Світло-сіра вигиниста лінія УІСМ по Chicago Ave (пригадую свої перші враження по приїзді до Чикаго), жіночно порушує одноманітність та практичність архітектури Українського Села. А якщо додати відсутність вікон, які би дивилися, й нам би дали можливість бачити – а що ж усередині – то і взагалі впевнюєшся: тільки художник з особливим відчуттям інтимності, внутрішнього світу «не на продаж» міг зважитися і завершити ідею створення місця вивчення, споглядання, зустрічей, обговорення, множення ідей, запросин величин і початківців у творчості всіх напрямків так загадково манливо!

З ініціативи громадської організації «Помаранчева Хвиля» Всегромадський комітет метропольного Чикаго закликав на Фейсбук до проведення на всіх парафіях після недільної Божественної Літургії 8 грудня третього Євромайдану.

Соціальні мережі сьогодні – найбільш швидкісні поширювачі новин, тому, незважаючи на колючий морозець, легку хурделицю, ожеледицю, сотні чиказьких українців вийшли на мітинги у різних частинах Чикаго та передмістях.

Драматичний театр не розбещує, не заманює легковажними цяцьками, миттєво поглинутими новомодними знахідками. Драматичний театр – місце думки, глибокої емоції, часто – зрушення основ світогляду. Драматичний театр там, де панує пошук і колективна праця творців.

Український театр «Гомін» у Чикаго вкотре відчинив двері церковної зали на парафії святого Йосифа Обручника, віддавна вже постійного свого місцеперебування, шанувальникам лицедійства для перегляду прем’єри.

Видається, якби існував телевізійний або радійний канал добрих новин у Чикаго, наш діаспорний світ став би значно простішим, менш напруженим. Адже у гонитві за вигаданими провокаціями, жовтопресовою «полуничкою», ситуативними карколомними розворотами доль і подій, четверта влада забуває про те, що мудре – у простому, близькому, теплому, рідному, вічному...

Останній місяць осені – як остання надія на зміну у житті країни, особистому, свідомостевому, так відбувається вже впродовж багатьох років в Україні – проаналізуйте...

І листопад 2013-го приніс чергову хвилю розуміння сили маси, сили єдності, можливості змін через мирний тиск правдивого бажання вийти на люди рівний-рівному, без принизливого меншовартісного тягаря, що досі виводить на транспарантах: «Україну – в ЄВРОПУ!»

Недільна ранішня пора була дуже неспокійною: всі служби попереджали про шторм, який суворо наступав. Вітер рвав зі страшною силою, дощ не встигав злітати з лобових вікон машин, що спішно роз’їздилися від церков після Служби Божої. Дерева у парку тріщали й падали, доступитися до хати було непросто! Ставало лячно, що запланована акція з відзначення 80-річчя геноциду української нації «Свіча Пам’яти» на площі Millennium Park (Wrigley Square) може не відбутися.

Минають дні, завершується рік, який є визначним у відліку часу нашої парафії: 45 осеней минуло з дня, коли забилося серце храму св. Володимира й Ольги – якраз на Покрови Божої Матері.

З благословення Патріарха Йосипа Сліпого ми маємо парафію, що виросла до найбільшої за чисельністю мирян у світі! Її золотаві бані серед пишних зелених крон закличні у неділю й свята, велично і нагадувально стримані у день робочий...

11 жовтня 2013 року відбулася перша серйозна виставка творів учнів художньої школи відомого в Україні, Польщі, Чехії, Словаччині, Німеччині,Франції, Австрії художника Володимира Монастирецького.

Відомо, що багатьом дано та не з усіх питають. Пан Монастирецький сам відчуває, що не передати напрацьованого досвіду не може, тому вже котрий рік працює у власній майстерні з учнями, як і 5 років віддав мистецькій школі «Барвінок».

В Українському Національному Музеї минулої суботи, 21 вересня, відбулася перша акція програми відзначення 80-річчя Голодомору як геноциду українського народу (під дефініцією «геноцид» мається на увазі «будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку»).

У тиші передрання так правдиво і сильно взяв першу ноту соловей, що не повірилося: гілка могутнього дерева на моїй вуличці стала сценою для птаха! Проте ця нота упевнила: сила горлянки і непогрішна чистота тону візьмуть мене, як єдиного ранкового слухача, за всі нерви, як за віжки, і поведуть дорогами музики з повною відсутністю моєї волі... тільки дякувати Господові залишається за таку безпорадність, за таку Його красу!