Подорожуючи по Франції можна спинятися в готелях, перероблених з колишніх палаців, що, звичайно, теж додає приємности, бо більшість із них має свою історію, а навколо головного будинку, як правило, є гарний парк, Середньовічних замків у Франції є дуже багато. Проте більшість з них занепадає з двох причин: або вони далеко від сучасних доріг, або через старовинний закон, який вираховує податки на нерухомість по кількости вікон в будівлі. Цей закон примушує колишніх власників або покидати їх на призволяще, або пускати відвідувачів за гроші, якщо вони мають щось цікаве.

І справді він, як виявилося, був добре обізнаний, в протилежність іншим французам, з подіями на сході Европи і добре знав про діяльність совєтських агентів. Тоді я почав йому оповідати більше про себе, про наше життя під комуністами і про становище в Україні. Наша розмова закінчилася дружньо і ми умовилися зустрітися знову. З часом ми заприятелювали. Я вже знав, де я можу його зустріти в будучий час. Знайомство з ним помагало нам оформлювати справи українців, що з"являлися в Марселі нелегально.

Так сталося, що Володимир Винниченко досить скоро після нашої візити помер. Тому для мене наша розмова з поважним, хоч і контроверсїйним учасником української революції, залишиться значною подією.

Тим часом, життя в таборах "переміщених осіб" почало налагоджуватись. Завчасно на умовлену адресу в Париж мої батьки відіслали листа і ми налагодили контакт. Вони перебували в таборі Майн-Кастель.

Не маючи надії на працю інженером, я збирався працювати в ній електриком. Але сталося інакше. Був гарний літній день. Кілька інженерів, між ними був і головний інженер, після двогодинної перерви на обід зібралися в кімнаті на розмову. Кожний, мабуть, смачно пообідав, випив вина і всі були в доброму настрої. Коли з'явився я, моя мова їх зацікавила. Вони почали мене розпитувати, звідки я, де вчився і працював. Я, відповідаючи на їхні запитання, розказав про свою роботу в Німеччині і про свій досвід вже у Франції.

На будівництві працювало досить багато полонених німців. Нам в допомогу теж дали кількох полонених.   Серед них був молодий сімнадцятирічний хлопець, який часто помагав мені. Родом він був з Кенігсбергу. Він мені розказував про своє життя. Його забрали до війська при самому кінці війни. Коли з розпачу брали і таких молодих, як він. Так сталося, що  перед приходом червоної армії  його сестра мала якусь поважну операцію і не могла вставати з ліжка.

Ідучи з праці,  одного разу я побачив гарний, великий корабель під червоним прапором. На ньому написана була назва "Россия". Коло корабля стояв письмовий стіл, за столом сиділи двоє осіб в уніформі НКВД і перевіряли документи у пасажирів, які підходили до них. Оглядаючи корабель, я дивувався, як добре він зроблений і не міг повірити що це совєтська робота. І справді, на другий день в газеті я прочитав пояснення своїм сумнівам.  Виявилося, що це німецький корабель "Европа", який був забраний більшовицьким урядом як частина військової репарації.

Спочатку все було добре. Я познайомив Миколу з своїми американськими знайомими. Він малював їм портрети і за це діставав подарунки цигарками і консервами.

Відчувши, що малювання портретів може їх прогодувати, вони, мабуть за ініціятивою "Щуки", вирішили, що ми більше їм не потрібні. Ідучи повз вікно їхньої кімнати, я несподівано почув розмову, коли "Щука" висловлювалася досить образливо на нашу адресу. Я одразу наказав їм негайно забиратися з нашої хати.

Німеччину переможці поділили на чотири зони. Як і треба сподіватися, на совєтській зоні залишилося, порівнюючи, небагато людей. Тут залишилися тільки ті, які, з різних причин, вирішили повертатися додому. Найбільше це були примусово вивезені німцями робітники, хоч і серед них, навіть таких, які ненавиділи німців, багато хто зрозумів, що повертатися під комуністичну владу просто небезпечно, хоч, звичайно, були і такі що повірили пропаганді і заплатили за це своїм життям, або рабством в совєтських таборах.

Напад німців став для козаків сигналом до відновлдення війни з комуністами. Тому вони з радістю приєдналися до німецьких військ на фронті. Але, як я вже згадував, німці через заборону Гітлера, не дозволили їм цього зробити. І тільки після Сталінграду, тепер вже шукаючи спільників, німецький уряд пообіцяв козакам їхні землі, а Науменко, Краснов і генерал Доманов, колишній офіцер червоної армії, стали членами "Директорату" козацьких військ в німецькій армії.

Старовинне місто Марсель

Місто Марсель, засноване три тисячі років тому греками, і ще досі має на цвинтарі старовинні гробниці з античними грецькими прізвищами. Воно стоїть навколо зручної колись затоки, яка тепер називається "Старим Портом", але вживається тільки рибальськими човнами. Від старого порту починається головна вулиця міста, Канеб"єр. До моря підходять кілька гірських хребтів. Тому місто поширюється долинами, як пальці від центру.