rss
11/24/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Ювілей \ З нагоди 80-річчя українського повстанця. Роман Мац – вояк УПА зі скрипкою в руках

У переддень уродин колишнього вояка УПА Романа Маца, який натепер замешкав у США, слід зазначити, що протягом кількох останніх років було видано кілька книг його споминів.

Це, власне, чотири видання, які вишли друком у Дрогобичі, Львові та США – ошатні книжки в твердій обкладинці, з добре документованими та ілюстрованими свідченнями фрагментів з історії нашої національно-визвольної боротьби 1940– 50 років, є в цих книгах чимало фото з життя та діяльності їхнього автора. Останнє ж видання споминів Роман Мац написав англійською мовою, і воно стало на американських теренах майже бестселером.
У самій Америці його часто запрошують на літературні вечори, де читає уривки, після чого слухачі ведуть жваву дискусію. Багато разів пан Роман виступав у бібліотеках, куди багато студентів були запрошені на презентацію його споминів, а у січні цього року він цілу годину мав інтерв’ю на одній з поважних радіостанцій США, що буває доволі рідко, коли йдеться про нашу визвольну боротьбу. З огляду на те, що він трохи пізніше одержав з польських архівів цікаві світлини про відділи УПА з його околиць, то тепер він планує їх помістити у п’ятому виданні в Амазон Kindle. До речі, спомини Романа Маца репрезентовано також в Нью-Йорку та в українській амбасаді у Вашингтоні.
Однак, як на мене, досить вдалим є те, що одне з видань Романа Маца побачило світ мовою північного сусіда (!), тобто, російською, що, як мені видається, являє собою досить оригінальний підхід до вивчення проблеми для російськомовної частини населення в Україні, на Кубані, в Криму, Далекому Сході та Тюмені, де замешкало чимало вихідців із наших теренів, які, очевидною, трохи позабували нашу мову калинову, та мало знають про правдиву українську історію й, зокрема, про діяльність та бойові дії підрозділів ОУН та відділів УПА, які боролися не лише проти німецьких чи польських, але й супроти московсько-большевицьких зайд.
Мною раніше вже було надіслано книги Романа Маца до дослідників світової та української найновішої історії, як також до краєзнавців й небайдужих осіб до Ханти-Мансійська та Ноябрьска в Західному Сибіру, до Москви та Санкт-Петербурга, українських міст з поки що російськомовного Криму.
Надзвичайно цікавою й насиченою подіями та пригодами видається й біографія самого автора споминів.
Роман Мац народився 26 квітня 1932 року в селі Молодич, Ярославського повіту (тепер – у складі Польщі). У сім’ї було шестеро братів і дві сестри. Від самого початку Другої світової війни він став свідком жорстокого бомбардування німцями його села. Коли ж у 1939 році туди прийшла совєцька влада, то бачив вивезення нічим не винних селян на Сибір. Часто вночі людей і його будила стрілянина на совєцько-німецькому кордоні, який проходила лише за три кілометри на захід від центру села. До школи малий Роман почав ходити в 1938 році, а продовжив навчання вже під час совєцької окупації. Протягом 1942 – 1944 рр. школа працювала, як згадує автор, час від часу, а потім була взагалі закрита. Влітку 1944 року, після вигнання німців Красною Армією, селяни мусили боронитися від грабіжницьких нападів озброєних польських банд. Для цього в селі створили самооборону, до якої долучився пізніше й зовсім ще юний Роман.
Через кілька місяців обласний провідник ОУН – Лунь – прийняв хлопця за його бажанням виконувати підпільні доручення, а від весни 1945 р. – розвідчі завдання для сотень УПА Шума і Калиновича, а також – для надрайонового провідника Корнійчука.
У 1947 році Корнійчук доручив Романові виїхати разом з депортованим населенням за кордон, щоб підготувати умови для легалізації членів боївок ОУН і вояків відділів УПА. За рік сотенний Туча через свого посланця запропонував юному Романові Мацу долучитися до його групи з метою перейти до Західної Німеччини. У серпні 1948 р. його група, в якій також були дві жінки і троє чоловіків, прибули до Тішенройту. Після двотижневої затримки американськими військовими їх перевезли до табору переселенців в Реґенсбурзі. Там хлопця прийняли до таборової української гімназії. Через рік він переїхав до табору в Міттенвальді.
Для нас, мешканців Полтавщини, спогади Романа Маца є цікаві тим, що автор зустрічався з багатьма нашими земляками в таборах для переміщених осіб у Західній Німеччині – лікарем – проф. Борисом Андрієвським, викладачем математики – проф. Полікарпом Порфировичем Плюйком (у майбутньому – письменником та поетом Полем Половецьким, книгу праць якого мною було видано щойно у 2012 році),а також – з видатним громадсько-політичним діячем і дипломатом – інж. Дмитром Андрієвським, близьким співробітником полковника Євгена Коновальця (прах нашого земляка нещодавно було перепоховано на Личаківському цвинтарі у Львові). Очевидно, упівець Роман Мац знав також й про творчість художника світового рівня – митця-лохвичанина Михайла Дмитренка, й, безперечно, – про інших вихідців з полтавських теренів – хорового диригента Нестора Городовенка та діяча гетьманського руху й публіциста – Антона Кущинського.
Коли ж влітку 1950 року табір для переміщених осіб ДіПі ліквідували, то чимало його поселенців вивезли до Америки. У Нью-Йорку Роман працював й продовжував навчання у вечірній школі. Під час Корейської війни був призваний в американську армію. У 1960 році пан Мац закінчив музичний факультет Колумбійського університету. Працював диригентом і вчителем, згодом відкрив підприємство з виробництва аксесуарів для музичних інструментів, яке діє й дотепер.
26 квітня 2012-го Роман Мац святкує свої уродини, своє 80-річчя. Раніше він вже передав свій бізнес іншим, отже, відтепер у нього є усі можливості зосередитися більше на написанні споминів, благодійній допомозі та сприянні українознавчим й просвітницьким заходам у материковій Україні. Принагідно зазначу, що ще від 1991 року його фірма налагодила торговельні зв’язки з українськими підприємствами. Працюючи на музичному полі, Роман Мац десятки років матеріально підтримував Міжнародний музичний фестиваль у Києві, допомагав своїми музичними витворами музичній школі ім. С. Крушельницької, музичній академії ім. М. Лисенка, Одеській філармонії, багатьом музичним училищам та дитячим музичним школам Полтавської області, зокрема, й у Лохвиці.
Тож, з роси й води Вам, дорогий пане Романе!
І знайте, що правдиві українські патріоти шанують Вас і будуть пам’ятати і про Вашу боротьбу, і про жертовність!

Олександр Панченко,
адвокат, м. Лохвиця, заступник голови Полтавської обласної організації
ВО «Свобода»

«Буду вірним Богові і Україні»: «Пласту» – 100

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com