Я шукала вишиванку. Це мала бути сорочка не зовсім традиційної вишивки, а особлива, стилізована, рідкісна. Випадково натрапила на таку: побачила в знайомих мені людей. А далі - все ніби і просто: вони дали мені адресу і телефон майстрині, яка такі сорочки вишиває зі словами: «Не зволікай тільки. Подібна сорочка в пані Ганни одна. Вона їх не тиражує».

В горах у цей час – справжня феєрія, казка, неповторний лижний ФЕСТ: біле шаленство, свято снігу, сонця, свіжого вітру, запахів перших весняних квітів. Летиш по трасі, а зліва й справа від тебе – невимовно чаруюче, неприродно справжнє, дико шокуюче цвітіння крокусів. Це щось неземне, ніби другий вимір, паралельний світ… І з нього ти вже не хочеш повертатися…

Він прийшов невідомо звідки і зник невідомо куди, ніби розчинився у вічності, залишивши на згадку про себе дивовижні скульптури…

“Лувр популяризує твори західноєвропейських художників, які з певних причин не стали відомими. Саме час показати світові Пінзеля. Вважаю, це буде культурним шоком для європейців – побачити роботи цього маловідомого скульптора”,– сказала представник французької делегації у Львові, головний реставратор департаменту скульптур музею Лувр – Женев’єва Бреск-Ботьє.

Різдвяну зірку зустрічайте
І до вечері всі сідайте.
За коляду не забувайте.

Рипіть снігами попід двері,
Щоб не скупий господар був в оселі,
І щоби всі були здорові, і веселі.

"Там, у найсвятішому місці Тибету, я зняв на відеокамеру дивний для європейця, заворожуючий хід пілігримів. Вони зосереджені на своєму русі, під час якого навіть необхідне стає зайвим. У довгому шкіряному фартусі, з цупкими надійними рукавицями-капцями на долонях. Раз-здіймають руки долонями докупи над головою. Два-руки на рівні підборіддя.

Спогад

Kому належить вислів: "Усі ми родом з дитинства",- не пригадую. Але чим далі ти від нього, тим ближче воно до тебе. Спогади чіпляються зненацька і деколи зовсім невчасно.

Спливають в пам'яті друзі з дитинства, яких не бачиш і справді "сто років", про яких нічого не знаєш, яких не зустрічаєш.

В дощову туманну погоду те, що бачиш на горизонті, нагадує міраж, обман зору: за пеленою дощу то виринає, то зникає будинок-привид.

Він стоїть самотній, покинутий, майже забутий, але величний і гордий своєю історією. Взимку, в сонячний день, добре видно широку споруду, яка мені нагадує здалеку картинку з дитячих пазлів...

Ви втомилися від літаків, автомобілів., готельних номерів? Відчуваєте, що змучені від роботи, міста, метро, маршруток і таксі? Вам набридли біфштекси, мікси, хот-доги і гамбургери? Я запрошую вас до спілкування з природою у казку-подорож Дністровським каньйоном.

Уявіть картину – майже абсолютна тиша, чути тільки, як весло ледь торкається води, десь далеко кидається риба і долинають голоси нічних рибалок.