Для дивоглядних дiток, щоби мовний цвiв садок

А, а

Абеткова алея.

- Агов, анголята!

Апробуйте акорди ажурної АБЕТКИ!

Автограф автора.</</a>

ІСТОРІЯ ШОСТА

Битий шлях заглиблювався у степ. Обабіч дороги росла густа висока трава; вона розливалася, наче море, сягала самого обрію, низько схиляючись перед легким степовим вітерцем.  Небо вкрилося невеличкими білими хмарами; сонце повсякчасно ховалося за ними і, коли виходило на якусь мить з-за хмати, наче усмішкою обдаровувало землю.

На світанку, коли дід Кахикало та Влас ще спали, а новий день тільки розмірковував, чи варто починати йому свою звичайну коловерть, дід Базікало виліз з-під шапки й, позіхаючи, подався до Дніпра. Усе своє січове життя щоранку будь-якої пори року йшов він до води, щоб скупатися: його не лякали ні спека, ні холод, ні мороз. Загартований вітром, водою і сонцем, був він досить тримким, сильним, життєрадісним дідуганом.

ІСТОРІЯ ЧЕТВЕРТА

Перепочивши, подорожники знову помандрували степовим шляхом. Ось і вечір, у повітрі повіяло прохолодою, іти було легко і приємно. Часом Власові здавалося, що він і не йде, а ніби лине над дорогою, ледве торкаючись землі. Знову з'явилися села, охайні, з широкими шляхами через усе село, з білими хатами по обидва боки, укритими соломою або очеретом; на кожному подвір'ї скирта хліба стоїть; де-не-де можна було побачити поважні, як індики, вітряні млини.

ІСТОРІЯ ДРУГА

Тією самою дорогою уздовж Дніпра йдуть наші герої: Влас та двоє старих козаків. Сонце переступило середину дня й уже не так пече. Буйні степові трави стоять, мов до чогось прислухаються. Степова чайка здіймається над шляхом, трохи пролетить і знов сідає, чекає на подорожніх, щоб знов злетіти над землею.

Коли вийти з міста Кременчука, та зійти барвистим схилом униз, - акурат потрапиш на широкий шлях, що бере початок десь аж із самого серця України і тягнеться далеко у степ вздовж красеня-Дніпра. Стоїть на тому місці, біля самісінької дороги, криниця із "журавлем"; водичка з неї добра, холодненька, у літню спеку нічого кращого й побажати, як напитися з цієї криниці, коли цілісінький день мандруєш під пекучим сонцем.