Акурат після появи на сайті Радіо Свобода моєї статті «Коли українська мова стане державною не лише за статусом, а й за функцією?» (https://www.radiosvoboda.org/a/28754536.html) Петро Порошенко того ж дня підписав Закон України «Про освіту». Безумовно, це був лише збіг - підписання документу очікувалось 1 жовтня.

«Понад десять мільйонів росіян живуть у двох державах, розміщених біля наших кордонів… Не може бути сумнівів, що політичне відокремлення від Росії не повинно привести до позбавлення їхніх прав, точніше, основного права – на самовизначення. Для світової держави нестерпно усвідомлювати, що брати за расою, які підтримують її, зазнають найжорстокіших переслідувань і мук через своє прагнення бути разом з нацією, розділити її долю. У інтереси Російської Федерації входить захист цих росіян, які проживають уздовж наших кордонів, але не можуть самостійно захистити свою політичну і духовну свободу».

«Національна зрада безкарна, нахабна, безсоромна, зухвало захоплює чимраз більше ділянок нашого політичного, військового, економічного, громадського життя при повному потуранні, бездіяльності, а в багатьох випадках – при сприянні та підтримці українських власть-імущих найвищих, середніх та низьких рангів».

22 лютого Віктор Янукович, характеризуючи ситуацію в Україні, нічтоже сумняшеся, заявив:
«Ми бачимо повторення нацистське – коли в 30-і роки у Німеччині, Австрії нацисти приходили до влади. Забороняли партії. Зараз те ж саме – забороняють ПР, КПУ».

Сказане «гарантом» напрочуд точно/вичерпно характеризує нинішній психічний/психологічний стан/портрет колишнього володаря Межигір’я, пояснення якому можна знайти у статті Олега Покальчука «Отмотав однажды срок...

«Не знаю, який шмат життя відміряла мені доля, але весняні дні позаминулого року будуть стояти в мене перед очима до самої смерті, це точно. Істерика у Верховній Раді з приводу «бєдствуєщєго пролєтаріата», безпорадність і нерішучість Президента перед нахабною лавиною червоних провокацій, сплюндровані міські квартали – від Софії до Золотих Воріт…

9 січня 2014 року на сайті Радіо Свобода була оприлюднена моя стаття «Чи спроможний Суд у Гаазі відкрити провадження проти підручних Януковича?» (http://www.radiosvoboda.org/content/article/25224262.html).

Через тиждень в Україні сталися знакові події. Драматичні й трагічні. Зникнення (викрадення) громадських активістів, зокрема, Ігоря Луценка, одного з лідерів Євромайдану. Його викрали невідомі.

Не досягли ми тих висот,
Що сяють iншим в морi слави...
Бо помиляється й народ,
Коли немає ще держави.
        Володимир Сосюра «Мазепа»

Закінчення, поч у номері 5

Суспільство для свого виживання змушене вносити ентропію у навколишнє середовище. Цей закон притаманний всім гетеротропним системам. Різниця полягає лише в тому, що коли інші гетеротропні системи можуть увійти в рівновагу з екологічним середовищем і їхній внесок у зростання ентропії якимсь чином компенсується припливом негентропії у вигляді сонячної енергії, котру засвоюють рослини, то стосовно діяльності людини це принципово неможливо.

Не досягли ми тих висот,
Що сяють iншим в морi слави...
Бо помиляється й народ,
Коли немає ще держави.
                 Володимир Сосюра. “Мазепа”

Іронія нашої долі, на жаль, спростовує тезу про “виборену незалежність”, хоча й не заперечує одвічного прагнення до неї, як і не скидає з рахунку великих епох змагань за самостійність і видатних постатей державного й громадянського чину.

Дедалі більше й усе виразніше виявляється головна умова виживання людства: соціальна структура суспільства має бути сумісною з рівнем розвитку науки і техніки, з рівнем пізнання людиною законів світобудови. Скажімо, звільнення атомної енергії поставило людство перед альтернативою: або перетворитися у світове співтовариство, або приректи себе на самознищення.

Можна припустити, що пізнання законів світобудови відбувається з певною послідовністю і прихованою періодичністю.