Мовною ситуацією називають сукупність усіх мов, територіальних і соціальних діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються в країні для забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях.

Якщо на території однієї країни поширені дві або кілька мов, для вивчення мовної ситуації важливо визначити ступінь поширености кожної мови, а також їхні оцінювальні характеристики. Існують два головних показники потужности мов.

Подібними принципами керувались i упорядники сумнозвісного "зеленого" (за кольором обкладинки) "Російсько-українського словника", який було укладено переважно на засадах калькування російської лексики. У передмові до нього наголошувалось "всестороннее благотворное влияние великого русского языка", якого зазнала українська літературна мова протягом свого історичного розвитку, i зазначалось, що "украинский народ под руководством Коммунистической партии разгромил подлые, враждебные происки буржуазных националистов, направленные на разрыв дружбы и братства народов СССР, и очистил свой язык от националистических искажений".

14 травня 1938 р. Рада Народних Koмicapiв затвердила Державну правописну комісію для розгляду проекту змін в орфографії. Відповідальним секретарем Koмiciї був М. Грунський. Виконуючи завдання "насамперед ліквідувати націоналістичні перекручення... українського правопису", автори проекту усунули з абетки лiтepy "ґ", ввели флексію -i (вісті) у родовому відмінку однини іменників третьої відміни та іменників четвертої відміни з суфіксом -ен (імени), у словах іншомовного походження після вcix голосних було рекомендовано писати i, а, е, у (героічний, геніальний, кліент, paдiyc).