rss
11/19/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Історик Олександр Зайцев: «Нагальне питання – примирення між українцями і українцями»

Олександр Зайцев - завідувач кафедри Нової та новітньої історії України Українського католицького університету (м. Львів). Автор багатьох публікацій з історії Західної України періоду 1920 - 1940 рр. Стипендіат багатьох міжнародних програм, проводив дослідницьку роботу у Центральноєвропейському (м. Будапешт), Колумбійському та Гарвардському університетах. Редактор і співавтор книги «Націоналізм і релігія: Греко-Католицька Церква та український націоналістичний рух на Галичині (1920 - 1930-ті рр.)».

В інтерв'ю «ЧіП» Олександр Зайцев розповів про спотворене сприйняття націоналізму на Заході і Сході України, помилкову «фашизацію» ОУН і про те, чому ідеологію націоналізму багато українців вважають анахронізмом.

 

Стереотипи сприйняття націоналізму глибоко вкорінені в історичній пам'яті

Які уявлення чи стереотипи домінують в сучасному українському суспільстві, якщо мова заходить про націоналізм?

В українському суспільстві існують дві групи стереотипів щодо історичного націоналізму. Перша група збереглася ще з радянських часів. Її суть зводиться до наступного: українські націоналісти тільки тим і займалися, що зраджували український народ і, фактично, вели ворожу щодо його інтересів діяльність. Передусім, це стосується уявлень про ОУН і УПА. Такі уявлення побутують у Центральній, а надто - у Східній Україні. Друга група стереотипів характерна для Західної України - це героїзація і глорифікація ОУН і УПА. І я навіть сказав би, це малювання з них якщо не ікони, то, в усякому випадку, створення об'єкта поклоніння.

Існування цих стереотипів зумовлене небажанням знати правду, незнанням історії чи просто політичними маніпуляціями?

Ці стереотипи досить глибоко вкорінені в історичній пам'яті, і я б не зводив усе тільки до політичних маніпуляцій. Українці Заходу і українці Наддніпрянщини мають різну історичну долю. І тому на заході України ставлення до націоналізму здебільшого позитивне, а на сході і півдні України - переважно негативне. А політики лише підсилюють побутування цих стереотипів у своїх інтересах.

Ідеологію Організації українських націоналістів часто називають фашистською. Наскільки таке порівняння є коректним з історичної точки зору?

Якщо говорити про націоналізм загалом, то це не правомірно. Націоналізм значно ширше поняття, ніж фашизм. Багато дослідників вважають фашизм крайнім різновидом націоналізму, але і в цьому випадку, звичайно, ототожнювати націоналізм, який буває демократичним, ліберальним, консервативним, з фашизмом було б некоректно. Інша річ, це порівняння того напрямку націоналізму, який у 1920 - 1940 роках був представлений ОУН - тут питання складніше. Справді, деякі авторитетні історики, зокрема, Іван-Павло Химка й Тарас Курило вважають ОУН частиною європейського фашистського руху, вживаючи слово «фашизм» не як лайку, а як політологічну категорію. На мою думку, попри усі подібності ідеології та практики ОУН до фашизму, між ними була корінна відмінність: український рух був національно-визвольним. Це був націоналізм бездержавної нації. Фашизм - це крайній екстремістський рух державної нації, спрямований на перебудову вже наявної держави на засадах тоталітаризму, ієрархії, вождізму і на зовнішню експансію.

Можливо, доречнішим було б порівняння тодішнього українського націоналізму з іншими бездержавними націоналістичними рухами у Європі?

Саме так. Для впровадження ОУН у порівняльний контекст більш коректною була б назва «усташизм», яку я вживаю у ширшому сенсі, ніж просто ідеологія хорватських усташів - інтегральний націоналізм бездержавної нації, який прагне здобути свою державність будь-якими методами. Вважаю, що найближчими родичами ОУН у Європі були саме хорватські усташі.

Світова практика знає кілька способів примирення з історичним минулим: через забуття, активну дискусію, узгодження протилежностей. На вашу думку, нам краще обговорювати такі питання чи оминати їх?

Забуття в Україні просто не вийде - нам не дадуть. Все одно знайдуться такі сили, які будуть ці питання порушувати і на них наголошувати. Тому забуття нам не підходить. І тільки активна дискусія, бажано спокійна, така, щоб чути один одного, зможе нас привести до спільного розуміння.

 

Замовчування взаємин УГКЦ і націоналістів відходить у минуле

Ви є одним з авторів ґрунтовного дослідження відносин Організації українських націоналістів та Української греко-католицької церкви у 1920 - 1930 роках. Як ставилася ОУН та її прихильники до УГКЦ?

На це питання неможливо відповісти однозначно. Бо ОУН не була чимось єдиним і, відповідно, не мала єдиного ставлення до греко-католицької церкви. Переважна більшість членів ОУН були глибоко віруючими людьми, які з повагою ставилися до УГКЦ. Але були серед них і ті, які утверджували релігію націоналізму, де головною була нація, а не Бог. Відповідно, їхнє ставлення до традиційної релігії було критичним. Оскільки ОУН непримиренно ставилася до польської влади, то вони не могли не ставитися критично до позиції церкви. Багато націоналістів, навіть будучи активними християнами, закидали церкві угодовство і надто примиренську позицію до польського режиму. А церква у всі часи займала позицію «Богу - богове, кесарю - кесареве» і намагалась ладнати з існуючою владою. Також і хронологічно взаємини між ОУН і УГКЦ складалися по-різному. У 1933 - 1934 роках був досить гострий конфлікт. У наступні роки відбулось певне згладження конфлікту і зближення греко-католицького духовенства і націоналістів.

А які взаємини мала ОУН з Митрополитом Андреєм Шептицьким? Яким було його ставлення до цієї організації?

Знову ж таки, бувало по-різному. Наприклад, Євген Коновалець - лідер ОУН - з глибокою повагою ставився до Митрополита Андрея, не раз з ним зустрічався, а пізніше, коли був в еміграції, підтримував з ним листування. Схоже, що і сам Митрополит ставився з повагою до Коновальця. Також він мав добрі стосунки з Андрієм Мельником, який довгий час був управителем маєтностей Шептицького, а згодом очолив ОУН. Будучи на чолі Проводу українських націоналістів, він намагався підтримувати дружні стосунки з Митрополитом Андреєм.

Іншим було ставлення молодих націоналістів. У 1934 році за наказом Степана Бандери було вбито директора української гімназії у Львові - Івана Бабія, якого ОУН звинуватила у співпраці з польською владою. З цієї нагоди Митрополит видав пастирське послання, де дуже гнівно і гостро засудив терор ОУН. Це була, мабуть, найгірша точка у відносинах між ОУН і Шептицьким. Згодом, під час Другої світової війни, стосунки складалися по-різному. Наприклад, Митрополит вітав акт 30 червня 1941 року про відновлення Української держави, але згодом гостро засуджував насильство, яке чинили бандерівці, і видав кілька пастирських послань, які засуджували вбивства як засіб політичної боротьби.

В Італії, Іспанії та Німеччині католицька церква вела власну політичну діяльність. УГКЦ у Галичині мала свій політичний вектор?

Таких напрямків було два. Перший - Андрей Шептицький і орієнталісти («восточники»), які виступали за зближення зі східним церковним обрядом, а у політичному плані йшли на контакт з українськими націоналістами, виявляючи більшу прихильність до визвольного руху. Другий політичний напрям був пов'язаний з єпископом Григорієм Хомишиним і групою окциденталістів, які виступали за латинізацію обряду, а в політичному плані виявляли особливу непримиренність до ОУН та націоналізму. Обидва напрямки намагалися творити політичні організації. Група орієнталістів створила Український католицький союз - організацію, яка відігравала роль широкого політичного католицького об'єднання. А група єпископа Хомишина створила справжню політичну партію - Українську католицьку народну партію (пізніше - Українська народна обнова). Власне, ці два об'єднання і були тим, що можна назвати українським політичним католицизмом, і, певною мірою, вони конкурували між собою.

Якою була політична конкуренція між цими організаціями й націоналістами?

Досить активною. Фактично, боротьба йшла за молодь. Католицький рух намагався утримати молодь у лоні УГКЦ й у сфері мирних легальних засобів боротьби за українську справу. Націоналісти ж убачали у діяльності церкви загрозу для себе й тому активно поборювали католицький політичний рух. Особливо боролися проти об'єднань, які були під егідою єпископа Хомишина, оскільки його у націоналістичному середовищі вважали ледь не національним зрадником.

 

Ідеологи сучасного націоналізму
в Україні проігнорували еволюцію ОУН

Ідеологія націоналізму зупинилась у своєму розвитку? Чи є сучасні націоналісти ідейними спадкоємцями ОУН?

Безперечно, ідеологія ОУН зазнала еволюції. І найсерйозніші зміни, спрямовані на її демократизацію, відбулися під час Другої світової війни - на Третьому зборі ОУН. Пізніше це, як відомо, спричинило другий розкол ОУН на «бандерівців» та «двійкарів». На жаль, ті, хто апелює до націоналістичної традиції, звертається не стільки до традиції демократизації, яка почалася з 1943 року, а саме до традиції ОУН 30-х років. І, знову ж таки, сьогодні націоналісти не є чимось однорідним. Є помірковане крило, є ті, хто називають себе соціал-націоналістами, «автономними». Останні беруть з ідеології ОУН найбільш крайні і екстремістські елементи, схожі до фашизму. І це небезпечно, бо ці люди намагаються повернутись до тих антидемократичних тенденцій, що існували у 30-х роках, і на сьогоднішній день це є анахронізмом.

Наскільки, на вашу думку, взагалі є сумісними націоналізм і християнство? Чи є приклади вдалого їх поєднання?

Моя думка така: християнство цілком сумісне з патріотизмом, з демократичним та ліберальним націоналізмом - тим, який намагається гармонізувати ідеали і цінності власної нації із загальнолюдськими. Це цілком співзвучно з християнством. Але воно не сумісне з інтегральним націоналізмом, що пропагує перетворення самого себе у щось на зразок релігії.

Історик Мар’ян Мудрий: «В Україні є ознаки отруєння історією»

Історик, журналіст і екскурсовод Ігор Лильо: «Коли до Львова вперше приїжджає іноземець, не пов’язаний з Україною, він очікує побачити ведмедя з балалайкою»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com