Дива передвиборчого. Думали, що він згуртує навколо себе кілька відомих та впливових політсил, візьме їх до себе в партійний список, і на цих дочасних парламентських виборах вони підуть разом проти «старих облич» і проросійських реваншистів.

Вихід на екрани п’ятисерійного американо-британського серіалу «Чорнобиль» від телеканалів Home Box Office та Sky вже визнано міжнародними критиками однією з найбільш вагомих кінематографічних подій року.

У Києві є Алея Героїв Небесної Сотні, яка тягнеться від Майдану Незалежності вгору на Липки й закінчується в тому місці, яке умовно називають Урядовим кварталом. Через те, що обабіч розташовано колишній Інститут шляхетних дівчат (нині - Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України) раніше вона називалася Інститутська.

Першим офіційним делегатом із Заходу, який зустрівся з актором Володимиром Зеленським після його перемоги у другому турі президентських виборів, виявився очільник МЗС Литви Лінас Лінкявічюс.

Чотири роки тому, 16 квітня 2015 року, поблизу входу до багатоповерхівки на вулиці Дегтярівській, що у Києві, кількома пострілами впритул невідомим було вкорочено віку чи не найяскравішому уособленню антиукраїнської публіцистики, духовному «білогвардійцю» Олесеві Бузині. Власне, чогось авторського й талановитого цей учитель російської мови та літератури за фахом, син співробітника 5-го (ідеологічного) управління КДБ УРСР ніколи не мав. «Публіцистикою» він називав зібрані здебільшого з київських чорносотенних видань поч. ХХ ст. людиноненависницькі памфлети. Їх він оформляв у сякі-такі книженції, презентував як «сенсаційні» плоди власних «літературознавчих» та «історичних» досліджень, і з того годувався.

У четвер, 4 квітня 2019 року, майже непомітно для зосередженого на аналізах кандидатів у президенти вітчизняного медіапростору окупанти засудили до максимальних термінів ув’язнення ще двох українців Криму.

Ми писали у минулих випусках про кандидатів у президенти від проросійського табору, від українських правих і від надпотужних бізнесових корпорацій. Ще одну помітну групу серед претендентів на президентські клейноди (булаву, штандарт, гербову печатку, прикрашений медальйонами орденський ланцюг, і, що найголовніше, підпис першої особи під найважливішими рішеннями) становлять ті, хто називає себе «силовиками». Їм і присвячена наша сьогоднішня розповідь. Подивимося, як вони ще у мирний період отримували високі посади, чим конкретно на них відзначилися і як показали себе з початку війни на Сході.

У минулих випусках ми розповідали про те, що під час цьогорічної виборчої кампанії робиться у таборі виразно проросійських претендентів на посаду глави держави (№ 2019-06), а також про те, чим закінчилася спроба висунути «єдиного кандидата» від націоналістів (№ 2019-08). Сьогоднішня ж наша розповідь буде про той сегмент бажаючих очолити Україну, політичну приналежність яких окреслити важко. Що не можна сказати про приналежність корпоративну. В сенсі звичайних бізнес-корпорацій, впливових у тому чи іншому регіоні.

22 січня 2019 року, на День Злуки, шість політичних партій і рухів націонал-патріотичного спрямування (ВО «Свобода», «Правий сектор», мельниківська «Організація українських націоналістів» (ОУН), «Конгрес українських націоналістів» (КУН), «С14» та «ДІЯ» Дмитра Яроша) оголосили про висунення спільного кандидата в президенти. Ним став 49-річний депутат Львівської обласної ради Руслан Володимирович Кошулинський.

Президентська кампанія 2019 року відрізняється від попередніх тим, що менше, ніж за два місяці до голосування невідомі ані явні фаворити виборців, ані ті, хто ймовірно вийде до другого туру.