Місто Лева вже вдесяте відсвяткував День вишиванки. Свято, яке розпочиналося зі скромної акції чернівецької студентки, переросло у справжнє загальнонаціональне свято. У Львові, який здавна шанував українську вишивку, День вишиванки вшанували і святковим концертом, і шаховим турніром, і навіть вишитою картою Львівської області.

Великдень, омитий дощами, чистий і причепурений, у мене завжди асоціюється з тим, як моя мама пече паску.

Колись вони залишили Україну і виїхали до Німеччини. Вона – у дорослому віці. Він – зовсім крихітним дитям. Співачка і поет. І через довгі роки зуміли зберегти українську душу. Аби колись зустрітися. І написати пісню. Історія двох емігрантів, які зуміли віднайти і зберегти свою самість. Там, у самому серці Європи. У Німеччині, яка стала сьогодні своєрідним арбітром у стосунках між Росією й Україною.

Якби таких офіцерів в армії була б більшість – ми мали б сильну потужну армію. Офіцер, для якого почуття обов’язку перед Україною – понад усе, навіть зараз –  радше виняток в українській армії.

Їдемо донецькою землею. Поворот з Костянтинівки на Красноармійськ – немов з цивілізації у світ, забутий Богом і людьми. Бетонкою, дорогою, яка складається зі щілин і бетонних блоків, важко, надривно сунуть легковики і величезні фури.

Продовжуємо цикл статей про поїздку журналіста газети «Час і Події» на передову. Відвідини передової були здійснені у рамках прес-туру, організованого Донецьким прес-клубом за сприяння посольства США в Україні.

Про Донбас дуже багато свідомих українців говорять, як про уже втрачену територію. Територію, яку варто обгородити високою стіною і назавше забути. Людей, з якими, нібито, не можна творити спільне майбутнє і будувати багату, процвітаючу Україну. Прес-тур у зону АТО, організований Донецьким прес-клубом за сприяння посольства США в Україні, в якому мені довелося брати участь, довів протилежне: Україна – це єдина країна, і патріотів у донецькому краї – багато. І вони зараз, як ніколи, потребують нашої підтримки.

Вистава за участю двох акторів (а, радше кажучи, автора та перекладача поетичної збірки «Перетворення»), на якій мені пощастило побувати, відбулася у затишній залі Львівського академічного театру імені Курбаса, коли осінь вже постукала у двері літа.

Талант дається від Бога. Дається, аби змінити сей світ на краще. А заодно – і себе. Бо кожна, навіть найменша зміна у мікрокосмі відлунює змінами у чомусь значно більшому. Волинянка Світлана Костюк – поет від Бога. Справжній Поет. Поетеса невдовзі планує видати свою нову збірочку поезій «Зцілення любов’ю». Утім, аби книга таки побачила світ, поетеса мусить вибороти своє право на життя. Позаду – уже шість сеансів хіміотерапії. Попереду – сьомий. Віримо, що все буде добре. Бо талант має дарувати радість. І зцілювати. Любов’ю. Всупереч усьому.

Вона живе на материковій Україні. Хоч у кожній своїй книзі повертається до сонячного Криму. Вона – російськомовна українська письменниця, якій зовсім не байдужа доля України.