«Починаючи від кінця Другої світової війни, було
близько 100 великих збройних конфліктів, які підпадають під визначення війни.
Всі вони здебільшого відбувалися в Азії та Африці. Статистика показує, що рідко
коли в цих війнах військові вели війну лише з військовими. Переважно бойові дії
заторкували також місцеве населення. Однак всі ці війни закінчилися поразкою
держави-агресора. Звідси випливає дивний і водночас парадоксальний висновок:
чим сучасніші та могутніші війська окупантів, тим більше вони схильні руйнуватися
під тиском власної ваги», – говорить професор Ярослав Грицак. Днями він знову взяв участь у
вебінарі Бізнес-школи та Центру лідерства УКУ «Феномен війни».
https://www.youtube.com/watch?v=Z72hE5_eVo8
Подаємо його виступ тезово: кілька ключових точок про
війну, крізь призму історії.
https://youtu.be/6-gqKPaVClU
Чому виникають війни?
Причини початку війни є різні. Можете зайти на сайт Quora , ввести в пошуку «what causes the war» (що спричиняє війну) і ви побачите
найдивніші приводи, серед яких відрізане вухо, страус ему чи відома футбольна
війна між Сальвадором і Гондурасом.
Якщо ці причини узагальнити, то, з точки зору
науковців, є два протилежні погляди:
- Людська природа сама по собі є доброю, тому
війна – це щось позалюдське, тобто вона породжена зовнішніми обставинами.
Найчастіше цими обставинами є майно. Як тільки з’являється те, за що можна
боротися – цього не уникнути (за Жаном-Жаком Руссо).
- Друга теза, наближена до біблійної, каже
про те, що людська природа є грішною. Здатність до насильства закладена в
людях, а тому, щоб уникнути війни нам треба робити собі зовнішні
перешкоди, щоб стримувати цю людську природу (за Томасом Гоббсом).
Чим більше суспільство розвивалося – тим дивнішими ставали причини для ворожнечі.
Універсальною формулою війн до новітніх часів ХІХ ст.
було становлення контролю над певною територією, щоб збирати з неї ренту (дохід
від власності) і ділити між собою.
Здебільшого війни були локальними і дуже дорогими, а
тому воювали лише ті, хто мав великі статки, щоб накопичувати зброю та
утримувати армію.
Вже у ХІХ ст. стається колосальна зміна. Люди
перестають воювати за матеріальні цінності, на зміну яким приходять ідеї. Такій
зміні сприяла Французька революція, після якої утвердилось інше бачення війни.
З того часу всі мали право і навіть обов’язок захищати батьківщину. Так війни
стали масовими і велися під приводом певних революційних ідей.
На жаль, як показує історія, війна є неминучою. Тому
актуальним досі залишаться правило, яке формували давні римляни: «Хочеш миру – готуйся до війни». Маємо розуміти, що
мир є дуже хитким і ніколи не буде автоматичним.
Чи існують чесні війни?
Концепція чесної війни виникає у християнській думці.
Першим цю ідею підносить святий Августин.
Існує кілька критеріїв чесної війни:
- Війна з метою захисту
- Війна – останній можливий засіб, коли
інші вичерпані
- Ведення бойових дій має бути оголошено
відкрито
- Жертви, які плануються на війні, мають бути
співвідносними з її результатами. Чесна війна виключає гуманітарну
катастрофу
- Чіткий поділ на військових і цивільних.
Страждання останніх мають бути максимально обмежені
- Противника, який зазнав поразки, не
знищують і не принижують його гідність.
На жаль, в історії немає прикладів, де б ці критерії
вдало реалізовувались. Тому побутує думка, що чесна війна – це ідеальний тип
війни. Проте кращою вважають сторону, яка може цих критеріїв максимально
дотриматися. Якщо дивитися на сучасну війну росії проти України, то російський
наступ не відповідає жодному з перелічених пунктів.
Чи є дії росії актом геноциду українського народу?
Путінська агресія в Україні підпадає під концепцію
геноциду, адже він прагне знищити українську державу. Очевидно, що Путін не
ставить собі за мету знищити всіх українців, бо це неможливо, та й зрештою не
потрібно. Він прагне перетворити українців з нації в етнічну групу, забравши в
них культурні права, а разом із тим право мати власну державу. Адже вважає, що
України як такої не існує, а росіяни і українці є однією нацією. Власне це
Путін намагається довести воєнними засобами, що вже має ознаки геноцидного
характеру.
Роль цивільного населення у війні
Починаючи від кінця Другої світової, війни здебільшого
велися не лише з військовими, а й з місцевим населенням. Однак всі вони
закінчилися поразкою держави-агресора. “Найсвіжішим” прикладом є таліби
в Афганістані – неможливо перебороти населення, яке є вмотивоване.
Щодо сучасності, то всі говорять про те, що в
найгіршому випадку Путін може виграти війну в Україні, але тоді він все одно
програє через те, що не має можливостей для окупації. У сучасній історії
немає жодного випадку, який би свідчив про вдало реалізовану окупацію. Тому
роль цивільного населення у сучасних війнах є важливою, бо тоді люди перестають
бути просто суб’єктом. У той момент, коли населення стає об’єктом вже немає
значення, які технології проти них застосовують.
Такий перехід населення від суб'єкта до об'єкта
простежуємо в Україні. Зараз у нас бореться все населення, а не лише армія – таке суспільство неможливо перемогти.
Союзники у війні
У питанні перемоги чи поразки відіграє роль не так
потенціал самого суспільства (хоча він теж важливий), як визнання його
легітимності у світі. Біда українців у ХХ столітті полягала в одній причині – поганій геополітиці.
Обставини ставили нас так, що ми завше попадали в «табір» того, хто програв
війну. Тому головною з причин поразки українського руху в ХХ ст. була
геополітична ізоляція, яка тривала до розпаду Радянського союзу.
У 1991 році, коли розпадався
союз, до України приїжджала Маргарет Тетчер, прем’єр-міністр Великобританії і
президент США Джордж Буш (старший). Обидвоє твердили, що Україна не повинна
відділятися від радянського союзу. Умовно кажучи, незалежної України тоді не
хотіли.
Зміна сталася в останні роки завдяки Будапештському
меморандуму, як би ми його не критикували, але він вивів Україну з міжнародної
ізоляції. Однак, безперечно, найбільша зміна сталася у 2022 році, коли українці
нарешті отримали геополітичного союзника – Західну Європу. Ми
можемо дискутувати про те, наскільки цей союзник нам допомагає, але маємо також
розуміти, що змінився хід гри. Україна зараз захищається проти росії і вже
не є в ізоляції, як у ХХ ст. Наш ворог в ізоляції і це надзвичайно радикальна
зміна. Тому, вважаю, що ми маємо зараз унікальний момент.
Багато експертів твердять, що коли йде мова про Захід,
то не існує одного Заходу, він є роздріблений. Власне на це і розраховував
путін. Коли він починав війну в Україні ще у 2014 році, то вважав, що все
відбудеться за сценарієм війни у Грузії. Адже тоді Захід його агресію проти
Грузії мовчазно проковтнув. Тому, йдучи війною на Україну, путін так само
розраховував, що українці не матимуть підтримки. Але у випадку війни проти
України з’явилась вісь Вашингтон-Брюссель і Лондон. Три найбільші чинники світу
сьогодні виступають в один голос – у нашу
підтримку. Ми вперше отримали шанс від світових
лідерів. І попри те, що в нас катастрофа, мусимо вже зараз кувати з цього
нагоду, якою можна буде скористатися.
Для кращого заглиблення
у тему розвитку воєнних дій в Україні, крізь призму історичних подій, Ярослав
Грицак рекомендує до прочитання такі книги: «Зброя серпня» (англ. «The Guns of
August») – Барбара Вертгайм Такман, «Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка» – Тімоті Снайдер.
А для того, щоб краще розібратися у військовій
тематиці історик радить звернутися до наступних експертів: Michael Kofman,
Павло Фельгенгауер та Микола Бєлєсков.
https://www.youtube.com/watch?v=6-gqKPaVClU
Занотувала Діана Мотрук