«Вироки історії часто-густо бувають помилковими, але завжди невблаганні... Як же добре, як доглибинно формулу цю знав Мазепа! Не тому лише, що був одним з найосвіченіших людей доби, але й тому, що в немолодому віці вже перебуваючи, сам над законами історії замислювався, і сам досвідченим розумом шукав її таємниць», – словами видатного українського поета, публіциста XX ст. Євгена Маланюка запрошуємо на зустріч з найславетнішим українцем усіх часів – Іваном Мазепою.

	Курилас О. Портрет Івана Мазепи, 1909 рік. Портрет подарований музеєві д-ром Романом Смиком. Передаючи портрет у дар музеєві, д-р Роман Смик зазначив, що портрет був подарований Осипом Куриласом письменникові Богданові Лепкому. Д-р Роман Смик отримав його від родини Лепких

«Ясновельможний» правитель України був великим покровителем національної культури, мистецтва, науки, православної церкви. Богдан Лепкий описав у романі-епопеї «Мазепа», як були вражені цар Петро та його оточення (багато з яких, до речі, навіть грамотно писати не могли), коли, гостюючи в Києві у гетьмана (1706 р.), побачили в бібліотеці Мазепи воістину унікальні, у розкішних обкладинках видання латинських, німецьких та французьких книг з філософії, історії, збірок європейської поезії. Історична романістика Б. Лепкого залишається донині маловідомою широкому загалу читачів. Сказане стосується, насамперед, пенталогії «Мазепа», першого в західноукраїнській історичній белетристиці багатотомного видання, в якому послідовно розкривається історія визвольних змагань українців у 1706 – 1709 роках.
Центральний герой – Іван Мазепа. Він виступає зразком барокової людини, яка була носієм «чогось незбагненного для розуму, непрозоро-темного і незвичайного», віддавала данину земним розкошам і, водночас, дбала про чистоту сумління. Читати і перечитувати Б. Лепкого просто необхідно, адже через художньо-історичний твір проходить межа розуміння величі головного героя, який понад двадцять років свого правління намагався піднести славу козацької України, а в момент найбільшого лихоліття зробив останню відчайдушну спробу вирвати її з безодні «двох проваль – воюючих між собою монархів».
Яким він був насправді, як виглядав? Над цими питаннями до сьогодні задумуються поети, письменники, а шукачі за портретами Мазепи не одну ніч просиджують в Інтернеті, щоб натрапити на слід найбільш правдивого образу. Ми запрошуємо читача на зустріч з Іваном Мазепою до Українського Національного Музею в Чикаго. У музейній бібліотеці знайдете твори Богдана Лепкого, а у залі «Україна – козацька держава» представлено унікальні художні полотна, і хто знає, можливо, «найправдивіший Мазепа» – саме тут.
На одній із картин зображений гетьман Мазепа та його родовий герб. Цей портрет, разом із сімома іншими портретами гетьманів та козацької старшини, стали власністю музею в 1958 році після передачі їх добродієм Калеником Лисюком з Каліфорнії. Як музейник, в 30-40-их роках минулого століття, він присвятився справі збірки козацьких реліквій. На це вказують його статті в журналах «На слідах» та «Музейні вісті», що виходили в 50-их роках під його редакцією. Але яким чином і звідки до нього потрапили ці портрети – це питання часу, яке, можливо, колись перед нами розкриється. Подібний портрет Івана Мазепи є в Рязанському державному обласному художньому музеї ім. І. Пожалостіна (Росія).
Матеріали про цю знахідку були поміщені в газеті «Вечірня Полтава» 04.15.2009 р., автор яких – Оксана Клочко – подає думку про віднайдення єдиного прижиттєвого зображення гетьмана. Ми ж сміємо думати, що саме портрет гетьмана Івана Мазепи у нашому музеї, виконаний невідомим художником, швидше за все, на початку ХVIII століття, є справжнім. І повстає перед нами образ того, хто вірив в Україну, звертаючись до війська з яскравою промовою: «Братія, прийшла наша пора; скористаємось цим випадком: помстимося москалям за їхнє тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань! Ось коли надійшов час скинути з себе їхнє остогидле ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого незалежною».
Іван Степанович Мазепа (Іван Мазепа-Колединський (*20 березня 1639 – †21 вересня 1709) – гетьман України в 1687 – 1709 рр. Спочатку вважав можливою співпрацю з Москвою, але політика Петра I в Україні в період Північної війни призвела до розриву Мазепи з Росією. У 1708 р. уклав угоду з Карлом XII про приєднання до антимосковської коаліції. Після поразки шведської армії під Полтавою, емігрував. Помер у Бендерах, похований у Галаці.
Крім вищезгаданого портрету, є портрет «Напольного гетьмана», роботи відомого російського художника І. Нiкiтiна (бл. 1688 –1741). Твердження про те, що І. Мазепа не міг бути зображений на цьому портреті, ґрунтовно довів В. Кравцевич. Дослідження манери виконання портрету показали, що він був написаний з натури за один сеанс. Біографії І. Мазепи та М. Нікітіна свідчать, що життєві шляхи гетьмана та художника ніколи не перетиналися, а отже, написати портрет І. Мазепи з натури митець не міг. Крім того, час написання портрету за каталогами Руського музею у Санкт-Петербурзі визначається як 20-ті роки XVIII ст. (точніше, підпис під портретом вказує на 1720 р., за підрахунками В. Кравцевича, він не міг бути написаним раніше 1723 – 1724 рр.).
Дослідник твердить, що на полотні був зображений ніхто інший, як Павло Полуботок. У 1723 р. останній перебував у казематах Петропавлівської фортеці. І. Нікітін, за дозволом Петра І, відвідував П. Полуботка. Під час цих «відвідин» художник, очевидно, й написав його портрет. У будь-якому випадку, зображення, виконане рукою І. Нікітіна, а у книзі-реєстрі поступлення речей до музею зазначено, що це, правдоподібно, портрет Мазепи. Написаний він на початку XVIII століття. Цікава інформація про портрети Мазепи подана на сайті: www.mazepa.namе. Ми ж, дотримуючись записів в реєстрових книгах, дозволимо жити думці наших попередників про те, що, можливо, і цей портрет має прямий стосунок до нашого героя. Адже якщо ширше розгорнути полотно історії, то довідуємося чимало цікавого про взаємини Мазепи і царського оточення, навіть – покровительство на початках кар’єри державника.
Протягом свого гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З послідовністю він зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих на землі. Мазепа був володарем близько 20 тис. маєтків і одним з найбагатших феодалів Європи.
Ревний покровитель православ’я, він будує по всій Гетьманщині багато церков у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська»). Завдяки матеріальній підтримці гетьмана, вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тисяч.
У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.
Ще один портрет гетьмана Мазепи роботи Олекси Булавицького написано в 1959 році, який відзначався українцями світу як рік Івана Мазепи. З нагоди святкування 320-ї річниці з дня народження гетьмана і 250-ї – від дня його смерті, професор Віктор Доманицький виголосив промову «Націотворча роля гетьмана Мазепи». Текст цієї промови був опублікований 1960 року окремою книжкою з передмовою Президента УВАН у Канаді, професора Ярослава Рудницького та портретом гетьмана Мазепи роботи Олекси Булавицького, який зберігається в нашому музеї. Ми бачимо Мазепу у старшому віці. В очах втома, можливо, художник подав саме переживання гетьмана, спричинені повстаннями, смертю багатьох людей, зрадою Петра І свого зобов’язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р.
Довідавшись про плани Петра І ліквідувати гетьмансько-козацький устрій в Україні, Мазепа вирішив шукати собі іншого протектора. Він підписує угоду зі шведами. В умовах було зазначено, що за надання військової допомоги та провізії, Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав. Із Маніфесту Карла XII, виданого до українського народу, у Ромнах, у листопаді 1708 року:…«З Божою допомогою хочемо боронити український народ і хоронити його аж до хвилини, коли, скинувши із себе московське ярмо, поверне він свої давні права і вольності»…
Велику увагу подіям 1708 –1709 років приділила французька преса. «Mercure Historique et Politique» одразу ж інформує своїх читачів про те, що гетьман прийняв під протекцію шведського короля і просить того обороняти Україну. Після підписання угоди князь Меншиков, за вказівкою російського царя Петра І, наказав знищити гетьманську столицю Батурин і покарати всіх її мешканців, «Gazette de France» повідомляла, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москвинів». Заголовками на зразок «Уся Україна в крові», «Жінки і діти на вістрях шабель» рясніли сторінки провідних газет Франції – «Paris Gazette», «Lettres Historique» та інших часописів. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ. Від осені 1708 до весни 1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення.
Нарешті, 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва – одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря. Тепер остаточне поглинення Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням часу. Споглядаючи на портрет гетьмана Мазепи роботи Олекси Булавицького, відчитуєш переживання за долю країни.

	Поштівка, випущена Українським Національним Музеєм у Чикаго в 1959 році

Заслуговує на увагу робота відомого українського художника та гравера В. Масютина (1889 – 1955). У 1933 році, перебуваючи у Берліні, він виконав чудову гравюру з портретом Івана Мазепи у стилі західноєвропейських гравюр XVIII ст. Ми бачимо вельможу і правителя великої і, водночас, вимріяної держави.
У ХVІІІ-ХІХ століттях Вольтер у своїй «Історії Карла XII» (1731) розповідає про Мазепу, як «шляхетного злочинця», який в ім’я кохання кинув виклик суспільству й зазнав за це кари. Ця розповідь лягла в основу сюжету поеми Байрона «Мазепа» (1819). У головній частині поеми йдеться, зокрема, про кохання Мазепи і дружини старого аристократа – Терези. Образ Івана Мазепи був улюбленою темою французьких митців у 1820 – 1850 роках. Вже тоді, в ХІХ ст., особою Мазепи зацікавилися видатні представники романтичного напрямку у французькому малярстві: Теодор Жеріко (Theodore Gericault), Ежен Делакруа (Eugene Delacroix), Орас Верне (Horace Vernet) і Луї Буланже. Дві літографії паризької школи за авторства Верне на цю тему є в колекції музею.
І хоч більшість творів належать поетам і художникам доби романтизму, у кожній історії є доля правди. Бо як можна було не захоплюватися вродливим і розумним чоловіком? Його мати – Марія, що була жінкою освіченою, відправила сина на навчання до Києва, де студіював три роки риторику та латину. Цицерон, Тит, Лівій і Тацит стають його улюбленими авторами, і їхня мова та гармонійний стиль залишаться для нього зразками та чаруватимуть його все життя. Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився літературою. Знав 8 мов.
Коли скінчив студії і вернувся до рідної хати, батько, що мріяв про велику кар’єру для свого сина, вислав його, як пажа, на двір польського короля Яна-Казимира.
Мазепа зумів швидко завоювати прихильність короля.

 

 Портрети Мазепи з музейної колекції, XVIII ст.

Вже тоді він вмів чарувати людей; аж до пізньої старості зберіг тайну привабливості; королі, князі, жіноцтво, вояки, козаки, а навіть – духовні – не вміли боронитися перед його дивною силою.
1704 рік – час, коли гетьман Іван Мазепа досяг вершини своєї могутності. На схилі літ своїх, маючи за плечима 65 років, раптом закохався він у надзвичайно вродливу дівчину – Мотрю, доньку генерального судді Війська Запорозького – Василя Кочубея.
Історія зберегла для нас дванадцять коротеньких романтичних листів гетьмана до Мотрони Кочубеївни. «Моя сердечно кохана Мотрононько! – пише в одному зі своїх листів Мазепа. – Поклон мій віддаю Вашій милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій милості гостинця книжечку і обручик діамантовий, прошу теє вдячно прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, нім, дасть Бог, з ліпшим привітаю, а за тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі членики тільця твого біленького, моя любенько коханая». Ну яка б жінка не опинилася в полоні цих солодких слів, тих коштовних подарунків, які так щедро дарував могутній правитель козацької України?! (газета «День»# 129-130, 2010)
У листі від 1704 р. Жана Балюза, французького дослідника історії, якнайкраще подано характеристику людині-легенді: «З Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька день гостем володаря Мазепи, що держить найвищу владу в цій країні…. Колись він, хоч козак, але знатного шляхетського роду, мав надворну рангу при королі Казимирі. Батько мій і він зналися добре, навіть я замолоду бачив п. Мазепу, гарного й стрункого, при дворі (польському)…Загалом, він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й щодо перфектного й досконалого знання цієї мови може ривалізувати з найкращими отцями ієзуїтами.
Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших… Володар Мазепа вже поважного віку, на яких десять літ старший від мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, й їздець із нього знаменитий. Він дуже поважний у козацькій країні, де народ, загалом свободолюбний і гордий, мало любить тих, що ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою й розкішними прийняттями в своїй резиденції для козацької старшини. Я був свідком такого прийняття, в якому багато дечого на польський зразок. Розмова з цим володарем дуже приємна, він має великий досвід у політиці й, у протилежність до московців, слідкує й знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у життю, а також – добірну бібліотеку, де на кожному кроці видко латинські книжки».
Нещодавно музейна колекція поповнилася бронзовим погруддям Івана Мазепи, роботи скульптора Сергія Литвиненка (1899 – 1964). Подарувала музеєві цей твір п. Віра Хрептовська. Є у музейній колекції портрет Івана Мазепи, роботи Осипа Куриласа, написаний в 1909 р. Портрет подарований музеєві д-ром Романом Смиком. Передаючи портрет у дар музеєві, д-р Роман Смик зазначив, що портрет був подарований Осипом Куриласом письменникові Богданові Лепкому. Цікавими є роботи Гната Хоткевича, письменника і митця, а саме – матері гетьмана (у чернецтві вона узяла постриг після смерті чоловіка) – Марії Магдалини, настоятельки Печерського Київського Вознесенського монастиря, та Любові Кочубеївни (дар музейчика – д-ра Р. Смика).
Ще одним експонатом є мапа Гофмана, 1720 рік. Подарунок музеєві д-ра Юрія Подлуського. Вважається, що тут зображено сидячу фігуру гетьмана Івана Мазепи. У 1959 році Українським Національним Музеєм у Чикаго було випущено листівку, справжню знахідку для колекціонерів.
На превеликий жаль, ще й сьогодні Москва паплюжить ім’я великого українського гетьмана Івана Мазепи. Так було і за козацьких, царських, більшовицьких, радянських і теперішніх, яничарських часів. Істина ж у тому, що після 300 років тотального замовчування повернувся в Україну визначний державний діяч, мудрий політик, щедрий покровитель православної церкви та української культури – Іван Мазепа. Жодному гетьманові – ні до, ні після нього – не вдалося протримався при владі в Україні 22 роки.

 

Французька графіка	Портрет Мазепи , автор Булавицький	Погруддя Мазепи, автор С. Литвиненко

 

Ще одним цікавим експонатом є мапа Гофмана, 1720 рік. Подарунок музеєві д-ра Юрія Подлуського. Вважається, що тут зображено сидячу фігуру гетьмана  Івана Мазепи

Заробляв Мазепа і тим, що скуповував землі у спитих поміщиків Московії і населяв там слободи... Вибираючи між Україною і союзницьким обов’язком, він обрав Україну... Чи не більмом у оці для багатьох є і ця правда?
За його безпосередньої участі були перебудовані або побудовані наново (з книги «Мазепа», Тетяни Таїрової-Яковлєвої): Києво-Печерська Лавра (зокрема, Успенський собор), Київські Пустинно-Миколаївський, Братський, Богоявленський, Кирилівський, Михайло-Золотоверхий, Межигірський монастирі. А також – Чернігівський, Троїцько-Іллінський, Лубенський, Мгарський, Прилуцький, Густинський, Батуринський, Крупницький, Глуховський Петропавлівський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Кам’янський.
Саме зусиллями Мазепи Київська Софія набула того вигляду, до якого ми звикли. При ньому були збудовані такі шедеври українського бароко як Богоявленський Собор братського монастиря і собор святого Миколи Пустинно-Миколаївського монастиря. Відбудував він також собори Переяслава, Чернігова, Батурина, Рильська. Його фінансову допомогу отримували церкви у Вільно і Палестині. Після проголошення Мазепі анафеми, Стефан Яворський написав проповідь, де засуджував царя, що «п`є з церковного посуду», і передрікав Божий гнів, який може впасти на Росію за гріхи її правителя. Музей є охоронцем нашої історії і на зустріч з Іваном Мазепою, найвидатнішим українцем усіх часів, запрошує Вас! Віддаймо Гетьманові нашу щиру любов і шанування.