футболу України, клубу "Динамо", футбольні ветерани, громадськість, журналісти.

Подібна постановка питання обумовлена тим, що в трактуванні даної процедури в Україні виявляються два прямо протилежні підходи: з одного боку скріплення указу президента підписом прем'єра здаэться суто формальним актом, простим візуванням, з іншого боку, робиться акцент на блокуючому характері процедури контрасигнації.

Усе це дуже нагадує літні дебати про те, чи зобов'язаний президент представляти в парламент кандидатуру прем'єра, висунуту коаліцією парламентської більшості. І тоді, і зараз у дискусії домінують крайності. І в тому, і в іншому випадку логіка політичної доцільності підмінила логіку права і європейські політико-правові традиції.

Представники різних гілок влади і різних політичних сил України дедалі більше заплутуються в тому, хто кому що обіцяв і хто кому що винен, звинувачують одні одних у порушенні обіцянок, так і не визначивши, що зі сказаного було обіцянкою, а що ні. Підписання Універсалу національної єдності, яке Президент України вважає історичним, не додало ясності, оскільки різні підписанти по-різному оцінюють цінність цього документа.

Аби з'ясувати, чим усе ж таки є Універсал національної єдності, який підписали провідні політичні гравці країни, "Газета" звернулася до безпосереднього учасника першого "круглого столу" із запитанням: "Як це було?" Нам відповідав директор Інституту філософії НАН України ім. Григорія Сковороди, академік Мирослав Попович. 27 липня доктор Попович був у числі запрошених "від громадськості" до обговорення першого тексту універсалу.

Один рік фактично відокремлює нас від події, яка, з одного боку, стане новим випробуванням українців на їхню національну свідомість, а з другого - лакмусовим папірцем, який перевірить щирість і міцність українсько-польських взаємин. Йдеться про відзначення в Україні та Польщі 60-ї річниці масових депортацій українського населення з його етнічних земель - Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння.

Ветерани ОУН-УПА. Вони пам'ятають і "Биківню", і "Віслу". І як колись мужньо боролися за Україну, так нині мужньо чекають від неї справедливостіУ зв'язку із цим варто нагадати, що у вересні 1944 року УРСР і Польський комітет національного визволення підписали угоду, якою передбачалося здійснити так зване "добровільне" переселення українців Польщі в Україну й відповідно - поляків України в Польщу.

Роль окремо взятої особистості в теперішніх українських подіях настільки велика, що відразу після обрання Івана Домбровського головою Конституційного Суду почалися розмови про те, хто, в свою чергу, очолить Суд Верховний? Мовляв, якщо в КСУ чільну посаду зайняла людина "президентсько-нашоукраїнська", то керівне крісло у ВСУ має відійти комусь із Регіонів чи БЮТу. Так би мовити, для підтримання рівноваги судово-конституційних терезів. Bибори голови конституційної Феміди були запеклими, і президентській стороні вдалося не допустити приходу на цю посаду "про донецького" кадра. Хоча спроба відверто поговорити про Домбровського як "людину Ющенка" із заступником голови правового комітету Верховної Ради Борисом Беспалим відразу наштовхнулась на категоричне заперечення: Домбровський - людина незалежна, й Президент тут ні до чого. "Ющенко до подібних фокусів не схильний", - каже пан Беспалий.

У Києві постане пам'ятник американському історикові, досліднику Голодомору в Україні, що його організував більшовицький окупаційний режим, професору Джеймсу Мейсу.

З ініціативою спорудження пам'ятника виступила київська міська влада, заручившись підтримкою Міністерства культури, яке очолює, принаймні поки що, "помаранчевий" міністр. Оголошено конкурс на кращий ескізний проект пам'ятника.

Як і Роберт Конквест - автор книги "Жнива скорботи", - професор Джеймс Мейс своєю ретельною працею у 80-і роки для сенатської комісії у Вашингтоні, покликаної встановити факти широкомасштабного геноциду українського народу, прорвав на Заході, передовсім серед заражених лівацтвом інтелектуалів і політиків, які надміру довіряли своїм російським/совєцьким партнерам, тривалу завісу мовчання довкола одного з найбільших злочинів ХХ століття.

Засмаглі до найтемніших відтінків горіхової палітури, наші дівчата пітніють, сміються й раз у раз зазирають до пащі мобільника-жабки. Там смішні приколи. Тим часом бородатий, персоподібний - така собі копія плакатного шейха, тільки замість чалми в нього панамка - мій співрозмовник раптом відривається від зафарбованого "віскариком" льоду у склянці. Він озирається на широку портову панораму й каже мені: "Володимире (він завжди називає мене повним ім'ям, без скорочень і фамільярностей), що більше живу, то більше переконуюся, що Україна стала одним із найвдаліших масонських проектів".

Ще донедавна Західна Європа в суспільній уяві виглядала як земля обітована. Поїхати туди для українців було заповітною мрією. Проте дехто з тих, кому "поталанило", вже ніколи не повернеться додому.І з приходом до влади в Італії лівоцентристського уряду країна почала уважніше придивлятися до проблем, які раніше ігнорували. Перед очима громадськості постала реальність, якій, здавалося б, не місце в демократичній західноєвропейській державі. Цю проблему називають новітнім рабством. Італія здригається від газетних публікацій, телепередач, в яких розповідають про умови праці та проживання іноземців із країн, що не входять до Євросоюзу або увійшли до нього нещодавно: африканців, румун, болгар, поляків, українців, які працюють на сезонних сільськогосподарських роботах, збираючи урожай на півдні Італії. Повідомленнями про фізичні та моральні приниження й навіть смерть задля того, щоб заробити мізерну зарплату. Всі вони - новітні раби.

        Міністр Тарасюк вказав на працю України для зміцнення демократії, захисту прав людини та встановлення верховенства права через працю у Форумі Демократичного Вибору та ГУАМ; занепокоєння України з приводу тероризму, ситуації в Іраку та Ірані.