Він видався на диво погідним і сонячним, по-весняному життєдайним, як усе написане Ліною Василівною, якій 19 березня виповнилося 82. Вигадливим колективним привітанням від юних шанувальників її хвилюючої поезії став усеукраїнський флешмоб, який вони організували через соціальні мережі у багатьох містах України.
Юнь присоромила буркотунів, які бубнять собі під ніс, що нинішня молодь «не та» – надто меркантильна, інертна, бездуховна. Цього дня вона довела, що, маючи такого мудрого й прозірливого вчителя, як Ліна Костенко, українське юнацтво сповідує її настанову: «Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство».
Я мав чудову нагоду ще раз пересвідчитися у цьому, побувавши на знаменитих Потьомкінських сходах в Одесі.
Сюди на запрошення активісток «Молоді Демократичного Альянсу», студенток художнього училища ім. Грекова – Катерини Сривкової й Аліни Біди – прийшли привітати поетесу десятки їхніх ровесників. Як на шкільній дошці, вони великими літерами написали крейдою на верхній площадці сходів: «З днем народження, Ліно Василівно!» Поруч були покладені плакати з її поезією:
«Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!»
Цей вірш усі присутні декламували всі разом. Потім кожен бажаючий читав поезію Ліни Костенко, яка особливо запала йому в душу. Слухаючи їх, пригадав афористичне висловлювання авторки: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову». Упродовж століть царська та комуністична імперська влада особливо нахабно проводила русифікацію Причорномор'я, прагнучи довести, що колишній український Коцюбієв-Хаджибей, який Катерина П перейменувала на Одесу, «ісконно русская земля». Але катам так і не вдалося викорчувати волелюбний дух українського чорноморського козацтва, яке захищало й розбудовувало цей край. Марні потуги і нинішньої місцевої влади регіоналів перетворити Одесу на своєрідний форпост «Русского міра». Вона була, є й буде вічно українською, а в серцях одеситів завжди бринітиме відлуння на поезію Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко.
Подібні акції відбулися в Києві, Львові, Вінниці, Ужгороді та інших містах. А сама ідея такого всеукраїнського флешмобу давно визрівала у студента Уманського державного педагогічного університету Ігоря Опацького. Зважився ж він проголосити її у соціальній мережі, коли отримав благословення на цю акцію дочки Ліни Костенко – Оксани Пахльовської. Результатами її обоє вони були приємно здивовані. Одразу ж відгукнулася молодь шістнадцяти міст, потім додалося ще кілька. У стінах Ужгородського педуніверситету добрими побажаннями на адресу уродинниці було заповнено товстелезний альбом, студенти залюбки декламували твори поетеси. А після занять велика група ентузіастів роздала на вулицях міста більше двох тисяч віршів Ліни Костенко.
У Вінниці до акції приєдналися студенти педагогічного та медичного університетів. На Театральній площі вони гуртом читали для загалу свої найулюбленіші поезії Л. Костенко – «Життя іде, і все без коректур…», «Спини мене, отямся і отям…», «Учора все було зелене…» та інші. А цього ж дня у вестибюлі головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка були влаштовані літературні перерви, під час яких звучали записи поезій Ліни Костенко зі збірки «Річка Геракліта» у виконанні автора та пісні на її тексти у виконанні Ольги Богомолець.
За словами Оксани Пахльовської, її мати вражена цим молодечим шквалом привітань.
«Їй теж потрібен час, щоб це зрозуміти і психологічно, так би мовити, охопити. Що реакція в неї однозначно позитивна – це так. Мама дуже любить молодь, ставиться до неї з цікавістю, солідарністю, а часто – з болем і тривогою. Тому такий діалог, який ви і ваші однолітки запропонували, – це щось зовсім нове», – написала вона ініціаторам акції.
Не можна не згадати тут і привітання Ліні Костенко від Юлії Тимошенко, яке вона оприлюднила на своєму сайті. На відміну від інших видань, подаємо його у повному викладі, бо воно варте уваги. В ньому вимальовуються постаті обох цих жінок, якими може пишатися Україна.
«Шановна та дорога Ліно Василівно! Дозвольте від щирого серця привітати Вас із Днем народження, висловити свою глибоку вдячність та повагу.
Для мене, як і для мільйонів українців, Ви є не просто великим поетом, але й справжнім моральним авторитетом, людиною, яка навіть за радянських часів вміла бути вільною, не боялася чинити спротив свавіллю влади, виступала на захист України. Знаю, що Ви не любите славослів’я на свою адресу, але повірте, Ваші талант і мужність варті того, щоб перед ними схилити голову.
Пригадую, як останній раз ми зустрічалися на презентації книги у театрі ім. І. Франка в Києві. Тоді мене надзвичайно вразив Ваш виступ – яскравий, влучний і переповнений болем за долю України. Нині перечитую «Марусю Чурай» і збірку «Річка Геракліта...» У думках відлунюють рядки з Вашого вірша: «Ні честі, ні мови, ні згоди, самі лише смутки і пні. Коханий мій рідний народе, ти збудешся врешті чи ні?!» Знаю, що український народ та держава збудуться. Україна є невід’ємною складовою історії Європейської цивілізації і буде її майбутнім. А ми з Вами за це поборемось!
Дорога Ліно Василівно, Ваша непохитна та принципова життєва позиція є для мене взірцем стійкості. Я безмежно вдячна за слова підтримки, за те, що Ви та Ваша донька – Оксана Пахльовська – відкрито стали на мій захист. Це для мене найбільша нагорода. Перебуваючи за ґратами, я ще більше переконалася, що майбутнє Батьківщини, людська гідність, демократія та справедливість – це саме те, за що варто боротися, хай навіть ціною власної свободи чи життя.
У цей світлий день бажаю Вам міцного здоров’я, довгих років життя та невичерпного натхнення. Нехай усі Ваші плани збуваються, а Господь береже від усякого лиха».
Серед безлічі інших послань в Інтернеті на ім'я Ліни Костенко я вибрав лише одне лаконічне висловлювання безіменної авторки, що відповідає і моїм почуттям: «Приєднуюсь до привітань моїй улюбленій українці, нашій Великій піснярці, нашій Совісті! Дай Боже їй життя на довгії літа».
Сергій Горицвіт
Сергій Горицвіт
На світлинах: фото Ліни Костенко із сайту Gazeta.ua, вітання з Одеси, вірші поетеси на Потьомкінських сходах
(обидва фото із сайту dem-alliance.org).
Ліна Кoстенко
Коректна ода ворогам
Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.
Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.
Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.
Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.
Отож хвала вам! Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.
***
Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, -
XX вік! - а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.
Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.
***
Не треба думати мізерно...
Безсмертя є ще де-не-де...
Хтось перевіяний, як зерно,
У ґрунт поезії впаде.
Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила,
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина.
***
Юдоль плачу, земля моя, планета,
блакитна зірка в часу на плаву,
мій білий світ, міцні твої тенета -
страждаю, мучусь, гину, а живу!
Страждаю, мучусь, і живу, і гину,
благословляю біль твоїх тенет.
Цю грудочку тепла - у Всесвіті - людину!
І Всесвіт цей - акваріум планет.
* * *
Ой ні, ще рано думати про все.
Багато справ ще у моєї долі.
Коли мене снігами занесе,
тоді вже часу матиму доволі.
А поки що — ні просвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить... доганя!
Час пролітає з реактивним свистом.
Жонглює будень святістю і свинством.
А я лечу, лечу, лечу, лечу!
— Григорій Савич! — тихо шепочу.
Минає день, минає день, минає день!
А де ж мій сад божествених пісень?
Он бачиш, хто сидить в тому саду?
Невже я з ним розмову заведу?
Невже я з’їм те яблуко-гібрид,
що навіть дух його мені набрид?!
...Прикипіли ноги до постаменту, хліб у торбі
закам’янів. — Біда,— каже Григорій Савич.—
Він мене таки спіймав, цей світ, добре хоч,
що на тому світі. Нічого, якось відштовхнуся
від постаменту, та й підемо.
...От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.
Шепоче ліс: — Жива із кам’яним!
— Диви, дива! — Дивується трава.—
Він кам’яний, а з ним іде жива!
І тільки люди зморщили чоло:
— Не може бути, щоб таке було.
Та їх давно вже хтось би зупинив!
...Тим часом ми проходимо крізь час.
Він твердо ставить кам’яну стопу.
Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.
Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.
Ми є тому, що нас не може бути.