Приємна подія відбулася в житті української громади Словенії. 11 січня 2012 року на урочистій церемонії посол України в Республіці Словенія - п. Микола Кириченко - вручив секретарю Товариства українців «Карпати» в Р. Словенія - п. Андрієві Гевці - від імені Президента України державну нагороду України - орден «За заслуги» ІІІ ступеня.

Своєю невтомною і наполегливою працею для добра української громади у Словенії пан Андрій давно заслужив таку високу нагороду. Приємно, що його працю, нарешті, помічено і відзначено.

Aндрій Гевка народився 1958 року в Боснії і Герцеговині. Вже в дитинстві шанував написане слово і був пристрасним слухачем різних історій від людей похилого віку. Відтоді і дотепер не байдужий до історії рідного краю, свого коріння, до України та українців. Закінчив Педагогічну академію і філософський факультет у м. Любляні (Словенія). Професор сербської, хорватської і словенської мов. Цікавиться «малюванням» людського життя. Його праці публікуються у різних літературних журналах. Автор кількох книжок поезії і прози.

Пане Андрію, що ця нагорода означає для Вас?

Це для мене надзвичайно велика моральна підтримка. Відчуваю велику гордість, що Україна не забуває нас. Дякую Україні і всім, хто підтримував мене в моїй праці. Також хочу сказати, що цей орден має ще й позитивний дух для всіх, хто мене шанує і співпрацює зі мною.

Орден - це добре, але мабуть хотілось би, щоб Україна більше дбала про українську діаспору і надавала також грошову підтримку...

Гроші будуть і минуться, це - набутна річ. Треба мати на увазі, що я - українець, котрий дотепер шукає в Україні своє коріння і котрому є приємна повага від своїх співвітчизників.

Два роки тому в інтерв'ю для газети «Час і Події» Ви розповідали про історію поселення українців у Словенії та про їхні здобутки в громадському житті. Що Вам вдалося зробити за останніх два роки і чи задоволені своєю роботою?

Я дуже задоволений, бо зробити вдалося багато. У червні 2010 ми нарешті відкрили два бюсти: Великому українському поету Тарасові Шевченку та академічному художникові і словенському перекладачеві «Кобзаря» на словенську - Йосипові Абраму. Погруддя будуть стояти вічно на місці народження Й. Абрама в середньовічному м. Штан'єль. Автор погрудь - всесвітньовідомий скульптор Мірсад Беґіч. Головним ініціатором і виконавцем (за допомогою друзів і добродіїв) є секретар Товариства українців «Карпати» в Словенії Андрій Гевка. Це перший бюст Т.Шевченка у Словенії.

 

З донькою Іванкою та сином Іваном	Обкладинка пісенника

 

Наступним великим досягненням нашого товариства був пісенник «100 найкращих українських пісень» словенською мовою, який ми видали наприкінці 2010 року. Пісні розділені на вісім розділів, починаючи з авторських пісень та народних романсів і закінчуючи дитячими та колисковими. До збірки також увійшли пісні історичні, козацькі, патріотичні, романтичні, жартівливі, про жіночу долю та обрядові.

Минулого року ми започаткували культурний обмін між нашими державами. Відтак, у вересні 2011 р. у Словенії відбувся семиденний тур Міжнародного дитячого фольклорного ансамблю «Ґорґани» зі Львова. Тур проходив у рамках Міжнародного фестивалю «Камнік - Штан'єль». Через два місяці, тобто в листопаді, відбулися гастролі по Словенії Львівської капели бандуристок «Дзвінга» в рамках акції «Європейський шлях св. Мартіна». Словенці були зачаровані співом і грою на бандурах гарних українських дівчат.

	Прийняття в посольстві

А кому належить ідея видати цей пісенник?

Українська пісня - це частина мене, мого життя і життя моїх предків. Понад 100 років тому мої предки переселилися до колишньої Югославії, привезли зі собою багаті народні традиції та гарні пісні, які вони співали в різних випадках. Наші сусіди - серби - слухали їх з подивом і не могли повірити, що в кожному селі або на пагорбах лунала українська пісня. Дивувалися, хто може співати, коли немає весілля або свята.

Незважаючи на складні часи, пісня у нас була збережена, і не було українців, які б не знали напам'ять не менше 20 пісень, а дехто - 100 і більше. Наприклад, моя мама Марія, котрій зараз 83 років, дотепер співає. Без неї не обходиться жодне українське свято. Це спонукало нас до того, що кілька років тому я зі своїм братом Петром видав збірку старих українських пісень сербською мовою, які пам'ятає наша мама.

Коли я побачив, який був ентузіазм народу, вирішив зробити щось подібне в Словенії. За допомогою приятелів, зокрема, журналіста Юрія Атаманюка зі Львова, ми зробили вибір прекрасної колекції українських пісень, які охоплюють всю територію України. Під час підготовки цих пісень народилася ідея, що треба додати ноти. Так воно й почалося.

Знаю, що ця книжка здобула великий розголос у словенській пресі. Розкажіть докладніше.

Найбільше мені сподобалася стаття словенського журналіста Йожефа Павліча «Пісні з «Землі солов'їв» - України». У своїй статті він пише: «Професор Андрій Гевка, письменник і поет з українським корінням, закінчив дуже складне завдання: з великої кількості пісень української нації вибрав і переклав (переспівав) на словенську мову тільки сто, які входять до числа найкращих, а також додав нотний запис, що б ми - словенці - могли їх співати. В зібраних та перекладених словах було докладно виражено культурне та художнє розмаїття України - одне з найбагатших у світі, пов'язаність України з природою (багато пісень є про рослин і дерева, насамперед, про калину, птахів, річки). Ідеалом українського народу завжди була справедливість і перемога правди над кривдою. Ми це відчули в українських піснях.

Посол України в Р. Словенія – М. Кириченко – вручає п. А. Гевці Орден «За заслуги»

Збірка українських пісень - це Ваша чергова книжка. Було б цікаво дізнатися про попередні книжки у Вашому авторстві.

Незважаючи на всі труднощі повсякденного життя, мені вдалося зробити багато речей. Я вважаю, що кожен українець у діаспорі повинен зробити щось корисне, щоб нас не цуралися і не забували.

Перша моя книжка - «Думки та спогади» - написана сербською мовою. У ній розповідається про українців Боснії і Герцеговини. Також описана хроніка мого села та моє життя до виїзду в Словенію. Треба мати на увазі, що я після п'ятнадцятого року життя пішов шукати свій хліб. Вирушив зі старим чемоданом і з невеликою сумою грошей, щоб навчитися ремесла в Словенії. Тоді в Словенії був найвищий рівень життя з усіх республік колишньої Югославії. З того часу ніхто мені ніколи не допомагав. Все, що я зробив і створив, то є плід моїх рук.

Другу книжку - «Лицар без броні» - я писав понад двадцять років тому. Почав її писати, коли мені було вісімнадцять років. Цю роботу уявляю як своє резюме або біографію перед моїм одруженням.

Наступна моя книжка - «Стежки честі й правди - невгасиме світло українських вогнищ у Боснії». Вона сповнена гумору та пригод, які у великій кількості супроводжують маленьку дитину з ранніх літ. У цій книжці я описав різні події, але ситуація в країні мінялася, і я був трохи збентежений. Думав собі, як буду видавати книжку, як її будуть читати люди, які не розуміють тяжкого життя, дехто буде насміхатися. Але прийшов час, коли я увійшов у середній вік життя, і коли діти виросли, заробив трохи грошей і вирішив видати книжку сербською та українською мовами. Тепер я дуже задоволений цією працею.

Третю книжку я видав у співпраці з Товариством українців «Карпати» в Словенії. Це був переклад Кобзаря Т. Шевченка словенською мовою, який в 1907 році здійснив словенський письменник і священик Йосип Абрам. Переклад з'явився в двох невеликих брошурах «Кобзар» і «Гайдамаки». Цікаво, що в усій Словенії зберігається лише кілька примірників, яких я не міг отримати в свої руки. Я міг читати їх тільки в бібліотеці. Але приєднався до бібліотеки, і мені вдалося кожну сторінку перекладу сфотографувати камерою, а потім удома читав та переписав кожну сторінку.

Потім я шукав інформацію про Шевченка як поета і академічного художника. З колегою на філософському факультеті в Любляні - доктором Володимиром Осольником - ми написали передмову. Потім я зібрав ще багато фотографій з живопису Т. Шевченка і почав шукати видавця. Обидві книги були об'єднані в одну книжку, і ми її видали у вигляді факсиміле. Це був великий крок для всіх українців у Словенії і словенців, які знову дізналися про нашого видатного поета. Це була дуже велика подія, пов'язана зі зміцненням українсько-словенських зв'язків.

Знаючи, що досі нема жодного словника чи розмовника між українською і словенською мовами, я вирішив заповнити цю прогалину. І так, у 2008 р. я видав українсько-словенський розмовник, довідник, путівник під назвою «Два кольори». Він призначений, передусім, для громадян України та українців, які проживають в Словенії, або приїздять сюди. Розмовник включає також корисну для туристів інформацію про Словенію історичного та країнознавчого характеру, інформацію про давні та сучасні українсько-словенські культурні зв'язки.

Пане Андрію, Ви народилися і виросли у Боснії і Герцеговині, зараз мешкаєте у Словенії. Як Вам вдалося реалізувати себе українцем на чужині?

У моєму житті було нелегко. Мої предки понад сто років тому виїхали з Тернопільщини до Боснії і Герцеговини. Сподівалися на покращення свого життя, але згодом з'ясувалося, що це рішення було не найкращим. Може було б краще жити в українських рівнинах та розділити долю зі своїм народом, хоча знаємо, що в Україні тривалий час не було свободи. В усякому випадку, тепер я мешкаю на території колишньої Югославії, а Республіка Словенія - моя третя батьківщина. До здобуття незалежності я не признавався про своє походження. Це знали тільки мої близькі друзі і родичі. Але, попри те, я ніколи не забував про своє коріння. Української мови, читання та письма навчили мене батьки. У 2009 році я вперше приїхав на Україну.

Знаючи Вашу працьовитість і наполегливість, цікаво дізнатися, що плануєте зробити в найближчому майбутньому?

Планів є багато і хочеться вірити, що більшість вдасться зреалізувати. Найперше, хочу в цьому році видати книжку про українців колишньої Югославії з акцентом на життєписі Івана Сопка. До чергових роковин від дня народження Т. Шевченка плануємо організувати художню виставку - репродукцію малюнків Т. Шевченка. Хочемо також організувати курси української мови і поставити драматичну виставу Олександра Ірванця «Брехун на литовському ринку» у співпраці з бандуристом і письменником Алексою Павлешиним з Хорватії. Безумовно, і надалі плануємо запрошувати до Словенії ансамблі з України.

Примітка. Орденом «За заслуги» можуть бути нагороджені іноземні громадяни та особи без громадянства: орденом «За заслуги» I ступеня - глави суверенних держав, керівники урядів та парламентів, міністри суверенних держав; орденом «За заслуги» II ступеня - заступники керівників урядів і парламентів, міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади, посли іноземних держав в Україні; орденом «За заслуги» III ступеня - працівники посольств іноземних держав в Україні, відомі державні, політичні, громадські діячі, митці, науковці, бізнесмени та інші особи. Нагороджений орденом «За заслуги» будь-якого ступеня іменується кавалером ордена «За заслуги».