Щорічною окрасою відзначення Шевченківських днів у Києві ось уже п’ять років поспіль є яскрава концертна програма «Ми діти твої, Україно!» Її готує і здійснює Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ) силами своїх кращих студентів і викладачів, які – «за сумісництвом» – є також і блискучими зірками вітчизняної естради. Свою любов і пошану до Великого Кобзаря талановиті студенти, випускники та викладачі КНУКіМ висловлюють предметно і професійно – найкращими піснями, музикою та хореографічними композиціями, у які вони вкладають усю душу.

Ірина Шинкарук

За традицією, ці концерти донині відбувалися на сцені Національного палацу культури «Україна», збирали повен зал глядачів, але їхня телеверсія з’являлася пізніше, як правило, через декілька днів після концерту.
Цього ж року урочистий концерт, присвячений 198-й річниці з дня народження Тараса Шевченка, та його телетрансляція прямо з телестудії відбулися 10 березня о 19:20 у прямому ефірі на Першому Національному, що спричинило зливу дзвінків на телеканал буквально під час концерту. Телефонували і висловлювали слова подяки та захоплення не тільки з України, але із-за її меж, зокрема, і зі США та Канади.
Динамізм та енергетика концерту, що відбувся без пауз та заминок, та ще й у варіанті прямої телетрансляції, підкорили глядачів, не залишили нікого байдужими.
Зазначу, що ідейному натхненникові вечорів, головному режисерові-постановнику концертної програми та генеральному продюсерові проекту, ректорові КНУКіМ, народному артистові України – Михайлові Поплавському – щоразу вдається втілити неординарний режисерський задум – не тільки майстерно зберегти самобутній колорит творчості українського класика, передати всю глибину патріотичного пориву поета, а й надати йому сучасного звучання, оздобити програму спорідненими за духом піснями.
Визнано, що Шевченківські вечори, які організовує КНУКіМ, щороку стають знаковою мистецькою подією в державі, символічним днем патріотизму та духовного єднання всіх поколінь. У кожному такому концерті твори на слова Тараса Шевченка поєднуються з творами наших сучасників, але їх об’єднує тема любові до України, її славного минулого, роздуми над долею народу – тобто, усе те, що свого часу хвилювало і Великого Кобзаря.
Концерт, про який я розповідаю, розпочався рівно о 19.20 стрімкою інтродукцією «Шевченкова Україна» у вихоровому виконанні театру сучасної хореографії «Сузір’я Аніко» та студентів кафедри класичної хореографії.
Після танцюристів з піснею на слова Т. Шевченка «Б’ють пороги» на сцену вийшла заслужена артистка України – Ірина Шинкарук.
Я давненько її не бачив. Іра після народження дитини якось подорослішала, голос звучав глибше, шевченківська тривога та любов до України пролунали точним камертоном і задали подальшу тональність концерту:
«Б’ють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив...
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січі; очерети
У Дніпра питають:
«Де то наші діти ділись,
Де вони гуляють?»…
Правда, море, правда, синє!
Такая їх доля:
Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля,
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить...
Тілько ворог, що сміється...
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине, –
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!».
Останні слова Ірина проспівала сильно, пристрасно і зірвала шквал аплодисментів.

	Народний хор КНУКіМу

Немовби продовжуючи Ірину, народний хор КНУКіМ на тлі козацького бандуриста виконав «Реве та стогне Дніпр широкий» і тим розпочав першу частину концерту, названу «І кращого нема нічого в Бога, як те Дніпро».
Присутні у єдиному пориві встали і усім залом дружно підспівували хору.
Академічний хор надалі посилив тему піснею на слова Вадима Крищенка:
«Гей, ви, козаченьки, – вітер в чистім полі,
Научіть нащадків так любити волю
Гей, ви, козаченьки, – спомин з м’яти-рути,
Научіть минулу славу повернути!»
Ліричну тужливу ноту у концерт внесли заслужений артист України – Віктор Павлік і Тетяна Назарко – заспівавши дуетом на слова Т. Шевченка «Не тополю високую»:
«Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає.
– Бодай тобі, доле,
У морі втопитись,
Що не даєш мені й досі
Ні з ким полюбитись».
Інший дует народних артистів України – Алли Попової та Анатолія Матвійчука – проникливо виконав власну Матвійчукову пісню «Шевченкові слова»:
«Далекий час, дзвінка пора
і ми – всього лиш дітвора,
знайомий клас, урок літератури.
В руках у всіх усіх у нас книжки,
вчимо шевченкові рядки,
а на вустах – поетова зажура.
Слова п’янкі, як рута-мята
нікуди з пам’яті не йдуть:
«Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть»…
Усі, дорослі і малі,
Ми – діти рідної землі
Твої ми діти, мудрий наш Тарасе»…

 

Т. Назарко та В. Павлік	І. Попович

 

В. Білоножко	І. Бобул

 

У наступній частині концерту – «Не вмирає душа наша, не вмирає воля» – потужно виступили три богатирі української пісні – народні артисти України – Віталій Білоножко, Іван Яремчук та Іво Бобул.
Віталій задумливо і гірко проспівав пісню на слова Богдана Стельмаха «Отака історія»:
«Сурми зазоріли, коні одуріли,
Заступили сонце половецькі стріли.
Лічить мати втрати, мила в тузі мліє –
Отака історія в пісні попеліє.
Розлились пожари попід чорні хмари.
Витоптали землю турки-яничари.
Плаче в полі вітер і сліпа бандура –
Отака історія – українська дума.
Йшли за кровну справу, здобували славу.
Закотили долю панові під лаву.
На столах у глеках – крові чорні вина.
Отака історія, отака гостина.
Встеклі та запеклі засвітили в пеклі,
Насукали шнурів, пов’язали петлі.
Хто пішов під кулі, хто – в полярне сяйво.
Отака історія, вивчити не зайво.
Димом, порохами поміж реп’яхами,
Дихає Чорнобиль нашими гріхами.
Ті зреклися мови, ті зреклися роду.
Отака історія рідного народу».
Після цього сумного монологу Іван Попович спробував піснею «Примиріться, сини» внести примирливу ноту в концерт. Особливо заклично звучав приспів:
«Примиріться, сини, Україна вас просить,
Примиріться, сини, примирітеся дочки.
Примиріться, сини, Україна страждає,
Примиріться, сини, рідна мати благає»…
Коли на сцену вийшов кремезний Іво Бобул, від нього чекали чогось монументального. Натомість, Іво дуже лірично проспівав з альбому «Емігрантка» шедевр на слова Степана Галябарди «На Україну повернусь»:
«Є у мене дім, одіж і авто,
Ранок, вечір, ніч, є вишневий сад.
Це у мене вже не візьме ніхто,
Як мої літа не вернуть назад.
Тільки раптом задзвенить мого серця тятива,
Українськії слова.
Сяду у літак, стріну земляків.
Поєднаємо всі свої жалі.
Ляже довгий шлях нам у край батьків,
І наздоженем, певно, журавлів.
Може, хліб черствіший тут, та душа враз ожива.
Бо фіалками цвітуть Українськії слова.
До свого гнізда полечу я знов,
Певно, там уже діти підросли.
А залишу тут віру і любов,
Може, назавжди повернусь колись».
Особливо щемно звучали слова приспіву, знайомі, певно, усім, кого доля повела з України:
«На Україну повернусь
Через роки, через віки,
Устами вдячно притулюсь
До материнської руки».
Далі настала черга трьох мавок української пісні – народних артисток України Алли Кудлай, Катерини Бужинської та Героя України – Ніни Матвієнко.

 

Н. Матвієнко	А. Кудлай	К. Бужинська

 

У народному протяжному стилі Ніна Матвієнко виконала свою відому композицію «Квітка-душа»:
«Ой, не зоря в небі запалала,
То на землі квітка розквітала,
Там де трава, як зелений шовк,
Ранок прийшов, але квітку не знайшов.
Ой то цвіла та не квітка красна,
Ой то душа, що шукала щастя,
Квітка-Душа ніжна і жива,
Вітер почув і приніс її слова.
Весен і зим – дай Бог!
Віри і сил – дай Бог!
Щастя усім – дай Бог!»
Молода і гарна Катя Бужинська нагадала слухачам про кохання хвилюючою піснею «Духмяна ніч»:
«Така духмяна світла ніч, її дарує нам Всевишній
І диким медом пахнуть вишні і ми з тобою віч-на-віч.
Така духмяна світла ніч, що не кохати – гріх великий.
Ти мій на тисячі сторіч і я твоя – твоя навіки.
В таку духмяну світлу ніч, любов –
немов талант від Бога,
І всі освітлює дороги, магічне сяйво двох облич.
В таку духмяну світлу ніч я розстелю степи для тебе
І покладу тобі до ніг усі зірки, що впали з неба.
І ти поклич мене, поклич
В кохання, як в тумани сині,
Буває тільки в Україні
Така духмяна світла ніч!»
Що ж, патріотизм, поєднаний з любовним почуттям, дуже глибоко западає в душу.
Об’єднуюче прозвучала у виконанні Алли Кудлай пісня «Рідна Україна»:
«Степ Донецький, Буковина, батько наш
старий Дніпро –
Наша казка-Україна, тут ми разом живемо.
Ми повік – одна родина, ми сім’я – не забувай,
Наше серце – Україна, це для нас єдиний край.
Приспів:
У тебе, у мене є рідна Україна,
Ми наче краплини великої ріки!
У тебе, у мене є рідна Україна,
Як серце, як мати, як доля навіки!»
У концерті ще взяли участь і з блиском виступили український народний хор ім. С. Павлюченка, академічний хор «ANIMA», ансамбль народного танцю «Київ», лауреати всеукраїнського дитячого телевізійного конкурсу «Крок до зірок», херсонський колектив «Оазис» та гурт «Рвані міхи».

Патріотично і наступально прозвучав блок пісень, з якими вийшов до глядачів усієї України і натхненник вечора – Михайло Поплавський.
У програмній пісні «Я українець» прозвучало урочисто і ствердно:
«Я українець вірою і кров’ю,
Моє коріння тут, у цій землі.
Вона моєю живиться любов’ю,
А я страждаю болями її.
Я українець, син народу того,
Що відвикає нині від ярма.
Я не корюся, я молюся Богу
І вірю в те, що все це не дарма.
Я українець, смутком оповите
Моє кохання, як гірке вино.
Моя рідня розкидана по світу,
Як буйним вітром золоте зерно.
Я українець! – цього не відняти,
В моїй душі співають солов’ї,
Були такими мої мама й тато,
Й такими будуть правнуки мої!
Я – українець!»

Гаряче сприйняли присутні проспівані паном Михайлом пісні «Край», «Київ», культову «Червону руту». А емоційним знаком оклику усього концерту стала пісня «Моя Україна», яку Михайло Поплавський виконав у дуеті з народною артисткою Наталею Бучинською. На сцені, прикрашеній національними прапорами, у присутності усіх виконавців і маленьких танцюристів звучало:
«Ти шляхом праведним, святим
йшла до волі, Україно.
Ти перед ворогом своїм
не ставала на коліна.
Ти до омріяних зірок
йшла крізь терна.
Ти в душах сіяла добро,
наче зерна.
Де б я на світі не була –
ти зі мною, Україно.
Ти – моя мати, що дала
мені мову солов’їну.
Тут я пила із джерела
чисту воду. І до рання
тут я п’яніла без вина
в ніч медову від кохання.
Приспів:
Є на світі моя країна,
де червона цвіте калина.
Гори, ріки і полонина –
це – моя Україна.
Є на світі моя країна,
найчарівніша, як перлина.
В моїм серці вона єдина.
Це – моя Україна!»

	Фінал

В інтерв’ю після концерту Михайло Поплавський сказав: «Тарас Шевченко – духовний лідер нашої нації. Його полум’яна поезія – це цілюще джерело, що піднімає дух українського народу. Він мріяв, щоб у рідній стороні ми зажили по-справжньому вільно, почувалися гордими, що ми є українці, що ми – велика нація. Тож цей вечір – наша шаноблива йому присвята.
Тарас Шевченко вічний, як народ. А з ним вічно жива і горда душа України. Він оберігає, вчить, дарує надію на краще майбуття. Він став охоронцем традицій українського народу і залишається на сторожі нашої нації. Тому ми робимо все для того, щоб високі прагнення Шевченка до правди і волі стали формулою нашого життя, а молодь, яку ми виховуємо, вбирала найкращі зразки патріотизму і любові до рідного краю, до Неньки-України. Дотримуватися його заповітів – значить інвестувати в духовне майбутнє нашої країни. Вірю: з Великим Кобзарем у серці ми відбудемося як велика і самобутня нація!»
Нагадаємо читачам, що Шевченківський вечір «Ми діти твої, Україно!» завжди є своєрідним і постійно збирає небачено велику глядацьку аудиторію. Надто великою вона була цього разу з огляду на прямий телеефір на Першому Національному телеканалі, що має найбільше покриття в Україні. Така увага до шевченківської теми засвідчує незгасаючий суспільний інтерес до постаті Кобзаря та українського музичного мистецтва загалом, у якому сьогодні потужно задає тон Київський національний університет культури і мистецтв. Багато хто говорить – а КНУКіМ робить. І це є стиль університету.
Яскравий шевченківський концерт, аналогів якому знову не було у ці святкові дні, ще раз слугує переконливим підтвердженням цьому.
Дякую прес-службі КНУКІМ. 12 березня 2012 року