Загальносвітова практика свідчить: коли якась влада не вміє налагодити умови для економічного зростання своєї країни, вона сушить голову над тим, якими ще податками видушити з людей гроші, щоб заткнути діри в бюджеті?
Не є винятком і нинішня влада України. Оголосивши запровадження нових соціальних програм, пообіцявши збільшувати виплати цього року двічі, а наступного року щоквартально, уряд опинився перед необхідністю знаходити для цих обіцянок відповідні кошти. А їх нема. Міжнародний валютний фонд давно вже не позичає, вітчизняна економіка неефективна, усі податки державою з народу взяті, причому, деякі здерті з бізнесу ще й наперед, тож платити за порожні обіцянки давно уже нічим.
Днями один автоінспектор зупинив мене і хотів накласти штраф за перевищення швидкості. Коли ж я вказав йому, що йшов із дозволеною швидкістю, і на його радарі просто не може бути доказів, він сказав: «Ну добре, перевищення нема. Але ж все одно знайду до чого прикопатися. Краще платіть та їдьте з Богом».
Коли ж я запитав: «А якщо я заплачу так, без квитанції, але менше, відпустите?», він, зітхнувши, відповів: «Ні, давайте штраф, бо у нас план здачі коштів за штрафи щоденний».
Я мовчки показав йому журналістське посвідчення. Він побачив слово «Преса», з ненавистю сказав: «Щасливої дороги!» і відпустив.
Інспекторові, як і іншим збирачам напівзаконних та незаконних податків, не позаздриш – собача у них робота. Але ж їх примушують це робити – ті, яких також примушують ті, яких, знову ж таки, хтось примушує – і так до самого верху.
А що оцей самий «верх», що він собі думає надалі? Щоб підкласти під практику різноманітних масових поборів хоча б якусь нормативну базу, уряд силами Мінфіну, Мінекономіки та Мінсоцполітики почав розробляти проекти Закону України про накладення податку на розкіш.
Мотивуючи свої дії, Прем’єр-міністр України – М. Азаров – сказав: «Потрібно примусити відчути, що за розкіш у наш важкий час потрібно платити великі гроші». Запам’ятай, читачу, цей вислів: «у наш важкий час», ми до нього ще повернемося.
Що ж, розкіш оподатковують у всьому світі, прийшла пора це робити і нам. Але що таке «українська розкіш»? Які її виміри? Хто і яким чином розкошує в Україні навіть «у наш важкий час»? Невже ми станемо свідками, що Ахметов, Коломойський, Фірташ, Жеваго та інші вітчизняні учасники списку найбагатших із журналу «Форбс» дійсно поділяться із суспільством своїми надприбутками, причому, порахованими точно, а не фіктивно?
Підкреслю, що проектів цього Закону було декілька, і кожен їхній автор пропонував свої нижні параметри, з яких починається наша з вами розкіш.
Наприклад, одні вважали, що податок потрібно буде платити, якщо обсяг мотору вашої машини буде починатися з 3,5 літрів. Інші наполягали, що це занадто ліберально, бо уже з трьох літрів можна стягувати податок на розкіш.
Те ж саме було й з метражем квартири чи будинку. Одним здавалося, що квартира площею до120 кв. м. є ще прийнятною, а від 121 кв. м. – це вже розкіш. Інші пропонували (очевидно, помірявши перед цим свої апартаменти) вважати розкішними квартири від 200 кв. м.
Ті з читачів, які мають квартири до сотні метрів квадратних та машини з півтори чи дволітровим мотором, можуть погодитися з розробниками вказаних законопроектів – дійсно, нехай ті, які живуть у просторих квартирах та будинках, їздять на хороших машинах, носять шуби та дорогоцінності, платять до бюджету підвищені податки. І тут не було б особливих приводів до дискусій, якби не одна обставина: співвідношення середнього та вищого економічних класів у світі та Україні, їхня питома вага у суспільстві, їхнє оподаткування і т. п.
Відомо, що середній клас є найміцнішою опорою будь-якої демократичної країни. Не тільки представники малого та середнього бізнесу і чиновники, але і хороші лікарі, адвокати, менеджери, викладачі, журналісти, працівники кіно, радіо, телебачення і т. д. і т. п. отримують достатньо високі зарплати, щоб жити на пристойному рівні. І кожна розумна влада середній клас у своїй країні має вирощувати, а не душити. Адже середній клас є своєрідною соціально-економічною, а, відтак, і політико-психологічною «подушкою», яка пом’якшує класові суперечності між бідними та багатими. Якщо ж середній клас не вирощувати, а знищувати, як це робиться в Україні, то країна поляризується – у ній є маса бідних та верхівка багатих із супер-багатими.
Що з цього виходить, знає теорія революцій і практика голодних бунтів.
Ну, а як себе почувають вітчизняні супер-багатії «у наш важкий час»? На це відповідає той же «Форбс» таким ось чином:
За минулий рік статки Ріната Ахметова збільшилися на 3 млрд. доларів і склали $7 млрд. Кажуть, пана Ріната ця «низька» цифра ображає, і він дивується, що «Форбс» вважає його таким бідним, але то вже не наша справа. Співвласники дніпропетровської групи «Приват» – І. Коломойський та Г. Боголюбов – мають по $4,2млрд. Власник Group DF – Д. Фірташ – за рік подвоїв свій капітал, що оцінюється нині у $ 2,8 млрд.
Не всім з них минулого року щастило – як то кажуть: «багаті теж плачуть». Так, бютівець Костянтин Жеваго (компанія Ferrexpo) за рік втратив аж $ 400 млн., але, все ж таки, не пішов по світу з протягнутою рукою, бо із «залишковими» статками – $ 2,26 млрд. – посідає шосту позицію у рейтингу «Форбсу». Збідніли і зять Л. Кучми – В. Пінчук – та колишній спонсор Юлії Тимошенко – С. Тарута, втративши за рік $ 1 млрд. та $ 750 млн. відповідно. Але і їх не видно у коридорах соцзабезу у чергах за матеріальною допомогою, бо «у панчохах» обох ще залишилося $ 1,8 млрд. та $ 1,45 млрд.
Проривом року називають збільшення статків аж у сім (!!!) разів – майже до одного мільярда доларів. «Прорвав» його депутат-регіонал – Юрій Іванющенко, якого злі журналісти називають «Юрою Єнакієвським» і звинувачують у кримінальному минулому.
Не набагато гірше спрацював і засновник «Донецьксталі» – Віктор Нусенкіс, за рік подвоївши до $ 1,44 млрд. свої статки.
Є й успішні українці, присутність яких на високих державних посадах, як мінімум, не заважає багатіти: віце-прем’єр Сергій Тігіпко (№ 25 списку «Форбсу»), міністр фінансів Валерій Хорошковський (№ 39), віце-прем’єр Борис Колесников (№ 51), інші. На їхньому тлі Президент В. Янукович виглядає, нехай вибачає, біднувато – згідно з поданою декларацією за минулий рік його дохід склав усього 17 млн. 362 тис. 024 грн. Ну, тут теж не варто сумувати – у скрутну хвилину батька може підтримати син, адже зубний лікар – Олександр Янукович – за оцінкою «Форбсу» має $100 млн. і посідає сто третю позицію у рейтингу. Повчитися б оце іншим стоматологам, навіть американським, як треба працювати.
Чи заплатили ці олігархи податки за цифрами, вказаними у «Форбсі», чи згідно з іншими, набагато більш скромними деклараціями – зайве говорити. Зате в проекті закону про розкіш високорозумні автори внесли пункт оподатковувати гаражі, хліви та інші господарські прибудови, насамперед, якщо це на дачних ділянках, де господарі постійно не живуть.
Негативний резонанс ЗМІ та громадськості стосовно подібних «показників» розкошів пересічних українців був таким значним, що Кабмін на своєму засіданні не наважився затвердити цей законопроект і скерував його на доопрацювання.
При цьому оптимістичний Прем’єр Азаров заявив: «Ми будемо використовувати політичний авторитет Президента, який наполягає на цьому законі, і політичну вагу Уряду та протискувати цей закон».
Те, що влада його протисне, сумнівів нема. Питання в іншому – чи змилуються над нами володарі неоподаткованих палаців, залишивши наші хліви поза межами розкошів?