«Присягаюся своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб: бути вірним Богові і Україні, допомагати іншим, слухатись пластового проводу і жити за Пластовим Законом».

Це слова «Пластової присяги», яку пластуни чиказької станиці складуть у середу, 11 квітня, на оселі у Раунд Лейк, Ілл., при заході сонця о 7.30 год. вечора, на березі озера. Фактично, це буде урочисте її відновлення для відзначення того факту, що 12 квітня 1912 р., у Львові, першу пробу на ступінь «учасника» здали та прийняли Пластову присягу на вірність Богові та Україні близько 40 осіб української молоді. Це вважається офіційною датою заснування «Пласту», скаутської організації, мета якої – сприяти всебічному патріотичному самовихованню української молоді.

На церемонію відновлення пластової присяги запрошені всі пластуни і колишні пластуни чиказької станиці та члени української громади міста. А насамперед українські батьки – ті, хто хоче, щоб їхні діти виросли фізично і духовно сильними і свідомими українцями, і хотіли би переконатися, чи, можливо, саме «Пласт» міг би це їм дати.

Перші гуртки «Пласту» заснували в 1911 році в Галичині, окремо, педагог і громадський діяч – Олександр Тисовський та педагоги і військові діячі – Іван Чмола і Петро Франко (син Івана Франка). Вони бачили, що тодішня освітня система не сприяла вихованню української молоді в патріотичному дусі, а радше прискорювала її денаціоналізацію. Отож, після годин навчання вони почали проводити відповідні заняття зі школярами, використовуючи принципи міжнародного скаутського руху, заснованого у 1908 році англійським педагогом – лордом Баден-Павелом. Незабаром пластові гуртки почали створюватися на Волині та Закарпатті.

За Австрійської влади «Пласт» мав нормальні умови для розвитку. Коли було створено Курінь Українських Січових Стрільців, пластуни і колишні пластуни почали масово вступали до його лав, а відтак – і до Української Галицької Армії. Вони також творили значну частину офіцерського складу армії Української Народної Республіки.

Польська окупаційна влада спочатку не звертала уваги на «Пласт» та інші українські молодіжні організації. Але незабаром вона почала ними більше цікавитися і швидко вирішила, що вони становлять реальну загрозу її планам приборкати, а згодом і полонізувати українське населення під її контролем. Почалися утиски. Польська влада заборонила проведення пластових таборів та вишколів, а відтак проголосила «Пласт» поза законом, в 1928 на Волині, а 1930 – на Галичині. «Пласт» продовжував діяти в підпільних умовах. Багато пластунів і колишніх пластунів вступили до Організації Українських Націоналістів або співпрацювали з нею. Багато пластунів були запроторені до польського концтабору Береза Картузька.

Під час німецької окупації України були спроби відновити діяльність «Пласту»; успіхом вони не завершились. За радянської окупації про пластову діяльність не могло бути й мови. Коли було створено Українську Повстанську Армію, колишні пластуни поповнювали її лави, включно з найвищими керівними посадами. Більшість з них у тій боротьбі за Україну віддали своє життя.

Після Другої світової війни пластуни взяли пластову ідею зі собою на еміграцію: спочатку в табори ДП в Німеччині й Австрії, де вона процвітала, а в 1949-50 рр. у різні інші країни – в США, Канаду, Австралію, Францію, Аргентину.

На цих останніх етапах «Пласт» знову виконав своє завдання – виховувати українську молодь сильною, здоровою, свідомою і готовою служити Україні. Ця служба була вже в іншій формі – вже не в лавах УСС, УГА, ОУН і УПА, але в різних комітетах оборони Українських політв’язнів і прав України, в громадських організаціях, де пластуни складали значну частину, якщо не більшість, активістів. Це було наслідком того, що «Пласт», як і наші батьки та вся громада так званої третьої хвилі еміграції, прищеплювали українській молоді ідею «щось зробити для України».

Заслуга Пластових організацій у діаспорі – також те, що вони зберегли чудову пластову ідею аж до часу відновлення незалежності України і повернули її туди, де вона народилась.

У 1989 році Пласт повернувся на Батьківщину.

Про значну роль, яку Пласт відіграв в історії України, може свідчити згадка про лише кількох видатних пластунів.

Багато з провідників та активних членів ОУН та УПА були виховані «Пластом». Це лідер ОУНр – Степан Бандера, члени проводів ОУН – Лев Ребет та Олег Ольжич, головнокомандувач УПА – Роман Шухевич. Бандера та Ребет загинули від рук вбивці КДБ, Шухевич поклав своє життя в бою з загонами НКВС під Львовом, Ольжича закатувало Гестапо в концтаборі Саксенгаузен.

З пластунів діаспорного періоду американська астронавтка – Гайдемарі Стефанишин-Пайфер – взяла пластову лілейку зі собою в космос; д-р Богдан Гаврилишин служив дорадником українського уряду; патріарх Любомир Гузар очолював Українську Греко-Католицьку Церкву; отець Борис Гудзяк є ректором Українського Католицького Університету у Львові; ген. майор армії США у відставці – Микола Кравців – був дорадником українського уряду і дорадником Пентагону у справі військових зв’язків США з Україною.

Серед засобів здійснення виховної праці є Пластовий Закон, про який згадується в Пластовій Присязі.
1. Пластун є словний;
2. Пластун є сумлінний;
3. Пластун є точний;
4. Пластун є ощадний;
5. Пластун є справедливий;
6. Пластун є увічливий;
7. Пластун є братерський і доброзичливий;
8. Пластун є зрівноважений;
9. Пластун є корисний;
10.  Пластун є слухняний пластовій старшині;
11.  Пластун є пильний;
12.  Пластун дбає про своє здоров'я;
13.  Пластун любить красу і дбає про неї;
14.  Пластун є завжди доброї гадки.
Що дає молоді українській людині життя в «Пласті»:

Розвиток національної свідомості, прищеплення ідеї не лише бути вірним Україні, але й активно працювати для її добра.
Розвиток сил фізичних і духовних. Лідерські навики. Життя в природі.

Основа пластового виховання – приваблива для юнацтва «Велика гра»: здорові, приємні заняття, наприклад, різні табори – виховно-вишкільні, спортивні, мандрівні (пішохідні, на човнах серед дикої природи, велосипедні), гірськолижні.
Пласт – це спів, це безліч народних, стрілецьких, повстанських пісень.

Особливими чарами «Пласту» є ватри. Це – спів, жарти, романтика, спілкування молодих людей довкола вогнища, розмови про юнацькі мрії, про боротьбу за свободу. Пластова ватра – це щось магічне. Не диво, коли пластун помер, кажуть – «він відійшов на Вічну Ватру». Коли в 1970 році помер мій батько, Роман Саєвич, який був закоханий в ідею пластування і страшно любив пластові ватри, я був певен, що він – людина надзвичайної душевної чистоти і доброти – «відійшов на вічну ватру».

«Пласт» – Велика Родина. Це безліч близьких друзів у різних закутках Америки й Канади, а тепер і України, набутих у таборах, мандрівках, з’їздах, друзів на все життя.

Пластові заняття, а, зокрема, табори, це острови українства у чужому морі, де молода людина може визначитися, наскільки вона хоче бути українцем, наскільки вона хоче дружити з природою або жити якісно іншим життям (не лише дивитися ТБ і грати в комп’ютерні гри).

Серед знайомих мені пластунів є багато подружніх пар, які, як юнаки, юначки, або в дещо старшому віці, разом пластували, побачили, скільки у них спільного, закохалися і вирішили створити родини. Це, як правило, дуже стабільні, щасливі сім’ї, їхні діти володіють українською мовою і належать до «Пласту».

Чому пластуни і колишні пластуни записують своїх дітей і онуків до «Пласту»? Бо знають, що «Пласт» може їм дати.
Інші – зокрема – серед новоприбулих з України – знають мало і тому дуже рідко записують своїх дітей до «Пласту».
Починайте своє ознайомлення з «Пластом» у середу, 11-го квітня, на оселі в Раунд Лейку, де о 7:30 годині вечора при заході сонця, на березі озера, відбудеться урочисте відновлення пластової присяги з нагоди 100-річчя «Пласту».

пл. сен. Юрій Саєвич, Вашингтон.
Спеціально для «Час і Події»