Як виглядає Державний Прапор України і звучить її Державний Гімн, хочеться вірити, відомо всім громадянам нашої держави. Однак насправді далеко не кожне полотнище, зшите із синьої та жовтої смуг, можна вважати державним символом, і навіть знайомі слова Чубинського "Ще не вмерла України і слава, і воля...", виконані на не менш знайому мелодію Вербицького, але в іншій тональності чи обробці, можуть перетворитися на звичайну пісню...

22 червня: день створення демократичної коалiцiї i початку нової вiйни за iдеали Майдану Таки сталося. Якщо дуже захотіти, то ніякі забобони не залякають: 22 червня 2006 року в Україні створена перша прописана в Конституції парламентська коаліція. Увійшли до неї три політичні сили: Блок Юлії Тимошенко, їна" - та сама, яка напередодні божилася, що 22 червня, в річницю початку Великої Вітчизняної війни, такого важливого документу не підпише. І що саме спонукало "нашоукраїнців" передумати - погрози соціалістів "діяти на свій розсуд", якщо коаліцію не створять у четвер, чи ще якісь причини, - зараз уже неважливо.

Проти України йде війна. І цього разу ворог, якому саме існування такої держави, як Україна, заважає гірше більма в оці, схоже, налаштований на перемогу більш ніж серйозно. Чому саме тепер, коли до влади нібито прий-шов нарешті такий довгоочікуваний український Президент, у нашій дер-жаві розгорнувся справжній антиук-раїнський шабаш, а всі телеканали су-сідньої країни, з якою ми так прагнули дружити, що аж вшанували її першим офіційним візитом новообраного гаранта Конституції, зриваючи голос, прямим текстом віщають про те, що Україна - "іспокон вєков" російська територія, що саме існування такої держави на карті світу є "історічєскім нєдоразумєнієм" тощо? Про що це свідчить - про слабкість нашої влади, її небажання щось робити, про нашу, народну, власну дурість та інфантиль-ність?

Що насправді діялося у столиці 4 липня і чого не показали центральні телеканали

«Скажіть, будь ласка, як пройти до Співочого поля?» - саме таке запитання протягом усього ранку минулої неділі найчастіше лунало на київських вулицях. Маршрутки, які їхали до зупинки «Музей ВВВ», буквально «тріщали по швах». По вулицях у напрямку Києво-Печерської лаври прямувало, як ніколи, багато людей. А ще - помаранчевий колір: він палахкотів усюди, немовби вказуючи шлях тим, хто шукав місце, де, за словами статечного дядечка з однієї з вищезгаданих маршруток, мала відбутися «подія, що увійде в історію як початок справжньої України».