Науковцю, професору, воїну ОУН та громадсько-політичному діячеві Богдану-Івану Кордюку в січні 2018 року виповнилося б 110 років, але вже минуло 30 років від того дня, коли він відійшов у Вічність.

Міркування про сумні реалії з історії та сьогодення у переддень 60-ї річниці від часу вбивства у Мюнхені професора Льва Ребета.

У своїх «Спогадах» (Київ-Вашингтон, 1999) відомий український громадський діяч і меценат Омелян Миколович Антонович, один із чолових діячів українського національно-визвольного руху під егідою ОУН, УПА та УГВР писав, що напередодні німецько-совєтської війни «…я кілька разів відвідував Краків та заходив на вулицю Зелену, де можна було зустріти Ярослава Старуха, Василя Кука та інших колишніх політв’язнів.

З нинішнім ювіляром Євгеном Стахівим я запізнався особисто наприкінці 1990-х років, коли працював над своїми книгами про Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) та діючого провідника Організації Українських Націоналістів (1941-43) Миколу Лебедя. Після того ми час від часу зустрічались з ним, здебільшого, в Києві, а 2009 року – поблизу села Сприня на Львівщині, де якраз у липні 1944 року й постала УГВР, – цей «верховний та найвищий керівний орган українського народу в його революційно-визвольній боротьбі» в часі Другої світової війни та у повоєнні роки.

Мирослав Прокоп – теоретик-стратег й підпільник-практик українського організованого визвольного руху

З Мирославом Прокопом, якому у травні цього року виповнилося б 100 років від дня народження, мене пов’язувала активна й плідна переписка, яка налічує більш, ніж сотню листів та неперіодичні телефонічні контакти, що почалися у другій половині 1990-х років вже тепер минулого сторіччя.

Дарія Ребет, уроджена Цісик, дружина відомого націоналістичного діяча – проф. д-ра Лева Ребета – була родом з Кіцмані, що на Буковині, пізніше стала магістром права й чи не найвидатнішою українською громадсько-політичною діячкою в середині 20-го сторіччя на Рідних Землях та на чужині.

Вона народилася 26 лютого 1913 року, померла 5 січня 1992 року.

Петро Гаврилович Дяченко... В Україні це поки що не досить відома історична постать, але насправді це – легендарна особистість, український вояк і патріот.

У своїй книзі п. н. «Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Спогади» (Вінніпеґ, 1981), отаман Тарас Бульба-Боровець (1908 – 1981), зокрема, зазначає, що з початком німецько-совєцької війни, очевидно, десь на початку серпня 1941 року «…полковник Дяченко зголосив про свою готовність прийняти обов’язки Начальника Штабу УПА-«Поліської Січі»...

Чорнухи, батьківщина незабутнього Сковороди, 3 грудня 2012 року Божого... Обласна влада анонсувала «державний рівень відзначення» уродин Філософа, але з чинних високопосадовців бачу якогось, але точно не першого заступника голови обласної державної адміністрації, усі інші – за рангом нижчі.

У переддень уродин колишнього вояка УПА Романа Маца, який натепер замешкав у США, слід зазначити, що протягом кількох останніх років було видано кілька книг його споминів.

Це, власне, чотири видання, які вишли друком у Дрогобичі, Львові та США – ошатні книжки в твердій обкладинці, з добре документованими та ілюстрованими свідченнями фрагментів з історії нашої національно-визвольної боротьби 1940– 50 років, є в цих книгах чимало фото з життя та діяльності їхнього автора.