У суботу, 28 липня 2018 року, середмістям Києва пройшла спільна 65-тисячна хресна хода Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП) та Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), що вже заявили про готовність утворити єдину Помісну церкву після надання вселенським патріархом Варфоломієм Томосу про автокефалію.

 

Епопея з командиром добровольчого батальйону «Захід-2» Іваном Бубенчиком, котрий, до речі, уславився тим, що відмовився виконувати злочинний наказ здати військам окупанта стратегічно важливе донецьке передмістя Піски, почалася 3 квітня.

Якщо донедавна мало хто знав про львів'янина Івана Бубенчика, то тепер про нього в Україні чув уже ледь не кожен. Цей учасник майданівської Самооборони, ветеран війни з путінською Росією потрапив у випуски новин, оскільки, як нас намагаються переконати, за допомогою власної мисливської рушниці чинив самосуд над «Беркутом» під час Революції гідності.

16 лютого одесит Анатолій Мазур схопив сокиру й пошкодив 13 автівок біля одного з районних судів міста Київ. Свої дії він пояснив власним обуренням з приводу винесеного днем раніше неправомірного, на його думку, рішення щодо одеського міського голови Геннадія Труханова.

Де місце майстрів слова у новій, постмайданній, ніби проєвропейській, ніби гуманній й ніби правовій державі Україна, що вже є асоційованим членом Європейського Союзу? Їхнє місце у владі? При владі? Біля влади?

Українське політичне сьогодення знає зовсім небагато прикладів того, коли топовий представник демократичного табору різко змінював власні раніше широко відомі погляди та переходив у табір до ворогів. Себто, розвернувся із Заходу на Схід, з Атлантики на Кремль, від високих принципів до затишного крісла побіля «корита». І не те щоб перейшов до певної ідеологічної безбарвної «ліво-правої» партії влади, а так, щоб взагалі опинився ніби у дзеркальному відображенні власних багаторічних заяв та публічних звинувачень.

О 22:03 у середу, 25 жовтня, на вході до редакції загальноукраїнського інформаційного телеканалу «Еспресо» сталося досі у нас небачене та нечуване. Після завершення вечірнього підсумкового ефіру, в якому гості студії разом з ведучою Мирославою Барчук обговорюють події дня, що минає, надвір виходили народний депутат від Радикальної партії Ігор Мосійчук, його особистий охоронець Руслан Кушнір та політолог Віталій Бала. Був звичайний вечір звичайного дня.

У ті самі хвилини, коли президент по обіді у вівторок, 20 червня 2017 року, хизувався своїми реформами перед українською громадою Нью-Йорка, на другому кінці океану двоє молодих і надто амбіційних молодих людей підсунули йому здоровенну... ні, не свиню, а депутатську фізіономію шановного Борислава Соломоновича Розенблата, одного з найзаможніших людей Житомира, а після приходу до влади «шоколадної» партії - справжнього некоронованого короля українського Полісся.

Інтрига закінчилася. Таємниці більше немає... Власник імперії «Прайм Ессетс Кепітал» й за сумісництвом чинний президент України витягнув останній козир.

Згідно з чинним законодавством, наступні вибори президента України заплановано на 31 березня 2019 року. А то за якихось два роки. Цей політичний сезон піде ще на «розкачування» й апробацію нових проектів, на оглядини «нових облич», і вуаля! Увесь 2018 мине під знаком президентських перегонів.